Пам"яті батька Житомирської революції Якова Зайка

Дорогий наш Яків Якович!

Неможливо звичними словами виміряти глибину потрясіння від того незворотного, що сталося. Рука за звичкою тягнеться до телефона, щоб набрати Ваш номер і почути останні новини – як просувається нова книга, що буде в наступному номері газети, що на Майдані. Але марно… Телефон мовчить.  І це мовчання – страшне. І це неможливо ні усвідомити, ні зрозуміти. Душа противиться, крається, і плаче...

                 Любий наш Яків Якович!

Невимовно важко і зовсім неприродно звертатися до Вас у минулому часі.  Стрічка Вашого яскравого життя  показує, як десятки тисяч житомирян   слухали Вас на  народних сходах, ловили кожне Ваше слово в тих шаленних дев’яностих, коли саме Ви стали на чолі народного спротиву житомирян комуністичній гідрі, що оплутала наше життя, чавила і не давала дихати.

Ваше полум’яне,  від щирого серця і чесного сумління людське і журналістське слово засівалося в наших душах, світилося надією і добром, вірою і любов’ю. Так з’явився  житомирський «Громадянський фронт», що під Вашим керівництвом одним з перших в Україні надихнув людей на повстання – за їхню гідність, за те, щоб народ встав з колін, відчув себе вільним і незалежним в своїй країні. І за це Вам – низький наш уклін.

Ваші блискучі політичні статті в першій істинно народній, а головне – нецензурованій - газеті «Громадянин», повсякденна і вкрай важлива у ті переломні часи робота Народного депутата України для  проголошення її незалежності, а затим –  цикл  унікальних документальних книг про українське державотворення - все це є  предметом для вивчення   дослідниками і вченими, політолами і журналістами. Бо все це – жива українська історія, якою Ви займалися  щоденно і невід’ємною частиною якої Ви були. Адже це саме Ви, а не хто інший, зачитали у Верховній Раді рішення про створення Народної Ради – антикомуністичної опозиції, боротьба якої привела до Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України.

                 Незабутній наш Якове!

Ви завжди були неймовірно пассіонарним у громадському житті і зовсім скромним стосовно самого себе і своїх потреб. Ви були - справжнім. Справжнім лідером. Це Ваше ім’я скандували переповнені житомирські стадіони і площі –«Я-ків! Я-ків!» - під час битви з ідеологічними опонентами в ті буремні 90-і роки  - за людську гідність і незалежну Україну. Ви були справжнім журналістом і письменником, започаткувавши цілу низку незалежних українських газетних видань .

Ми знали Вас істинним Другом.  А саме це дорогого вартує, особливо – на небезпечних хвилях Життя.

Ми знали Вас Людиною – з великої літери. А саме це в круговерті Життя – вирішальне.

Спасибі Вам, що Ви були у нас і з нами, що  щедро і безоглядно віддавали нам  частку свого життя, характеру, настрою, серця. Серця, яке не витримало шаленої напруги протистояння бандитській владі, не винесло наруги, яка зрештою і вбила Вас.

Ваше наповнене любов”ю, яскраве, відкрите і чесне життя належить тепер Вічності і нам, Вашим товаришам і друзям. А ще – Україні, в боротьбі за майбутнє якої  Ви склали свою голову.

Простіть, наш Друже і Товаришу. Прощайте. Земля Вам, Яків Якович, нехай буде пухом і Царство небесне.

Алла Ярошинська,

Віталій Мельничук,

Олександр Сугоняко