Журнал Житомир инфо
Новости сегодня: Пятница, 22.02.2019    02:57:11
Журнал Житомира » Статьи » Пресс-релизы, Житомир, Украина

Музей космонавтики им.Сергея Королёва в Житомире. ФОТО

З нагоди Дня Космонавтики "Історична Правда" відвідала Житомир, де народився батько радянської космічної програми. Зараз тут чи не найбільший в Україні профільний музей, де можна дізнатися про історію космонавтики і український внесок у галузь.

"Через сто метрів поверніть ліворуч", - говорить GPS-навігатор. Ми повертаємо. "Ви прибули до місця призначення". Місце призначення - це вулиця Дмитрівська у Житомирі. Тут у 1907 році народився Сергій Корольов - людина, яка зробила СРСР і Україну космічними державами.

Ракета-носій Delta, яка запускає на земну орбіту GPS-супутники, працює за тим же принципом, що й розроблені Корольовим і його конструкторським бюро ракети родини Р-7 ("Спутник", "Восток", "Союз"). Р-7 була першою радянською міжконтинентальною балістичною ракетою (1960 рік). Вона могла пролетіти 8 тисяч кілометрів (від Києва до Вашингтону близько 7,5 тисяч) з ядерним зарядом на борту.

Р-7 (скорочення "Р" тут означає "ракета") стала відповіддю американській Atlas - першій міжконтинентальній балістичній ракеті у світі, яка стала на озброєння армії США в 1959 році. З Р-7 і Atlas почалася "ядерна гонка". США й СРСР погрожували утопити світ у полум'ї тисяч Хіросім.


 Житомир, вулиця Дмитрівська. Будинок праворуч - місце народження Корольова, споруда ліворуч - Музей космонавтики. Всі фото: Дмитро ЛАРІН

Склалося так, що і Р-7, і Atlas були поганою зброєю - використання гасу в якості палива робило їхнє зберігання ризикованим - і вони швидко поступилися місцем більш модернізованим зразкам на твердому паливі. Але саме гасова Р-7, не ставши зброєю масового знищення, стала космічним транспортом. Її мирні модифікації вивели на орбіту перший супутник, першу тварину, першу людину і групу людей. І літають досі.

Так само й американський Atlas з поганої ядерної ракети перетворився на надійний мирний транспорт. Перші супутники GPS, чиї сигнали привели нас до будинку, в якому народився Корольов, піднімав у небо модифікований Atlas.

 Р-7 на стартовій позиції

Зробивши перші кроки до зброї масового убивства, людство раптом відкрило для себе шлях у космос. В СРСР цей шлях прокладав українець.

Схожість радянського й американського ракетобудування пояснюється тим, що обидві школи космонавтики вчилися у німців - у Вернера фон Брауна, який розробив для Третього рейху першу балістичну ракету - "Фау-2". Двигун, який працював на спирту, закидував ракету на кількадесят кілометрів угору у певному напрямку, а далі вона падала за інерцією, доставляючи на відстань 300 км 800 кг вибухівки.

Наслідки удару "Фау-2" по захопленому союзниками Антверпену. 27 листопада 1944 року. Фото: "Вікіпедія"

Ракетами "Фау-2" Гітлер бомбардував Британію. З військової точки зору це була абсолютно неефективна зброя, до того ж ненадійна, але з неї почалася ера ядерних і космічних ракет. Перша радянська Р-1 Корольова - удосконалена "Фау-2".

Після капітуляції Німеччини завод із виробництва "Фау" опинився в руках союзників. Американці вивезли звідти ракети, запчастини, креслення, конструктора фон Брауна та інших науковців, а потім віддали цю територію в радянську окупаційну зону в обмін на Західний Берлін.

Групу дослідників з СРСР очолив Сергій Корольов, який іще у 1930-х був провідним радянським спеціалістом у сфері реактивного руху. Корольову дісталася територія заводу "Фау-2" із залишками ракет. Поки фон Браун особисто вчив американців робити ракети, українцю довелося відновлювати технологію і всі розрахунки за тим, що вдалося знайти на заводі.

Ми виходимо з машини і йдемо по Дмитрівській. Раніше будівлю музею було видно здалеку - біля неї стриміли дві ракети. Тепер вони якось безпомічно лежать поруч із музеєм - чекають на реставрацію.

