Сила дзвінка

Днями йшла на зустріч повз будинок у центрі Житомира. Зазвичай чимчикую по місту замріяною. Цього разу була зосередженою, бо у руках тримала мікрофон.

Дивлюся вгору, а якийсь мужик на другому поверсі відбиває молотком свій балкон, і брили бетону падають прямо на тротуар. Я встигла відскочити вбік, щоб каміння не впало на мене. Кажу: «Ви не могли загородити територію? Адже тут люди ходять». У відповідь – мовчання і пофігістичний погляд.

За годину крокую тим самим шляхом. На тротуарі вже купка будівельного сміття. Цього разу я нічого не говорила. Просто зателефонувала в міліцію і повідомила, що за такою-то адресою робиться таке-то.

День наступний. Вже на тому місці мотузка із червоними прапорцями. Чоловік продовжує свою «зодчу» роботу.

А за кілька днів до мене додому приходить міліціонер і каже, щоб я написала заяву на цього чоловіка. Я не написала. Просто вказала у документі-відмазці, що грубого порушення громадського порядку не було. Мене одразу попередили, що профілактичну розмову із тим «будівельником» провели.

Якби кожен із нас не мовчав, можливо стільки «каміння» не падало б на голови...