Журнал Житомир инфо
Новости сегодня: Пятница, 16.11.2018    12:17:48
Журнал Житомира » Статьи » Пресс-релизы, Житомир, Украина

Интервью: Валерия Харчишина, вокалиста групы «Друга Ріка»


ДРУГА РІКА: Повернення до своїх берегів

Коли в українському шоу-бізнесі вперше прозвучала група «Друга Ріка», відразу в якомусь із заголовків захотілося обіграти «друге дихання». І не мені одній. Ну, так - це банально. Так, примітивно. Але так нічого подібного і не написала. І з якої причини? Група молода, учасники також. Пишуть альбоми, випускають кліпи, грають концерти. До пенсії далеко, якщо коротше. І от, треба було ж. Декілька місяців тому вокаліст групи Валерій Харчишин потрапив в аварію. Все скінчилося майже добре – лікарняною відпусткою, під час якої груп, мабуть, тільки зміцнила командний дух.

«Друга Ріка» встигла зняти чергове відео ще тоді, коли Валерій був на лікарняному, почати готувати альбом, анонсувати його на весну і дати пробний концерт - відчути себе і продегустувати після перерви публіку. Все нормально. Рестарт відбувся.

- Ну от, я прийшла поговорити, а ти кажеш: «Тільки швидко, бо мені треба в Житомир!». Часто туди-сюди їздиш?

Валерій Харчишин (ВХ): Ну, так склалося, що там живе мій син. Ну, а тепер, коли вже все позаду, я їжджу кожен день за кермом. А в Житомир до сина намагаюся раз на тиждень або раз на два - як виходить.

- І з якою швидкістю ти зазвичай їздиш?

В.Х.: Ну от сьогодні найбільше було – 90 км на годину. Швидше в місті Києві практично неможливо їхати. А на трасі я можу дозволити… ну, максимум до двісті. Але це недовго. Можу хвилин 5 так їхати. Не більше.

- А більше страшно?

В.Х.: Та-а-ак! Я не люблю ганяти (сміх). Я люблю вчасно приїжджати. Зазвичай я їжджу зі швидкістю 130-140 км на годину і не вважаю, що це буде швидко.

Сергій «Шура» Гера (Ш): Який українець не любить швидко поїздити?

- А ти також?

Ш.: Ну, я зазвичай не розганяюся сильно. Максимально 100 кілометрів на годину. Ну…120.

В.Х.: Десь так всі їздять. Я не вважаю себе екстремалом.

- Ви його тепер легко відпускаєте самого?

Олександр (Корадо) Барановський (К): Нет! А то у меня дыбом встают волосы. . Конечно, отпускают. Он же теперь ученый.

- Як, до речі, поживає син?

В.Х.: Добре! Євгеном назвали. Я хотів, що був Марко, але в мами його якісь асоціації з Марками недобрі. Я з ним гуляю, масажики роблю, купаю. Вокалом ми з ним займаємося.

- Хто кого вчить співати?

В.Х.: Ну звичайно, що він мене! Дуже такі рідні, домашні заняття.

- А що ви от зараз робили?

В.Х.: Ну от сьогодні в нас така була спеціальна репетиція – ми думали, як би то відіграти концерт один без Шури… Він в нас інколи їздить закордон. От зараз мав би поїхати з Dazzle Dreams. Він от наробив купу даблтреків. І ми сьогодні під ті даблтреки грали, так ніби Шура з нами лабає. Він прописав свої клавішні партії, і вокальні треки.

- А вам не набридло що Шура отак розривається між вами і DD?

В.Х.: А він не розривається, в нього «Друга Ріка» на першому місці. Я думаю, що якби намічався концерт в групи ДР і DD, то я знаю, що би він вибрав.

Ш.: А взагалі, багато таких каверзних питань мені з того приводу задають, типу «… а що би ви вибрали, якби….». Звичайно, я не думаючи вибрав би «Другу Ріку».

- А друга половина Dazzle Dreams, тобто Діма… не ображається?

Ш.: Ні, просто всім ясно, що «Друга Ріка» - то якби сім’я моя, а DD - то для душі.

В.Х.: В нас все ж більше гітарно-електронна музика, там електронна. Там він себе може реалізувати на всі сто, там йому руки ніхто не зв'язує.