 Ракети на подвір'ї музею

Одна з цих ракет - стратегічна бойова ракета Р-12 Михайла Янгеля - головного конструктора військових ракет із КБ "Південне" у Дніпропетровську. Такі ракети СРСР встановлював на Кубі під час Карибської кризи.

Конкретно ця ракета перебувала на бойовому чергуванні у ракетній військовій частині в селі Висока Піч на Житомирщині. Вона могла пролетіти до 4 тисяч км - скажімо, до Лондону. Після того, як Горбачов та Рейган у 1987 році підписали договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, Р-12 стала частиною експозиції Музею космонавтики.

Інша ракета - геофізична Р-5В, призначена для вивчення верхніх шарів атмосфери. Геофізичні ракети Корольов запускав на висоту 100 і вище км з 1949 року (першими з них були модифіковані трофейні "Фау-2", знайдені на заводі фон Брауна). Головна частина таких ракет відділялася у "ближньому космосі", а потім поверталася на землю, стаючи свого роду дослідницьким буєм.

 Вхід до музею

Перед тим, як потрапити всередину, доводиться пропустити групу дітей, молодші класи. Як потім пояснює нам завідувач відділом "Космос" Лілія Кавун, напередодні Дня космонавтики школярі відвідують музей дуже активно. "Тут уже половина Житомира була, і половина ще прийде".

Відділ "Космос" - це, власне, єдиний зал музейної експозиції. Інша частина Музею космонавтики - будинок-музей, де народився Корольов, але туди ми підемо пізніше.

Над входом до "Космосу" напис латиною - "Через терни до зірок". На дверях наліпка Wi-Fi.

Одразу за входом - невеличкий простір, відділений від решти залу стіною з фотографіями. Ліворуч - вхід до експозиції, праворуч - каса, оформлена у стилі декорацій до радянського фільму "Соляріс".

 Житомирські школярі називають цей вигадливий футуристичний прилавок аграрним терміном "дупло" :)

Вхід від каси до експозиції - у тому ж стилі:

 Вхід (він же вихід)

Ракети долали земне тяжіння за допомогою потужних двигунів. Основоположником радянського рідинного ракетного двигунобудування є одесит Валентин Глушко - у 1974 році він об'єднав своє конструкторське бюро і КБ Корольова в об'єднання "Енергія", яке досі є світовим космічним лідером галузі.

Глушко розробляв двигуни ще для перших радянських ракет, починаючи з Р-1. На його двигунах літав у космос Гагарін і літають зараз.

Зразок оформлення експозиції. Угорі ліворуч - портрет Валентина Глушка

Саме Глушко зупинив роботи зі створення надважкої ракети-носія Н-1 (започаткована Корольовим незадовго до смерті, Н-1 мала забезпечити пілотовані польоти до інших планет Сонячної системи). І саме наш земляк розробив і реалізував радянський варіант багаторазового космічного "шатлу" - "Буран".

Одразу за входом відвідувача зустрічає один із рідинних двигунів Валентина Глушка - РД-214. Він стояв на згаданій вище бойовій ракеті Р-12 і працював на гасі та азотній кислоті.

 Ракетний двигун

Цей же двигун працював і в мирних цілях - на першій ступені двоступеневої ракети, призначеної для доставки на орбіту неважких супутників серії "Космос". Десятки тонн палива згоряли у двигуні за 140 секунд. Після цього він відстрілювався і падав на Землю.

Далі - контейнер приладів для геофізичних ракет, про які теж ішлося вище:

 Ракета доставляє такий контейнер, всередині якого містяться наукові прилади, до верхніх шарів атмосфери, де проводяться заміри даних. Контейнер виходить з головного відсіку ракети, а потім спускається на землю на парашуті.

Саме геофізичні ракети здійснили всі необхідні виміри, які переконали Корольова, що можна запускати у космос людину. Саме геофізичні ракети відправили на висоту 100 км (до умовного кордону між атмосферою і космосом) і вище перших собак із "загону тварин-космонавтів".

