Хоч каже, що змучений, на вид і поведінку такий самий, як його бачимо щосуботи в “Шиканемо” і щонеділі в “Шансі” – як з телевізора зійшов. Балагур і пересмішник з неповторним шармом і так само неповторним почуттям гумору, з неповторною лексикою разом з неповторним синтаксисом – от і виходить неповторний “Скрябінос мучачос” (саме під такою назвою в червні виходить альбом, що міститиме латиноамериканські версії найкращих Скрябінівських хітів). Він же скромний сім’янин Андрій Кузьменко, що виховує 10-літню доньку Барбару в кращих інтелігентських традиціях. Він же - незмінний фронтмен гурту “Скрябін” (за те, що маємо Кузьму-музиканта, треба передовсім дякувати його мамі, яка сина “своїм резиновим тапочком сім років заганяла в музичну школу”). Він же яскравий телеведучий, який в ефірі “дає прикурити” самій Могилевській. Якщо він і не наше українське “всьо”, то принаймні “багато чого”.

За словами Кузьменка, в Житомирі він бував разів п’ятсот проїздом і разів пятнадцять з концертами. До речі, з нашим містом його ріднить давній приятель Олег Зелінський, одногрупник Андрія, який “у Житомирі на вулиці Київській сверлить народу зуби і себе абсолютно нормально чухає”. Якби Кузьменко не став музикантом, каже, що послідував би його прикладу і пиляв би людям зуби: “Ми разом з ним вчилися. (Андрій є дипломованим стоматологом – Ред.) Вчилися на три. Але він зараз гроші заробляє. Я думаю, я би тоже щось заробив. Хоч це і менше приємності, ніж по тєлєку дурака валяти”.

Кузьму підставили Щодо “тєліка”. Виявляється, Кузуменко на телебачення потрапив випадково: “Мене фактично підставили з тим тєлєком. Влад Ряшин, мій добрий колєга, якось каже: “Слухай, Кузьма, треба зняти пілот. Я не маю зараз кого шукати. Сьогодні суббота, всі десь на шашликах, а ти дома сидиш. Приїдь, знімем пілот, а там, на потім, когось підшукаєм”. Ми приїхали, зняли. Проходить два тижні. Він мені дзвонить: “А чого ти дома сидиш? Приїжджай на роботу, завтра зйомки”. Я кажу: “Чекай, ми ж тільки пілот знімали”. А він: “Всьо-всьо-всьо. Він вже в ефірі. Всьо нормально. Ти в проекті”. І так воно засосало, як пилєсос. Тут проходить якихось два роки, дзвонить мені той самий Влад, і каже “Треба зняти пілот “Шиканемо”. І я знов попався. Третього точно не буде, бо ласти склеються”.

Щодо ідентичної безпосередньості на екрані і в “реалі”, Кузьма каже, що не розмежовує життя і “всі ті программи”: “Я ні одної з них не бачив. Боюся їх дивитись по одній простій причині – якшо я їх подивлюся і мене шось обламає, то я людям поламаю бізнес. Скажу, що не приймаю більше в тому учсть, а пятнадцять людей лишаться без хліба”.

Досить серйозної думки Андрій про Могилевську: “Непроста людина, скажу навіть вона людина противна. Вона противна, але вона – неординарна. Дуже талановита, обдарована. Я її поважаю. З нею ліпше не ворогувати. Я той факт глибоко знаю, ціную і вважаю на нього”.

„Щоб бути щасливим, не треба нічого хотіти”

Близьких друзів у шоу-бізнесі в Кузьменка нема, хоча він не відкидає такої можливості: “Спілкуюся з Могилевською, з Білик, з Пономарьовим, з Тарасом Чубаєм. Не люблю ходити по тих тусовках. Я рахую шо то – трата часу”.

Щодо друзів, тема, очевидно, для Андрія хвороблива. Коли йому було 13, його зрадив кращий друг. Після того сім’я Кузьменків переїхала в інше місто – Андрій не схотів навіть жити в одному місті зі зрадником. От і зрозуміло, чому найбільше в світі Кузьма не любить зраду: “Дружба то така ніби любов своєрідна між мужчинами і мужчинами, між жінками і жінками. Така собі любов без сексу. Коли зраджують друзі – це саме страшне. Мене зрадили всі мої друзі. Я лишився сам”.

Незважаючи на такі життєві перепетії, Кузьменко каже, що абсолютно щасливий. Секрет, виявляється, дуже простий: не треба нічого хотіти: “Я в житті нічо не хотів. І щасливий вже років шість. Нічого не хочу абсолютно”.

І найзаповітнішої мрії на цю мить у Кузьми нема: “О, уже починає появлятись: дожити до завтра. Мрії повинні бути реальними. Щоб вони частіше збувалися, не треба мріяти про щось загоризонтне”.

„Псевдо-гламур український – то є проблема”. Заповзятий борець за чистоту стиля, Кузьма озвучив свою антигламурницьку позицію: „Гламур” – це відповідь таким “діячам” шоу-бізнеса, як Андре Тан, наприклад. На питання, що таке гламур, він відповів: “Ну, Кузьма, гламур – это я. А ты вот – отстой”. Люди його типу знайшли собі таке слово мудре, щоб кидати простим людям мішуру в очі, і таким чином загородити себе китайською стіною і винести себе в касту зверх-людей. Так званих людей богеми. Але так не є, тому шо вони просто напросто нічого не добилися на поприщі якихось приземлених професій і вирішили податися у шоу-бізнес, бо там можна бути ніким, а стати - всім.

Я рахую, що той псевдо-гламур український – то є проблема, тому шо ті люди, яких показують по тєлєку, виглядають при тому ніяко з точки зору естетики. Я би не хотів, щоб моя дочка дивилася на них і брала з них приклад. Так шо я буду з тим боротися. Мені не все одно”.

„Пишу і плачу”.

Від українського телебачення Кузьма очевидно взагалі не в захваті. (При тому відомо, що він полюбляє польські телеканали. Кажуть, що для нього нема суботнього вечора кращої забави, аніж подивитись польський "Polsat 2"). „Новини не дивлюся, бо мені не цікаво, шо ті ідіоти там витворяють. Задовбали”.

Любить Кузьма читати. Але не газети („Газети ненавижу. Газети – то для туалєта”). Більше того, Кузьма - пише. Перша його книжка має назву “Я „Побєда” і Берлін” і оповідає подробиці його юнацької подорожі до німецької столиці: „Так, біографічні моменти. Щоб нікого не грузити в такому смішному ракурсі. Тої ржачки в житті було стільки, що буде шкода, що воно просто так пропаде. Почав вже другу писати “Я, Паштєт і армія” (Паштєт – мій армійський товариш). Ржуха страшна. Пишу і плачу”.

Ну і ми плачем – від сміху звичайно. Бо дивитись, слухати, чи читати Кузьму без сміху неможливо. А наступного разу чекаємо на “скрябінів” в Житомирі вже у вересні, коли група поїде у велике турне на підтримку нового альбому “Про любов”.