- Ну от ви зараз готуєте новий альбом. Ти вже встиг заявити, що в альбомі майбутньому ДР, який вийде навесні, буде багато іронії. Звідки воно взялося в вас?

В.Х.: Я сказав, що буде іронія?

- Ага. Пару днів тому.

В.Х.: Ну то я великий брехун! Я просто так хотів би, щоб так було… але чи буде – невідомо. І чи багато її буде. А взагалі перш за все хочеться зробити якісний альбом.

- Скільки у вас вже треків готово? Бо ти, Валєра, обіцяв на весну альбом, чи також збрехав? (сміх).

В.Х.: Ну, коли він точно вийде я вже зможу сказати, коли я запишу останню пісню. Не зведення, а просто запишу. В нас уже записано три вокальних треки і 12 інструментальних, але напевно буде 11 з них.

- Ти просто лінивий такий, що не пишеш більше?

В.Х.: Ну ні, я щодня ходжу до студії.

- З вокалом завжди просувається повільніше?

В.Х.: Дуже важко насправді знайти потрібний настрій. То ж має бути настрій на все життя. Я так сподіваюся, що цей альбом будуть слухати і через десять років. А взагалі… так. Я дуже повільний.. і з мене дуже довго виходить це все.

- Потрібна значить людина яка тебе добре пне? І в кого така функція?

К.: Та всі пинають.

- А лейбл?

В.Х.: Ну знаєш, коли ти підписуєш контракт з лейблом, то повинен випустити 3-4 альбоми за 5 років. Інколи то вже навіть помітно. От, наприклад, останній альбом Stereophonics - групи, яка мені дуже подобалась… складається таке враження, що він прохідний.

- У вас є такі от умови з вашим лейблом?

В.Х.: Немає. Так переважно працюють лейбли із західним капіталом. В нас же простий підхід: є музика – ми продаємо. А нема продукту – не продаємо нічого.

- Бували у творчості такі паузи, коли з лейблу починали надходити питання?

В.Х.: Ні. Не було. Ми самі собі належимо. В Україні інша ситуація. В нас більше кліпів знімають, ніж пишуть альбоми. Щоб альбоми краще продавалися. Але з альбомів артисти небагато заробляють. Частіше просто виходять в нулі.

- А у вас як з нулями?

В.Х.: Ну ні, ми не в нулях. Ми вже заробляємо. Загалом, зараз є така позитивна тенденція, що артисти все ж більше стали заробляти з альбомів, ніж колись. Цього дуже хотілося би. Але, в у цей же час, існує проблема віртуального піратства.

- А от ці останні модні віяння, коли, припустимо Radiohead виклали альбом в мережі?

В.Х.: Вони правильно зробили. Взагалі, вважаю їх першопрохідцями. Молодці. Але ж то все одно не було безкоштовно. Вони заробили на цьому більше, аніж могли б заробити на носіях. Можна було б не платити, так. Там була можливість скачати безкоштовно. Але люди чесно клали свої гроші. А крім того пройшло декілька місяців і вони випустили традиційно альбом на носії.

- А якби в нас виставили треки безкоштовно, народ би заплатив?

Ш.: В нас би все було безкоштовно.

В.Х.: Я хочу вірити, що були б люди, які б заплатили гроші.

Віктор Скуратовський (В.С.): А я не думаю. Хто в нас буде платити, якщо все одно дев’яносто відсотків музичного матеріалу всі купують на Петрівці за 10 грн.?

В.Х.: Нє, ну хтось перерахував би гроші. Але чи вистачило би того хоч на струни гітарні, не знаю. Хоча от ми недавно робили безкоштовний концерт, перший після перерви отої лікарняної… і на нашому форумі шанувальники групи писали: «давайте зберемо гроші і принесемо їм за то, що вони виступили».

- На тому концерті ти відчув щось – люди змінилися чи не змінилися?

В.Х.: Було дуже цікаво спостерігати, коли я вийшов і всі відкрили хто що – хто рот, хто очі, і просто співали або заворожено дивилися. А «розковбас» наступив на пісні дев’ятій. То так буває, коли люди давно не бачились. Вони дивилися з таким виглядом: «Ну як ти?? Що ти??». Заглядали в кожну щілинку, чи є в нього зуби всі, або таке в очах: «Де шрами? Ану показуй шрами, твою мать!».

- Я теж до речі подивилась і подумала «Ну, мабуть, просачкував кілька місяців, добре виглядає!».

В.Х.: Ну от, бачиш… а взагалі на тому концерті найкраще сприймали нову пісню «Фурія». Не знаю, чого так.

- До речі, що то за пісня? Таке враження, що тобі сильно допекли. Є реальна людина, про кого то написано?

В.Х.: Давайте ми про цю фурію не будемо розповідати. Бо вона образиться. Дуже образиться. Є така дівчина. Вона не знає, що то їй присвячено, але ми її так називаємо. Скажу лише, що ця пісня точно буде в альбомі.

- До речі, така якась дивна тенденція намічається. Всі випускають альбоми і роблять все менше пісень. Одинадцять, десять… дотягують до десяти за рахунок скітів між піснями.

В.Х.: В нас кожна пісня коштує багато тисяч доларів чи євро.

Ш.: Якби ми вдома писали, то було б набагато менше.

В.Х.: А взагалі в нашому випадку не те, щоб грошей шкода було. Просто великий альбом важко слухати. Я от недавно слухав один великий альбом одної, не будемо казати, якої групи… я відклав на наступний день, а наступного дня на ще один наступний. От тривалість першого альбому Coldplay здається була 30 хвилин … і то був супер-альбом.

В.С.: Насправді важливіше, щоб альбом мав якусь цілісність і власний характер. Три пісні чи десять – неважливо. Головне, щоб в ньому було те, що ти мав сказати. І енергетика потрібна. Одна лише пісня може бути на 40 хвилин.

- Пісню на 45 хвилин не будуть крутити на радіо.

В.Х.: Так. Її поріжуть. Мені, до речі, казали, що деякі наші пісні різали, то там відрізали, то сям. Я про таке чув. Пісня була 4.20, а стала 3.07. Її порізали так, що тільки текст лишили. Слава Богу, хоча б текст лишають.

Ш.: На Заході кліпи і по 9 хвилин пускають нормально. А в нас тут завжди ріжуть.

- От ви говорите про якість звучання, і що заробляєте вже деякий час все більше. Значить, пишетеся все дорожче ?

В.Х.: Ти знаєш, а так само виходить. Бо коли інженери, продюсери бачать, що хлопці заробляють добре, тоді вони просто ціни піднімають. Але це не просто піднімання ціни. Насправді в нашому шоу-бізі люди також ростуть. І звукорежисери також. Хоча тут нашому звукозапису від сили 15 років. Але є вже люди, які якоюсь там третиною ноги в Європі.

- З ким будете писатися цей альбом?

В.Х.: Як і всі попередні. Ми почали вже запис зі студією 211. Колись давно, в 99-му році такої студії не було, але ми вже записувалися з тією людиною, яка потім заснувала її. Але можливо, що деякі пісні будуть зведені в іншій країні. А може просто ті люди приїдуть сюди. Нам же хочеться, щоб воно все звучало так, як звучить велика британська група, не буду казати яка. Тим більше, що їх декілька.

Ш.: Проблема «Другої Ріки» в тому, що ми намагаємося зробити все якісно. І саунд, і цілісність пісні. А ставлення зараз в Україні до звукозапису неоднозначне. Треба постійно сидіти і контролювати, щоб зробити якісний запис.

- Халтурити починають?

Ш.: Ну, приблизно так. І я думаю, що записуватися можна в нас, а зводитися треба в нормальних країнах, з нормальним шоу-бізнесом.

- У вас же мабуть вже є така людина, до якої ви можете прийти і сказати – «Зроби ти!».

В.Х.: Наприклад, ось був ремікс на пісню «Так мало тут тебе», який нам зробив ді-джей Andy Redanka, що робив ремікси для U2, Duran Duran, та для Робі Вільямса. Взяти те, що він зробив і потім порівняти з багатьма іншими реміксами – небо і земля. Хоча насправді нічого геніального нібито нема. Але там звук інший. Потім нам телефонували і питали: «А в чому він зводив? А можеш спитати?». Ну… я назвав інструменти, які в нас є такі самі, як у багатьох....

Ш.: Просто на Заході люди купують якісну музику. Вони йдуть в магазин, викладають по 14-20 фунтів, приносять додому і вона звучить так, як має звучати музика. В нас, нажаль, людина піде на Петрівку і за 10 грн. купить весь альбом.

- От вони все говорять про музику, гроші. А ти чого мовчиш? Признавайся, що робив, поки Валера був в лікарні?

К.: Не, ну все не стояло, мы работали… вообще, я погряз в наркотиках (сміх). Да нет, все так было, как до аварии. Только нервов много было, из-за переживаний.

- Що ти йому носив в лікарню?

Хтось збоку: Іграшки!

В.Х.: Та мені навіть їсти не можна було носити нічого. Спеціальна дієта, і так далі.

- А з тобою вже все добре зараз, все можна їсти?

В.Х.: Так. Мені лікар сказав: «Чувак! Ти тепер мусиш набиратися сили, налягати на м’ясо. На білкові продукти, бо в тебе дуже занижений гемоглобін. Тобі треба гемоглобін підвищувати!» Ну от, я тут собі такого гемоглобіну наростив, що в мене тепер такі боки…. Але тепер себе вже трошки стримую. Я вже навіть схуд на кілограм сім.

В.С.: Ну взагалі не можна сказати так: «Той час, коли Валєри не було». Все було. Ми працювали. І тепер я вже навіть не пам’ятаю, чи були в нас якісь затори або паузи.

- То ти кліп знімав? «Кінець світу»?

В.С.: ну, так…

В.Х.: Я уже був на амбулаторному лікуванні, мене перевели додому і я міг стояти…

В.С.: І коли він стояв, я його і відзняв.

- Тяжко було витягати людину з лікарняного ліжка?

В.С.: Ти знаєш, ні. З першого дня, коли Валєра потрапив у лікарню, він почав казати: «Нічьо-нічьо, я за тиждень встану». Так що я не витягував, він сам хотів.

- А чого такі різні враження? Ти, Валера, якось сказав мені що депресував страшенно, а Вітя говорив, що ти дикий оптиміст.

В.Х.: Я тобі казав, що депресував? Та то я знов набрехав! В мене такий стан був вже потім. З самого початку я був страшенно позитивно налаштований - і без цього не могло бути. А потім, коли я відлежався, і все ніби вже позатягувалося, стало просто нудно. І просто хотілося вже щось робити, але ще не можна було.

- Ти писав пісні нові, поки лежав?

В.Х.: Ти знаєш, ні. Стан такий лікарняний був. Я не хотів, щоб депресняк, який іноді траплявся, перейшов в музику потім. І тому я вирішив, що хороші ідеї залишаться в голові, а що забудеться – значить так і треба.

- Співав коли лежав, чи також ні?

В.Х.: Мені не можна було. В мене були пошкоджені голосові зв’язки. І в мене тоді майже пропав голос. Говорити міг, а того голосу, яким я співаю, не було. Дуже довго не було. Я вправи робив. Ходив до фоніатора. Потім до фонопеда. І дуже смішно було. Він мені каже: «Давай, сідай будемо спеціальні вправи робити!». Розспівуватися. Я кажу, що в курсі. А він мені: «Ну а чьо ви до мене прийшли?»

- А чого ваш ударник постійно мовчить? Розкажи що ти робив, поки Валера хворів!

Олексій Дорошенко (Л): Вместе с Коррадо наркотиками занимался (сміх). Ну, навещал в больнице, носил диски.

В.Х.: Да! Льолік приніс мені останній диск Radiohead. І Девіда Гехана. Там на одному диску був записаний наш продукт – демки, Гехан і Radiohead.

- Тобі сподобалися Radiohead?

В.Х.: Звичайно, сподобалося.

- Просто от навіть любителі кажуть, що взагалі заснути можна під цей альбом.

Л.: Ты знаєш, это еще быстрый танец по стравнению с прошлым альбомом.

В.Х.: На Radiohead гнати не можна. Вони ж пам’ятник. І напиши, що весь цей час підчас інтерв’ю в нас грала музика Radiohead!

- Ну ок. От ви тепер разом. Всі награлися в іграшки і наркотики. І пишете ви альбом. Валера ще сказав, що він знов буде про любов.

К.: Конечно, про любовь!

- А не набридло?

К.: Нет! А кто у нас в мире что-то знает про любовь? Никто ниче не знает!

- А ви знаєте?

К.: Нет. Вот потому и пишем. Ну это ж такое чувство странное, меняется постоянно. Оно кидает нас. Но если его убрать, то люди станут черствыми.

- Деколи воно так може довбанути, що якраз після того і стаєш черствим.

В.Х.: От і про ті моменти ми так само пишемо і співаємо. До сексу, під час сексу, і після нього.

- А коли краще?

В.Х.: Після.

Ш.: Нє, мені краще підчас (сміх)

- Я так розумію, якщо любовних вокальних партій нема поки що до більшості пісень, то слів також до них поки нема?

К.: Не говори!

В.Х.: Частина є! Їх просто треба зібрати докупи. Головне, що є вокальні партії. Є що співати. І є що сказати.

- А про що тобі зараз хочеться говорити? Тобі ж є що сказати, це видно.

В.Х.: Я хочу сказати що жити класно! І добре жити – класно, і погано жити – також класно. Це найбільше, що в нас є. В мене ставлення до життя змінилося. Я всього хотів. Все пробував зробити. І музикою займатися, і ведучим на ТБ бути, і в театрі грати. Тепер я розумію, що треба вміти зупинитися. І може та аварія була тією необхідною для мене зупинкою. Взагалі мені стало трохи легше співати, ставлення таке… як же тобі так сказати, щоб не збрехати…. Та я себе почуваю, ніби мене викликали до дошки в школі. Мені стало легше писати тексти. Я не занурююся в себе до п’яток, не виїдаю спинний мозок, щоб написати щось. В мене то тепер легше виходить. Є просто багато емоцій, які ти пережив, і щоб дістати які, не треба глибоко копатися. Вони яскраві, і вони на поверхні. Не треба вганяти себе спеціально в транс якийсь, або стан закоханості. Чи навпаки. Воно все є. Я то пережив. І в мене є про що сказати, тому є про що писати. Мені не потрібна муза, я її не шукаю, не бігаю. Дай Бог, щоб так було подовше. І я тепер виходжу на сцену як до своїх найближчих друзів, яких сто років не бачив. І все одно, наскільки велика та сцена. Раніше колись були моменти, коли виходив я на площу і думав: «Якого я сюди приперся. Знов співати!. Було таке.

- Та не було ніби. Завжди дуже щиро у вас виходить.

В.Х.: Ну з самого початку часто було. Ти мене просто тоді ще не пам’ятаєш. А було таке, що починаю співати і думаю: «Ну і що воно вилазить з того горла?» Було соромно за кожен крок, за кожну ноту. Справді.

- А от коли тобі сказали, що в тебе проблеми зі зв’язками, що далі було?

В.Х.: А я вірив в те, що буде все нормально. Я вірив, що я встану, вірив, що в мене все приросте, що мені не відріжуть нирку, чи селезінку.

- Нічого не відрізали?

В.Х.: Нічого. Все зашили. Прижилося, як на собаці. Але знаєш, інколи були такі моменти, думки такі, що лякався до смерті. І я думав, що я буду робити, якщо голосу не стане? Я вже там навіть придумав собі якісь роботи.

- А, це хороша штука, люблять же питати «Чим би ви займалися якби ви не співали?».

В.Х.: Ага, я спочатку подумав про журналістів, що ж я буду їм казати. А потім подумав, як же буду заробляти гроші? І я моментально придумав, що буду писати книжки, в мене там навіть щось валялося, якісь заготовки старі.

- Ну, письменник – то нормально. То не мішки тягати. Всі зараз пишуть.

В.Х.: А потім мені стало так пофіг… Думав собі: поїду десь там в село, буду гусей вирощувати. Справді було все одно. Я жив в Житомирі в приватному будинку, не бачив людей. І не хотів бачити. І було дуже спокійно, і я не боявся, що не буде якоїсь там роботи. Я був просто щасливий від того, що живий. Але знаєш, коли вийшов на сцену… то було так, що відразу згадується такий старий анекдот... Чувак прийшов до коханки, потім приходить її чоловік, і вже летить чувак з 9-го поверху і думає: все, більше ніякого сексу, ніяких коханок, ну його в баню! Сам собі, вдома, з журналом. Приземляється на ноги і каже: блін, пару секунд летів, а такі дурні думки в голову. Отаке. Тому поки вдома лежав і думав: все, буду без музики! І також буду кимось! А коли вийшов на сцену, відразу то все одним махом знесло. І більше такі думки не приходять. Зараз на сцену виходжу, як на свято. І я щасливий. Тут ніби вже дупа гробом смерділа, а тут ти раз і живий! Отака от, блін, жага до життя.

- А що би ви сказали, якби Валера почав гусей пасти?

В.Х.: Яке пасти? Вирощувати!

В.С.: Взагалі, якби він не хотів співати, а ми би його заставляли, то справді краще б він гусей вирощував. Бо у всьому має бути гармонія.

- А в тебе, Вітя, от та гармонія є? Ти ж, крім музики, ще і відео займаєшся, кліпи знімаєш, як режисер. Що ти доброго зробив для інших елементів українського шоубізу?

В.С.: Купу знижок на виробництво! А взагалі багато що назнімав. Особливо за останній час було багато всякої попси такої….

- Ти назнімав попси!?

В.С.: Ну да, так вийшло. Тому нічого називати не буду. Але є проекти, які запам’ятовуються. Буквально недавно здали кліп для Миколи Петровича Мозгового, там така вся серйозна робота, і з духовної точки зору все класно. Він коли подивився, в нього навіть сльози пішли. І пісня така серйозна, про материнську любов.

- А ти дорожчий як музикант чи як кліпмейкер? Де більше заробляєш?

В.С.: Якщо бути чесним, то я взагалі не заробляю, в порівнянні з тим, як інші заробляють.

- А от вони тебе в групі ревнують до інших артистів, яким ти там знімаєш?

В.С.: Ну, до таких як Микола Мозговий нема чого ревнувати, то людина-глиба. Як Radiohead.

- Ваше останнє відео на пісню «Кінець світу» - також повністю твоя робота?

В.С.: Ну то таке… колаж. Десять відсотків того кліпу – наш виступ на «Таврійських іграх», а все решта - то репетиція, зйомки всякі робочі. То було знято одним знайомим оператором просто для того, щоб було на пам’ять. Або для фонів на концерті.

- А якби ти, Валера, не хворів, ви ж відзняли би інший кліп, правда?

В.Х.: Точно! Там була дуже крута ідея. Вона виникла дуже спонтанно. Вони прийшли до мене в лікарню, довго говорили, і вже мали знімати, мали почекати пару тижнів, а потім мені щось в голову стукнуло і я сказав: а може я і не встану….

- Але сподобалося врешті?

В.С.: Неважливо взагалі, на що знято і як. На фотоапарат «Свема» чи щось там мильницею якоюсь. Головне, щоб була енергетика. А цей кліп тому всім і подобається. Неважливо, подобається «Друга ріка» чи ні, всі визнають, що з того кліпу пре енергія.

- А яка ідея була перша?

В.Х.: А вона була така бунтарська. Я сподіваюся, що ми її колись реалізуємо…

К.: Да нет! Это секрет! Кто-то еще использует!

В.С.: Та нехай використають. Ідеї все одно в повітрі літають. Все одно хтось її зробить, якщо не ми. Коротше, ми думали взяти здоровий трек такий, поставити на нього справжній апарат, щоб воно валило реально, як на концерті. Виїхати на площу, в годину пік, щоб зробити пробку. Нереальну. І завалити чотири пісні, і онлайн то записати на вісім камер. Там би вже були герої вимушені і міліція наша, і люди, таке реаліті-шоу замутити. Прорекламувати ту всю фігню серед прихильників, журналістів притягти, і завалити отаке. Щоб прем’єр-міністр в пробку попав, ще той, колишній, який завжди всіх розсував, коли сам їхав. Щоб міліція приїхала, пов’язала і щоб то було насправді. І всі виконували б свої ролі.

К.: Ага, потом журналисты бы написали… вот, «Другу Ріку» нигде не приглашают, так они еще и навязываются!

- Кльова ідея. А що ж ви її отак здали?

В.С.: Ну що, здали так здали.. Зате ми потім скажемо, що то була наша ідея, якщо хтось її використає, скажемо – плагіат! То було наше! (сміх).

Автор: Weber, "Music"
Житомир | 16.04.2008 | Просмотров: 6069
Обратите внимание:
Комментариев: 0

Другие новости сегодня:


Распродажи интернет-магазинов

Останні новини Житомира