 Стенд, присвячений собакам. Угорі - Білка і Стрілка - перші земні істоти, які побували на земній орбіті (серпень 1960 року) і повернулися живими, проклавши шлях Гагаріну

Фото цих собачих першопроходців розміщені на стендах на початку експозиції і викликають жвавий інтерес у дітей:

 

Екскурсовод показує на фото з двома дворнягами і розповідає: "Бєлка погано перенесла політ, ніколи не народжувала. А Стрєлка - ось, бачите, посміхається - два рази приводила цуценят. Одного з її цуциків на ім’я Пушок подарували дружині американського президента Жаклін Кеннеді".

Стрілка з цуценятами. Третій праворуч - Пушок

Насправді Білку і Стрілку звали Альбіна і Маркіза, але командючий ракетних військ Митрофан Нєдєлін наказав змінити "іноземні" імена на слов'янські.

Згори над контейнером зі стелі звисає макет першого супутника Землі. Його виготовили під керівництвом Корольова і запустили на орбіту 4 жовтня 1957 року. Ця дата вважається початком космічної ери.

До орбіти супутник піднімала ракета, він ховався під головним обтічником. Важив він 63,8 кг, він провів на орбіті 92 доби, облетівши землю 1440 разів.

 Супутник на тлі орла

Два радіопередавача, встановлені на супутнику, передавали на Землю найпростіший радіосигнал "біп". Частота сигналу була такою, щоб навіть простий радіоприймач міг його прийняти. В радянських газетах писали, коли і де буде пролітати супутник, щоб люди могли прийняти сигнал.

Ходили легенди, що супутник можна побачити неозброєним оком, однак вчені це заперечують - його розміри для цього занадто маленькі. Утім, теоретично можна було побачити третю ступінь ракети, яка доставляла супутник на орбіту - вона була більшою.

У 1964 році радянські вчені закінчували підготовку першого виходу людини у відкритий космос. Їм необхідні були дані про рівень космічної радіації. Щоб вивчити її, а орбіту запустили супутники "Електрон-1" і "Електрон-2".

 "Електрон-1"

Кожен з цих супутників мав своє завдання. Один вивчав зовнішнє, а інший - внутрішнє радіаційні поля землі. Дані супутників були використані при виготовленні скафандру "Беркут" із захистом від космічної радіації.

Через рік після запуску "Електронів", у 1965-му, космонавт Олексій Леонов у такому скафандрі здійснив вихід у відкритий космос з корабля "Восход-2".

Супутник "Інтеркосмос-1", макет якого також представлений на експозиції, використовували для вивчення сонячно-земних зв’язків - наприклад, для вивчення сонячної активності. Вона має величезний вплив на життя на Землі: від швидкості розмноження гризунів до поширеності інфарктів у певний часовий проміжок. І нібито навіть на масові заворушення і соціальні протести...

 "Інтеркосмос" був спільним проектом країн соціалістичного табору. Загалом було запущено 25 таких дослідницьких супутників

А супутники спільного виробництва СРСР і Франції "Ореол" мали інше завдання - вивчення полярного сяйва:

"Ореол-3"

У 1959 році на Місяць були запущені 3 керовані місячні станції.

Першу з них запустили 2 січня, але на Землі помилилися в розрахунках на 2 градуси. Через це ракета-носій відхилилася від Місяця на 6 тисяч кілометрів. Цю станцію, яка вийшла на геліоцентричну орбіту, потім назвали планетою Сонячної системи "Мрія".

В середині вересня 1959 року відправили другу станцію, і вона досягла поверхні Місяця:

 Остання ступінь "Луни-2". Власне станція знаходиться всередині

У порівнянні з останньою ступінню ракети-носія, власне місячна станція виглядає дуже тендітною:

Власне дослідницька станція зверху свого "носія"

Крім цього, "Луна-2" доставила на Місяць кульковий вимпел. Він відстрелився, вибухнув та розпався на металеві п’ятикутники з зображенням герба СРСР і написом "Вересень 1959".

 Вимпел із зірочками і алюмінієві смужки з гербом і написом - так СРСР "мітив" територію Місяця

Третя станція облетіла Місяць і сфотографувала його темний бік. Перед входом в атмосферу по радіозв’язку станція скинула фотографії на Землю. Сигнал станції приймали дві радянські обсерваторії, але для перестраховки домовилися іще й з Лондонською обсерваторією.

Англійці прийняли фото і чекали дозволу від радянської сторони про їхню публікацію. Але оскільки в СРСР дослідження космосу були засекречені, дозвіл довго не надходив. Тоді англійці опублікували фото без дозволу, що спричинило гучний міжнародний скандал.

