Живий Журнал
 
ЖЖ інфо » Статті » Прес-релізи, Місто, Україна

Як живеться житомирянам, які відмовилися від благ цивілізації?

Автор: Анна Данюк-Черкашина, 08.11.2014, 00:28:22

Деякі люди різних професій, різних віку та вподобань залишають міські багатоповерхівки, перспективні робочі місця та успішний бізнес заради того, аби оселитися десь, так би мовити, один на один з природою. Так створюються «поселення майбутнього» — своєрідні маєтки, які з року в рік набувають все більшої популярності в Україні. На Житомирщині їх вже кілька.

Що змушує людей залишати блага цивілізації та оселятися поблизу вимираючих сіл? Не шкодити матінці-природі та людям — правило тамтешніх поселенців. Вони переконані, що лише таким чином можна по-філософськи переосмислити життя, покращити екологічне середовище, забезпечити здоров’я та довголіття багатьох поколінь.

Мій співрозмовник — Дмитро Матвійчук, молодий батько великого сімейства, яке вже шостий рік живе в екологічному поселенні посеред лісу. Чоловік твердить, що щасливий, бо попрощався із життям в обласному центрі заради гніздечка «на землі». Каже, що саме тут, неподалік села Лагульська Новоград-Волинського району, знайшов свій «Простір любові».

Звичайний житомирський хлопчина Дмитро, як і всі його однолітки, ходив до школи. Закінчивши коледж, займався рекламою, потім досить тривалий час — підприємницькою діяльністю. Свою найзаповітнішу мрію — жити у власному будинку з фруктовим садочком, городом та озером — він проніс крізь дитинство та юність.

Дмитро

— Я планував купити житло неподалік міста, — розповідає Дмитро. — Однак, коли прочитав у книжках про те, що є групи людей, яких об’єднує бажання зробити світ кращим, — загорівся ідеєю жити в екологічному поселенні.

Пройнялася філософією та романтикою еко-поселень і дружина Дмитра Оксана. Аби маленький «рай на землі» не став великим розчаруванням, подружжя відправилося до Росії, щоб перейняти досвід людей, які знають про такі маєтки не з книжок.

— Ми з дружиною відвідали російське поселення «Ковчег», якому на той час вже було десять років, — розповідає Дмитро. — Пожили там три дні, поспілкувалися з однодумцями і вирішили, що будемо йти до того, аби жити в такому поселенні.

— А чому ви не залишилися в Росії? — запитую.

— Є думка, що людина, яка виривається з корінням — втрачає силу роду та енергію. Щоб не блукати по світу, як бездомне цуценя, потрібно жити на батьківській землі.

Після повернення в Україну, Матвійчуки приєдналися до родового екологічного поселення «Простір любові», в якому на той час мешкали дві родини. А потім на мальовничі землі Лагульська подалися не лише жителі області, але й столичні вчителі, лікарі, програмісти, художники та письменники.

Зараз у родовому поселенні мешкають 26 сімей, загалом це близько 80 дорослих та дітей.

Використовуючи давно забуті екологічні технології в будівництві та натуральне землеробство, «екопоселенці» намагаються максимально зменшити свій вплив на навколишнє середовище.

— Земля для нас — жива істота, яка потребує любові, — каже Дмитро. — У нас не існує споживацького підходу: чим більше обробити, засіяти і взяти врожаю. Ми домовилися між собою, що не будемо використовувати ніяких хімічних добрив у землеробстві та створювати шкідливі для довкілля виробництва (всі організаційні питання жителі «Простору любові» вирішують на загальних зборах, які називаються «віче»).

Волейбол

Однак поселення «Простір любові» — це не повернення до вже прожитого, а новий етап, як тут кажуть, розвитку цивілізації. Тому поселенці все-таки використовують деякі блага, які подарував «людський прогрес». Тут користуються машинами, комп’ютерами та мобільними телефонами.

— Ми розуміємо, що все це — «протези» для мозку, — зізнається Дмитро. — Але вони полегшують життя.

У поселенні є одна на всіх пральня, міні-пилорама та два мотокультиватори. Тамтешні жителі обробляють поля, якими десятки років не ходив плуг. Тому деяка техніка просто необхідна, аби підіймати цілину.

