# ”Дорогой, у тебя не найдется денег?” – ”Те деньги, что ты давал сегодня утром, неожиданно закончились”.

# ”Завтра к нам приедет мама”. – ”Завтра к нам приедет теща”.

# ”Как у тебя дела на работе?” – ”Тебе не повысили зарплату?”

# ”Милый, что бы ты хотел получить на свой день рождения?” – ”Нам нужен новый утюг”.

# ”Может, пойдем погуляем?” – ”Пошли скорей по магазинам!”

# ”Ой, давай забежим в магазин?” – ”Давай побудем в этом чудесном магазине часа полтора”.

# Можно задать тебе один вопрос?” – ”Тебе конец!”

# ”Приезжай скорее, я соскучилась!” – ”У подружки занят телефон”.

# ”Ой, я же купила тебе пива!” – ”Я купила себе новую кофточку”.

# ”Откуда у тебя помада на рубашке?” – ”Господи, ну соври что-нибудь!”

# ”О чем ты думаешь?” – ”Прекрати молчать!”

# ”Приди сегодня пораньше с работы, хоть побудем вместе!” – ”Хочу сегодня подвигать мебель”.

# ”Слушай, давай не будем отмечать мой день рождения…” – ”Я вся такая несчастная-разнесчастная”.

# ”Сходи за хлебом”. – ”Купи молока, масла, два десятка яиц, соли, колбасы и сметаны. Картошки, морковки, лука, свеклы, капусты и что-нибудь к чаю”.

# ”Тебе звонила какая-то мымра”. – ”Тебя кто-то спрашивал по телефону женским голосом”.

# ”Как?! Ты забыл, какой сегодня день?” – ”Ты забыл, что сегодня ровно семь месяцев со дня нашей свадьбы!”

# ”Ты меня не любишь”. – ”Мне скучно”.

# ”Ты опять вчера заснул перед телевизором”. – ”Слава Богу, хоть выспалась!”

# ”Ты только посмотри, во что я с тобой превратилась!” – ”Я пыталась померить старые джинсы, которые носила на первом курсе”.

# ”У меня душа не на месте”. – ”У меня перекрутились колготки”.

# ”У тебя кто-то есть?” – ”Вчера чистила твой пиджак”.

# ”Что за жизнь!” – ”У меня плохое настроение, но придраться не к чему”.

# ”Я быстренько!” – ”Я столько, сколько надо”.

# ”Я у мамы, живи с кем хочешь!” – ”Я приеду завтра после обеда!”

Тільки в Україні сніг не зчищають, а навпаки – викидають на дороги;

Тільки в Україні включають фари вдень не для того, щоб дотримуватись правил дорожнього руху, а для того, щоб всі бачили, що в тебе «ксенони» і ти «модний пацан»;

Тільки в Україні тиснуть на газ і затискають сигнал, коли бачать пішохода на дорозі, а не гальмують і пропускають його;

Тільки в українських супермаркетах о шостій вечора в п’ятницю можуть бути відкриті всі 25 кас, але працює лише одна, бо у всіх інших закінчився папір в касових апаратах;

Тільки в Україні ремонтують дороги в час-пік, на самій вузькій вулиці міста, коли асфальт схований під двох сантиметровим шаром болота і з неба ллє дощ;

Тільки в Україні напиваються в п’ятницю, щоб забути, яке жахливе похмілля було в понеділок;

Тільки в українських майстрів якість роботи погіршується в залежності від кількості самих майстрів, чим їх більше, тим гірший результат;

Тільки в Україні розмір хабара може становити 48 000 000 доларів і тільки в Україні за 48 000 000 $ Верховна Рада напише персонально для тебе Закон;

ТІЛЬКИ В УКРАЇНСЬКІЙ СТОЛИЦІ НЕ ЗНАЮТЬ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ!!!

Тільки в Україні кожних півроку доводиться купувати новий принтер, бо картриджі до нього коштують дорожче, ніж сам принтер;

Тільки українські бабки, що торгують на базарі, на питання «пані, чому так дорого?» відповідають – «а ви бачили, по чому сьогодні доляр?»;

Тільки українські жінки не роблять пластичних операцій для збільшення розміру грудей, бо існує вата! Навіщо платити більше?;

Тільки українські водії не купують зимову рідину для омивача скла, бо можна залити у бачок води і розбавити її горілкою;

Тільки з українських доріг асфальт сходить швидше, ніж сніг;