 Макет Місяця (жовтий), контейнер із місячним ґрунтом і дивні підвішені у повітрі крісла для відпочинку відвідувачів із навушниками, де можна послухати непоганий ембієнт

На основі фото, зроблених третьою станцією, створили першу карту темного боку Місяця.

Маленький глобус Землі, подарований школяру Сергію Корольову його бабусею з Ніжина...


Академія наук НДР зробила глобус Місяця - із "білим" сектором, який "Луна-2" не змогла побачити - і подарувала його Сергію Корольову. Після його смерті дружина подарувала глобус музею.


 ...і подарований німецькими науковцями глобус Місяця

Станція, яка вперше здійснила "м’яку" посадку на Місяці - "Луна-9" (1966-ий, за три роки до легендарної висадки американців). Вона провела 4 сеанси зв’язку із Землею, передала фото, зроблені за різної освітленості Землі.

 "Луна-9". Власне станція захована під кожухом угорі, все решта - посадочний апарат

Коли розроблялися місячні станції, не було єдності щодо поверхні Місяця. Найбільш поширеною була думка, що поверхня Місяця вкрита шаром місячного пилу товщиною у кілька метрів. Але академік Корольов наполягав, що поверхня Місяця є твердою.

 Схема прибуття на Місяць "Луни-9"

Розробники місячних станцій вимагали у нього документ, спираючись на який, вони могли б розробляти апарати для посадки на тверду поверхню. Корольов, не довго думаючи, написав записку у своєму блокноті: розробляти місячну станцію з урахуванням того, що місячна поверхня є твердою.

 "...посадку розраховувати на достатньо твердий ґрунт типу пемзи..."

Станцію "Луна-9" запустили через місяць після смерті конструктора, у 1966 році, і підтвердилось, що Корольов був правий - поверхня Місяця була твердою.

Загалом радянські місячні станції привезли з супутника на Землю лише 330 грамів місячного ґрунту. З огляду на те, що американці за шість своїх висадок доставили 380 кілограмів, ця цифра видається смішною. Але радянські станції здійснювали забір ґрунту автоматично. "Луна-16" була першою станцією (1970), яка зробила такий забір - 101 грам.

У житомирському музеї зберігається 18 частинок місячного ґрунту вагою 9 мг:

 Часточки місячного ґрунту під збільшувальним склом. "Ви ж тільки не пишіть, скільки він коштує на аукціоні Сотбі - бо тоді нас точно пограбують..."

Один із найцікавіших експонатів музею космонавтики, який викликає особливий захват у дітей - макет апарату "Луноход-2", третього після "Луноходу-1" і американського "місячного автомобіля" планетоходу.

На шасі змонтовано дві антени, магнітометр, фотокамера, сонячна батарея (кришка зараз відкинута), аналізатори ґрунту та інші цікаві речі

Він висадився на Місяць у 1973 році. Апарат був установлений на автоматичній станції, яка здійснила м’яку посадку на Місяці, і на поверхню планети з’їхав по трапу.

П’ятеро чоловік управляли "Луноходом-2" з Землі. Їх навчали на полігонах з імітацією місячної поверхні - на Камчатці та в Криму, біля Сімферополя. У водії брали людей, які не вміли водити машину на Землі - щоб їхні навички (гальмування, повороти тощо) не заважали при управлінні "інопланетним" апаратом.

На Землі апарат важить 840 кг, а на місячній поверхні його вага складає 140 кг. Через таке полегшення колеса зробили з... велосипедними спицями. Вірніше, зі "спеціальними спицями", виготовленими на харківському велозаводі - тому самому, що робив "Україну".

 Колеса

Харків, до речі, теж був космічним центром, разом із Києвом - тут розроблялося бортове комп'ютерне забезпечення для всіх радянських ракет - від бойових до того ж "Бурана". В Житомирі для "Лунохода" розробили матеріал для мінімізації тертя коліс.

Встановлена на планетоході сонячна батарея заряджалася вдень. Вона взаємодіяла з газом, який підтримував сталу температуру приладів, захищаючи їх від морозу і спеки. Температура на Місяці сильно відрізняється від земної - вдень вона сягає +130 градусів, вночі опускається до -170.