У раціоні поселенців немає м’яса, вони всі — вегетаріанці. Їдять овочі та фрукти, вирощені на власних присадибних ділянках, а яйця купують у жителів Лагульська.

Працюємо

У Матвійчуків — 15 соток городу, на яких господарі вирощують картоплю, жито, пшеницю та овочі. Фруктовий садок заклали нещодавно, тому він поки що не родить.

— Я купив у місцевих жителів 100 кілограмів яблук і заплатив за них 100 гривень, — розповідає Дмитро. — У місті це коштувало б набагато дорожче.

До речі, за його словами, у селі можна жити набагато краще, ніж у місті, витрачаючи на це втричі менше коштів. Економія — не лише на продуктах харчування, але й на комунальних платежах. Щоправда, платять поселенці податок на землю — десять гривень на рік. Витрати на будівництво еко-будинків — теж незначні, адже будують їх переважно із глини та соломи. Останнім часом практикують тут і німецьку технологію будівництва із солом’яних тюків та глини.

Месимо глину

Дмитро розповідає, що глина — дуже «цікавий» матеріал, тому що здатний «відчувати енергетику людини». Мовляв, живеш у такому будинку, наповнюєш його любов’ю, а він віддячує — обігріває.

Будуємо дім

У родовому поселенні є спільний будинок, власники називають його «Гостьовий центр». Це викуплена поселенцями стара сільська хата, в якій проводять збори, зупиняються гості та тимчасово живуть родини, які ще будують собі житло. У «Просторі любові» розвивають спорт та культуру: вже створено спортивний майданчик, баскетбольне та футбольне поля. У планах — будівництво амфітеатру на 300 місць. Крім того, за словами Дмитра, поселенці почали вже працювати над проектом дендропарку. У ньому будуть зосереджені найрізноманітніші зразки флори та фауни.

— Для виховання підростаючого покоління в «Просторі любові» є щось на зразок дитячого садочка, — говорить Дмитро. — Тут діти розширюють свій кругозір, розвивають мислення, вчаться образотворчому мистецтву, хореографії, театральній майстерності.

У поселенні постійно проживають 15 дітей, двоє з них навчаються у місцевій сільській школі, ще двоє — знаходяться на домашньому екстернаті, а всі інші хлопчики та дівчатка — дошкільного віку.

Наша родина

У Дмитра Матвійчука — трійко діток: Катруся, Іванко та Богданчик. До речі, наймолодший, як і семеро дітей інших поселенців, народився вже в «Просторі любові», без допомоги лікарів. Хоча намагаються лікуватися рослинами і «духовним зціленням», але від традиційної медицини повністю не відмовляються.

Ми звикли ділити людей на прибічників різних релігій, тому логічно, що я поцікавилася у Дмитра, якої ж віри він та його однодумці.

— Ми — люди надрелігійної свідомості. Віримо в єдиного Бога, матір-землю і в людські цінності.

— А церкви, каплиці будуєте?

— Ні. У нас є одна велика каплиця — планета Земля.

Будуємо дім

Не пропускають у поселенні святкування релігійних свят та деяких «мирських». Відзначають прадавні свята рівнодення, Івана Купала, Пасху, Різдво, Новий рік та дні народження. До слова, свята в екопоселенні відзначають по-особливому: без традиційного застілля зі спиртними напоями. Тут узагалі заборонено вживати алкоголь, а палять лише двоє поселенців.

Цікавим є той факт, що поселенці не відгороджуються один від одного огорожею. Єдине, що нагадує про межі їх маєтків — кущі та дерева, висаджені по периметру. Тут довіряють один одному і завжди раді новим родинам, яких з кожним роком у поселенні стає більше.

Автор: Анна Данюк-Черкашина, редактор рубрики "Місто" на ЖЖ.info http://vgolos.zt.ua/
Місто | 08.11.2014 | Переглядів: 5241
Коментарів: 2
Arina
1 Arina (Arina)   • 17:34:48, 10.11.2014 [Материал]

Ну что можно сказать... раз Вам там хорошо и всё устраивает, слава Богу. Очень важно найти свой путь и своё место в жизни.
nik41
2 nikolay (nik41)   • 21:51:46, 12.11.2014 [Материал]

Только как этап на своем жизненном пути...
Мир богаче и многообразней.