Тільки українські мєнти запитують: «а що ви тут робите?», коли о третій годині ночі стукають у вікно твоєї машини, яка припаркована десь в темному і безлюдному місці, а в машині крім тебе тільки напівгола дівчина;

Тільки українські ДАІшники роблять в протоколі більше граматичних помилок, ніж дитина-третьокласник в диктанті з української мови;

Тільки в Україні замість того, щоб вчитись в день перед екзаменом, йдуть і позичають гроші у сусіда;

Тільки викладачі юридичного факультету ЛНУ ім. І.Франка заробляють за одну сесію більше грошей, ніж ВСІ викладачі ВСІХ факультетів ВСІХ вищих навчальних закладів Львова разом взяті;

Тільки український «мер» (бурмістр) бере кредит в європейського банку (52 000 000 євро) на капітальний ремонт доріг до ЄВРО 2012, звертається до німців, щоб ті зробили дороги, німці називають ціну в 40 млн., пан мер думає «та ну нах», посилає німців, дзвонить полякам, поляки обіцяють зробити за 20 млн., мер погоджується, поляки привозять техніку, розвозять багнюку, мер знову думає «та ну нах», посилає поляків, дзвонить туркам, які зроблять ВСЕ за 5 млн., ще й відберуть техніку в поляків! В кінцевому результаті маємо, що маємо, а 47 млн. розчиняються в повітрі;

Тільки українські аеропорти обладнані «ознайомлюючими» посадочними смугами – прилетів літаком до Львова і вже під час приземлення відчуваєш те саме, що відчуває кожен пасажир маршрутки, яка їде по Городоцькій;

Тільки в Україні під час економічної кризи на таксі починають їздити S 600’ті Mercedes’и, бо продати шкода, а кататись – дорого;

Тільки українські прибиральниці живуть за принципом «мокро – значить чисто!», тому можуть помити одним відром води весь під’їзд 9-ти поверхового будинку;)

Тільки в Україні так бояться стоматологів, що йдуть до них, коли зуби вже повипадали...

Пришлось звонить моему папе, он согласился и в выходной приехал, чтобы посмотреть где расположен садик, из которого надо забрать ребенка. Дело в том, что папа у нас бывал редко, так как у него не очень складывались отношения с моим мужем. Папа приехал, показали мы ему детский садик (рядом - точно такой же, живем в типовом
районе), сказала "папа, не перепутай, наш сад справа" и распрощались до вторника.
Но в назначенный день выходит с больничного дежурная сестра и меня отправляют домой в обычное время. Дай, думаю, зайду за Пашкой, может мой папа еще его не забрал. И точно - ребенок в группе, одеваемся, уходим.
Подходим к подъезду. И тут бабки у подъезда меня ошарашивают: " А Слава (это мой папа) с Павликом уже пришли!" Я смотрю на своего ребенка и недоумеваю: "А я с кем?"
Быстро поднимаюсь в квартиру, открываю дверь и застаю следующую сцену: на стуле в комнате сидит и ревет чужой маленький мальчик, вокруг него суетятся мой папа и моя старенькая подслеповатая бабушка, тычут ему альбом с фотографиями и твердят наперебой: "Павлик, Павлик, не плачь, детка, вот твоя мама, завтра с работы прийдет". Бабушка начинает гладить малыша по голове и вдруг напряженным голосом произносит: "А у нашего-то волосики были короче! - затем щупает ножки и добавляет "И колготочки другие". Мой папа в ужасе начинает озираться и наконец-то замечает меня
с сыном. "Ревизор", немая сцена.
А дело было так: папа, конечно, перепутал садик. Поднялся в предополагаемую группу, попросил "выдать" Павлика. Времена были советские, за безопасность никто не парился. Павлик в этой группе, к сожалению, нашелся. Папа его схватил и начал одевать, мальчик стал реветь. Тогда папа сунул ему банан (тогда - дефицитное лакомство). Мальчик стал есть банан, немного успокоился, благодаря чему папа его быстро собрал и привел домой.
Псевдовнук ревел всю дорогу. Ну а плачущие дети, по словам моего отца, все на одно лицо.
Не передать тот ужас, с которым я выслушала эту историю. "Папа, беги быстрее в детский сад, там, наверное, родители мальчика с ума сошли!" Когда мой отец примчался в тот злополучный соседний садик, на детской площадке на качелях сидел и курил одинокий папаша. Он забрал своего Павлика и на сбивчивые объяснения отца сказал только одну фразу: "Не представляешь как тебе повезло, мужик, что его сегодня не мать забирала!"