ПриватБанк - Новости Житомира
Журнал Житомира
Новости сегодня: Суббота, 10.12.2016    08:50:09
Журнал Житомира » Статьи » Украина

Геннадій Юрченко: «...знайшов брата серед 200-х»

фото: zhzh.info
Геннадій Юрченко: «...знайшов брата серед 200-х»

Геннадій Юрченко, працівник Народицького спецлісгоспу тільки півроку як демобілізувався, а вже готовий іти служити знову.

«Я б давно повернувся назад, на службу, - каже молодий чоловік, -  бо після того, що бачив там, мені важко дивитися, які тут всі безпечні та навіть байдужі інколи…Тож пішов би назад, але батьків шкода…»

Батьків Геннадія можна зрозуміти… Адже в 2014 провели вони на війну трьох синів… А додому повернулися двоє… Третього привезли в домовині…

«Сталося так, -  згадує чоловік, -  що в березні 2014 наймолодшого нашого брата Дмитра призвали на службу і в складі 30 бригади відправили на Схід.  Як ми, старші, могли сидіти вдома?  Отож, за кілька місяців я зі старшим братом Ігорем пішли до війська добровольцями…

Розвідувальний батальйон, до якого нас зарахували, впродовж місяця проходив навчання і 7  вересня ми  були в Донецькій області. А наступного дня – вже в зоні бойових дій. І виконували перше бойове завдання. Що ми відчували? Важко сказати… І страшно було, і нестрашно, і незвично, і незрозозуміло… Вчилися на ходу, бо в нашому підрозділі – всі хлопці з мирного життя і жодного кадрового військового… А навчання і реальність – це зовсім різні речі… Це згодом ми навчилися і в картах розбиратися, і на місцевості орієнтуватися, і обережними бути… Бо на початку був випадок, що два мінних поля проїхали та пост сепаратистів – і навіть не знали… В сорочці народилися…

А брат мій, мабуть, був без сорочки… Коли ми ходили на завдання з ним разом, він завжди намагався мене прикрити. Так і того разу було… Машина, що їхала перед нами – підірвалася… Брат ще з одним бійцем побігли витягувати з неї хлопців. Мені ж він наказав бути готовим прикривати їх… Коли ми підїхали ближче, щоб забрати 200-х та 300-х, я, між тими, що носили поранених, все шукав очима свого брата… Але не міг знайти…  Я вдивлявся в постаті, бо напевне знав, що впізнаю його навіть зі спини… Врешті знайшов… Серед 200-х…Йому було 35…

Чого більше всього хочеться? Щоб війна закінчилася… Щоб не гинули хлопці… І щоб тим, що на Сході не доводилося ховатися від вибухів. Там ми різних людей зустрічали. Були такі, що приходили до нас і «Слава Україні» вигукували, а самі роздивлялися, де у нас чого і скільки, а потім передавали все ворогам… Таких не хочеться згадувати… Згадати хочеться іншу сімю – чоловіка з дружиною, які весь час нам одяг прали, пекли  пиріжки і приносили, смачні, як вдома…

Хочу не боятися більше тиші... Бо там, на війні, коли наставали такі періоди, що довго без вибухів та пострілів – то це насторожувало, бо знали, що в будь-який момент варто чогось чекати недоброго... Хочу, щоб нікого не лякала тиша…

Наталія Горай, Прес-служба ЖОУЛМГ
Автор: Наталія Горай
Украина | 15.02.2016 | война на востоке Украины
Комментариев: 0
avatar

Читайте также:


Новости сегодня:



Новинки сегодня: