Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Понедельник, 18.11.2019    01:49:50
» » » 2013 » Февраль » 25
Hoakina Українка
Оценка: 3.1/5
Голосов: 15


Українка

25.02.2013, 09:21:37 1234 3.1 2

Ця жінка прожила мало. Зла доля розпорядилася її життям суворо - хронічні хвороби, самотність, боротьба за виживання в прямому сенсі слова. Та зробила ця доля безцінний дарунок - великий мистецький талант. Традиційно згадують доволі гіркі слова І. Франка, який назвав Лесю Українку «трохи чи не поодиноким мужчиною на всю соборну Україну» (чоловікам мало бути соромно). Але вона Жінка, в житті якої було велике Кохання, чисте, вірне, жертовне... трагічне... Лишилось по ньому декілька справжніх шедеврів інтимної лірики, на яку така бідна українська класична література. Ось один з них, вірш у прозі.

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

7.11.1900


Прикреплённые изображения:
Hoakina Українка
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 2
MOKRIZZONNI
1 Павло Мокрицький (MOKRIZZONNI)   • 15:28:53, 25.02.2013
+1

спасібо Марічко.
один з моїх віршиків памняті дєвочки Лесі.

Вона...

Вона дуже любила квіти
Та просила дарма не рвати
Вона дуже хотіла в гори
Та могла лиш про них співати

Вона плавила слово в крицю
Та чомусь не скликала військо
Вона била по царській пиці
Та програла у власній битві
Hoakina
2 Марина (Hoakina)   • 17:27:41, 25.02.2013
-1

Дякую!


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо