Хорова капелла «Орея»

Житомирська міська хорова капела „Орея” була заснована в кінці 1986 році на базі хору Житомирського музичного училища ім. В.С. Косенка за підтримки обласного Музичного Товариства, при міському Будинку культури Олександром Вацеком - українським диригентом, хормейстером.

28 хорових співаків складають один з найоригінальніших українських змішаних хорів. 

Кожен концерт стає черговою неймовірною сенсацією в хоровому мистецтві. Несамовите захоплення і радість від почутого і побаченого «дива» затьмарює лише одна обставина - щирий жаль про те, що явище такого культурного рівня в нашій країні так гідно ще й не оцінили. 

Чого ми чекаємо від академічного хорового виступу? Не більше ніж співу. Хористи, подібно оркестрантам, відгороджені від публіки умовною стіною - «папками-пюпітром», і єдине «дійова особа» на сцені - це спина диригента. Така традиція. Іншими словами, ми приходимо на хоровий концерт не дивитися, а слухати. Але протягом останнього десятиліття в хоровому академічному мистецтві України, все більш явно простежується тенденція до синтезу і пошуку нових виразних засобів, зокрема, шляхів «пожвавлення» хору на сцені.

Що ж собою представляє академічний хор «Орея»? Це - група артистів, які зовсім не володіють «великими» голосами, але які звучать як один великий Голос, які - гості на цій сцені, але які на ній «живуть» і повноцінно нею володіють, артистів, які є одним художнім організмом, але кожен з яких може робити на сцені щось ще крім якісного співу. 

Все те, що на сьогоднішній день включає в себе ідея хорового театру, про що активно говорять, і що починають поступово впроваджувати на сцену провідні хорові колективи країни, - все це вже є і успішно працює в колективі Олександра Вацека. У хоровому середовищі його без перебільшення можна назвати законодавцем мод. 

Вацек не тільки «розв'язав руки» артистам хору, зумівши подолати їх холодну сценічну статичність і змусивши рухатися. Вацек відкрив іншу перспективу. Він довів, що один і той же склад хористів може співати не просто різну музику, а ще й співати її в різних вокальних манерах. Тобто, бути і академічним хором, і народним хором, якщо треба - «дитячим» хором, а якщо хочете - то й джазовим або естрадним «брендом». Ось вона, наступна сходинка на шляху до «хоровому театру», де диригент - «це режисер вокального звуку, його фарби, тембру» (за визначенням Лариси Бухонської). І все це аж ніяк не позначається негативно на якості виконання.

Однаково переконливо, щиро «беручи за душу», звучить у виконанні хору духовна музика і народна пісня, причому кожна в строго притаманною тільки їй вокальної манері.

Абсолютно очевидно, що професіоналізм «Ореї» знаходиться не на тому рівні, коли стежиш «спіткнеться чи фігурист на високому стрибку», а на рівні «чи зможе він зараз перевершити сам себе». Прикладом тому є фантастичний «Політ джмеля» ...

Але, що саме головне у виконанні «Ореї» і самого Вацекa - це справжній, абсолютний контакт з публікою, - саме такий, яким повинен бути контакт артиста з глядачем. Контакт, що містить театральності рівно стільки, скільки потрібно, щоб утримати інтригу в залі, але обеззброюючий, щирий, природний, імпровізаційний.

За матерiалами Надії Селезньової, художнього керівника камерного хору "Чернівці"