240 років тому польська шляхта за сприяння російських царських військ потопила в крові селянське повстання на Правобережній Україні, яке увійшло в історію під назвою "Коліївщина".

У лютому 1769 року у містечку Кодня на Житомирщині розпочав свою чорну справу спеціально ство­рений для розправ над полоненими гайдамаками трибунал.

Судовище проходило під «патронатом» тодіш­нього регіментаря Української диві­зії Ю. Стемпковського. Розіслані цим людожером каральні загони ви­ловлювали по селах учасників по­встання і запідозрених у симпатіях до них. Бранців постачали також російські військові команди. Селян доставляли на екзекуцію й управи­телі маєтків, посесори. Одне лишень необережне слово, почуте шляхти­чем, підслухане євреєм-орендарем у корчмі, уже торувало шлях до коднянської катівні, гірку пам'ять про яку закарбовано у народному прислів'ї-прокльоні «Бодай тебе Кодня не минула!». Слідчі трибуналу пра­цювали, немов на кривавому конве­єрі. Після нещадних тортур повстан­ців четвертували, колесували, віша­ли, рубали їм голови. У Кодні гину­ли не лише безпосередньо причетні до заворушень, а й батько за сина, брат за брата, дядько за небожа. Карали на смерть бандуристів, що співали повстанцям або про по­встанців.

Історія зберегла документальні підтвердження тих знущань над українським народом, які склали сумновідому «Коденську книгу». Але то швидше шокуючий мартиролог жертв репресій, бо в книзі, примі­ром, за 1769 рік, коли страчувалось особливо багато людей, немає жод­ного протоколу допиту. Важко в ній знайти бодай один документ, що йо­го можна було б назвати вироком, підготовленим на основі якогось за­конодавчого акта. Книгу складають переважно реєстри утримуваних у ямах в'язнів з коротеньким викладом звинувачень, а то й без них. І резо­люція: як треба скарати.

А крім Кодні, ще ж були Серби, Могилів-Подільський, Вінниця, Жи­томир... Полонених гайдамаків роз­возили по містах і селах Волині, Га­личини. Для остраху іншим садовили їх на палі, частини четвертованих тіл розвішували на міських брамах, у людних місцях... Йдеться про масо­ве винищення українського народу. Довго потому лисянські дівчата на згадку про звірячу розправу вплітали у коси разом з різнокольоровими й жалобну чор­ну стрічку...

У 1846 році за дорученням Тимчасової комісії з розгляду древніх актів місто відвідав Тарас Григорович Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам'ятки старовини, історія краю. У Кодні він поклонився праху борців за свободу народу, замалював гайдамацькі могили, побував у Новоград-Волинському.

Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета.

ДОВІДКА: Село Кодня, вперше згадується в історичних документах 1301 р. як містечко під назвою Коденград. У XVI ст. належало Сапегам. Кодня відома як героїчна і трагічна сторінка в історії Гайдамаччини. Саме в Кодні в 1768 р. відбувались масові страти селян і козаків – учасників Коліївщини, всього було закатовано 3 тисячі чоловік. Після тих трагічних подій з’явилось «побажання» найзлішим ворогам: «А щоб тебе свята Кодня не минула…». На одному з курганів, де поховані загиблі, встановлено пам'ятний знак.

Интернет-издание «Журнал Житомира»