А завдяки цьому приладу "Луноход" досі залишається "на зв'язку" з Землею:

 Лазерний кутовий відбивач

Змонтований на корпусі лазерний кутовий відбивач відбиває промінь лазера у ту ж точку, звідки його направили - скажімо, у Кримську астрофізичну лабораторію. Так можна дізнатися точну відстань між джерелом лазерного променю і відбивачем. Спостереження за "Луноходом-2" свідчать, що Місяць віддаляється від Землі на 3,8 см щороку. Майже 40 метрів на тисячу років.

Окрім Місяця, радянські вчені проводили й дослідження Венери.

Вивчення цієї планети утруднене тим, що тиск на ній складає 100 атмосфер - тобто у 100 разів більше, ніж на Землі. А температура на поверхні Венері складає +475 градусів, тому середня тривалість життя виготовленої з тугоплавких металів автоматичної станції після "привенерення" - 21 хвилина.

Вперше, після серії невдалих спроб, радянський посадочний апарат висадився на Венері у 1970 році. "Венера-7" мала форму краплі, її макет є в музеї.

Інший експонат, пов’язаний з дослідженнями Венери - посадочний апарат радянсько-французької станції "Вега".

У щільній атмосфері Венери посадочний апарат користувався не парашутом, а металевою "спідничкою" довкола корпусу - гальмівним щитком. Спіраль угорі - антена

Радянський посадочний апарат провів дослідження поверхні, а французький зонд - атмосфери Венери. На 97% венеріанське "повітря" складається з вуглекислого газу.

Макет першого космічного корабля "Восток" (на таких літали піонери космонавтики Юрій Гагарін і Павло Попович) - вірніше, його "житлової" частини, спускового пристрою:

 

Апарати типу "Восток" не були передбачені для м’якої посадки людини на землю. Пройшовши крізь атмосферу, спусковий апарат відкривав спочатку свій парашут:

 Парашут

Коли апарат досягав відстані 7 кілометрів до земної поверхні, крісло з космонавтом відстрілювалося за допомогою катапульти і, розкривши парашут, продовжувало спуск.

Тіснувато

Наблизившись до поверхні землі, космонавт відстібався від крісла і продовжував спуск на власному парашуті. Так приземлялися першопрохідці.

Найбільший експонат музею космонавтики - технологічний макет космічного корабля "Союз":

 "Союз" у натуральний розмір домінує над експозицією

Цей корабель створювався під керівництвом Сергія Корольова, і відтоді, як був використаний уперше, його конструкція мало змінилася. Подібні пілотовані кораблі й досі використовуються для доставки космонавтів на Міжнародну космічну станцію на орбіті і повернення з неї на Землю.

Корабель "Союз" планували використовувати як міжпланетний, однак використовують як орбітальний. Він має три відсіки - орбітальний, спусковий та приладно-апаратний.

Ліворуч - стиковочний вузол (для з'єднання з іншими кораблями або орбітальною станцією),  потім із голубою смугою - орбітальний модуль (в ньому космонавти живуть або проводять дослідження). Праворуч, із сонячними батареями - приладно-агрегатний модуль. Посередині, з написом USSR - спусковий апарат, тут космонавти перебувають під час зльоту і посадки. На перших космічних кораблях орбітального модуля не було

Корабель важить 7 тонн і вміщує від одного до трьох космонавтів. Під час посадки модулі роз'єднуються - середній, спусковий модуль, вирушає на Землю, а інші згорають в атмосфері.

Найцінніший експонат музею - справжній спусковий апарат космічного корабля "Союз-27". На відміну від гагарінського "Востоку", ці спускові апарати приземляються разом із космонавтами.

10 січня 1978 року у цьому модулі прибули на орбітальну станцію "Салют" Володимир Джанібеков і Олег Макаров. 16 березня 1978-го на ньому повернулися на Землю Юрій Романенко і Георгій Гречко.

Спусковий модуль "Союзу-27". Отвір ліворуч - вхід/вихід. Отвір угорі - камера основного парашуту

Спусковий апарат укритий спеціальною теплоізоляційною сполукою. Коли апарат спускається на Землю, аеродинамічний спротив створює температуру до 6 тисяч градусів. Тому на нього наноситься сполука тугоплавких металів, яка не дозволяє йому згоріти в атмосфері.

Автграфи космонавтів на обгорілому корпусі спускового апарату

Задня стінка спускового апарату після відстрілу захисної кришки. Написи російською і англійською закликають взяти ключі, відкрутити замок і витягнути людей:

 "Man inside! Help!"

Володимир Джанібеков подарував на пам’ять музею космонавтики свій космічний комбінезон:

 А зараз на орбітальній станції ходять просто у спортивних костюмах

Винахід, розроблений для побуту космонавтів, який згодом увійшов у широкий вжиток на Землі:

 Космос подарував нам не тільки GPS, але й вологі серветки

В умовах невагомості космонавти не могли вмиватися. Тоді вчені вигадали спосіб проведення гігієнічних процедур: рушники просякували спеціальними хімічними сполуками, придатними для очищення шкіри.

На виході з експозиції "Космос" ми ще раз зазираємо у касу і купуємо сувенірний магніт із луноходом - візитною карткою музею.

Переходимо вулицю і потрапляємо в початок XX сторіччя.

 Тут народився Корольов. Фото: primetour.ua

Будинок, у якому народився конструктор космічних кораблів, зберігся. До нього додали тільки частину сусідньої квартири, де зробили додатковий виставковий зал.

В цій спальні у 1907 році народився Сергій Корольов:

Мала батьківщина нашої космонавтики



21 липня 1907 року, Житомир. Немовля уже схоже на майбутнього академіка :)

Вступна анкета Корольова до Київського політехнічного інституту написана українською:

 
У радянських документах була графа "Національність" (3-ій пункт)

У 1930-х молодий планерист і авіаконструктор Корольов узяв участь у створенні Групи вивчення реактивного руху, а 17 серпня 1933 року запустив першу радянську рідинну ракету:

 Перша ракета "ГІРД-09" запускалася з дерев'яного стартового столу, але злетіла на 400 метрів

Це був хороший початок. Але у червні 1938 року Корольова арештувало НКВД. У тодішньому хвацькому стилі з нього вибили зізнання і дали 10 років ув'язнення за "шкідництво у галузі нової техніки". Провідного сталінського ракетного спеціаліста засудив невідомий сталінський чиновник.

 Співробітники Реактивного науково-дослідного інституту

У 1944 році Корольова звільнили і відправили в Німеччину вивчати "Фау-2". Що було далі, ви щойно прочитали.

 Сергій Корольов і Юрій Гагарін. 1961 рік

У січні 1966 року Корольову робили операцію. Нічого не передбачало ускладнень, однак раптом у Сергія Павловича почалася кровотеча. Лікарі спробували зробити хворому інтубацію, щоб він міг вільно дихати, але розбиті на допитах в НКВД щелепи зрослися так неправильно, що вставити дихальну трубку не вдалося.

Корольов помер, так і не опритомніши – а газета "Правда" нарешті відкрила світу ім'я людини, яка подарувала людству космос. Так житомиряни дізналися про свого земляка. І одразу взялися створювати музей, де ми щойно побували.

 Постанова Житомирської міськради (1969 рік) про створення Музею Корольова

Наостанок іще раз забігаємо у до експозиції "Космос" - перевірити обіцяний при вході вай-фай. Інтернет справді є - і ми швидко проглядаємо, що ж відбулося за час, поки їхали у Житомир і ходили музеєм.

Заборона гомосексуалізму, у Європі закликають Януковича помилувати ще й Тимошенко, практично всі вулиці потребують ремонту після зими, Шустер маніпулює, закидали екскрементами, на мітингу у Луцьку, зникло 641 село, 65% міліціонерів вважають тортури ефективним способом розкриття злочину.

Ознайомившись із подіями у країні, прощаємося і виходимо з інтернету і з музею. Нас проводжає музейна інсталяція:

 

Текст: Олександра ТИМОШЕНКО, Павло СОЛОДЬКО

Фото: Дмитро ЛАРІН

Автор: Олександра Тимошенко http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/04/12/120325/
Житомир | 15.04.2013 | Просмотров: 4746
Обратите внимание:
Комментариев: 1
amberis
1 Інгварь (amberis)   • 21:57:50, 15.04.2013
+1

«історична правда» така історична... :)

Другие новости сегодня: