ПриватБанк - Новости Житомира
Журнал Житомира
Новости сегодня: Воскресенье, 11.12.2016    07:59:56
Журнал Житомира » Статьи » Украина

Радомишль або куди поїхати з Києва на вихідні

фото: zhzh.info
Радомишль або куди поїхати з Києва на вихідні

Обираючи місця і напрмки для відпочинку та подорожей, ми часто не зауважуємо те, що розташовано в нас просто під носом. Або майже під носом. Переконаний, багато хто з киян і не здогадується, що за які-небудь 100-120 кілометрів, неподалік Житомира, є що подивитись і є де відпочити. Та й мешканцям інших регіонів дістатися сюди загалом нескладно: наш міні-маршрут прив’язаний до однієї з головних трас України – Е-40, де багато автобусів і власним транспортом теж легко скрізь дістатися. Ця траса, між іншим, є сучасним «перевтіленням» давнього європейського шляху, відомого під назвою Via Regia, «Королівський шлях».

Місто Радомишль. Назва вимовляється з наголосом на першому складі. Донедавна Радомишль був знаний хіба що завдяки однойменному пивному бренду, але останнім часом він стає модним місцем турів вихідного дня – завдяки приватному замку «Радомисль» Ольги Богомолець. До нього й завітаймо.
 

Постмодерний середньовічний замок

Поворот на північ біля села Кочерів, 25 кілометрів дороги серед лісів – і ми в Радомишлі. Місто вважається вже поліським, але особливо яскравого північного колориту тут не надто спостерігається. Не чути й поліського діалекту, характерного для ще північнішої частини Житомирщини – українська мова тут несподівано близька до літературної.

Радомишль згадується в літописах із дванадцятого століття. Старовинні назви деревлянського міста – Мичеськ, Микгород – пов’язані з річкою Мика, що впадає тут у Тетерів, притоку Дніпра. Уривчасті й абстрактні історичні відомості набули конкретики в сімнадцятому столітті, коли архімандтрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький побудував у Радомислі (тодішня назва) папірню для лаврської друкарні. Це було перше в Центральній Україні виробництво паперу. Тож чимало раритетів українського книгодруку (як-от «Часослов» 1616 року) створено саме на радомишльських аркушах.

У вісімнадцятому столітті Радомишль став одним із центрів уніатської, греко-католицької церкви на українському Правобережжі. У місті була резиденція унійних митрополитів Київських, Галицьких і всієї Руси. Один із таких митрополитів, Лев Кишка, провів у 1714-1715 роках у Житомирі собори, які віднедавна деякі історки називають «Житомирською унією». Чітких і виразних описів події у широкому доступі поки що немає, але схоже, що йдеться про найбільш успішну спробу об’єднати з Римом східну церкву на Правобережжі після поділу України по Дніпру.
 

http://texty.org.ua/action/file/download?file_guid=69279

Церква в Радомишлі
 

Із тих часів у Радомишлі нічого не збереглося, зате тут є Свято-Миколаївський собор типової архітектури ХІХ століття. Серед звичайної забудови маленького (але жвавого) містечка трапляються виразніші будівлі, зокрема в стилі простенького модерну. А загалом через центр Радомишля зазвичай лише рухаються в бік замку, потроху крадучи вишні з нескінченних дерев у дворах і на вулицях.

Замок. Чесно буде почати з того, що насправді це не зовсім замок. Тобто зовсім не замок. Згадки про замок у Радомишлі є, але епізодичні, він був не там, де нинішній туристичний об’єкт. На початку ХХ століття на місці згаданої раніше папірні (вона розташовувалася в передмісті, яке так і назвали – Папірня) збудували великий ефектний млин. У радянські та пострадянські часи він очікувано занепав, але не розвалився.

І ось 2011 року зусиллями відомої лікарки та громадської діячки Ольги Богомолець млин перетворився на «замок». Вийшов справжній зразок постмодерної культури – «симулякр замку», імітація середньовічної будівлі та втілення сучасних уявлень про таку будівлю в приміщенні двадцятого століття. Але зразок якісний, зроблений з душею, цікавий і вартий уваги.

Вхід у замок-музей – 150 гривень. Це для України виглядає трохи шокуюче, але не зупиняє досить численних туристів. Охочі можуть у замку навіть заночувати.

Основа експозиції – приватна колекція домашніх ікон, церковних скульптур та інших церковних об’єктів, що належить Ользі Богомолець. Вона розташувалась у кількох залах. Тут є як досить звичайні, хоч і цікаві зразки народного мистецтва, так і справжній ексклюзив на кшталт кам’яної ікони святого Миколая шістнадцятого століття або ікони, на якій різали пуповини новонароджених дітей повитухи.

А головна розвага замку «Радомисль» - майстер-шоу з виготовлення паперу. У підвалі спробували відтворити стародавню папірню, і щогодини туристам показують, як вона працювала. Один-двоє відвідувачів із кожної групи можуть і самі взяти участь у виготовленні паперу: вимочують сітку в особливій рідині, притискають пресом, сушать зроблений папірець, друкують на ньому молитву «Отче наш». Приємно відчути причетність до атмосфери справжнього історичного ремесла, тож рух людей до папірні не вщухає.

Навколо замку-млина над річкою розбили невеличкий огороджений ландшафтний парк. Тут можна поплавати човном, посидіити на лавочках і на траві, пофотографувати гусей і качок, скульптури середньовічної тематики, камені та водойми. Із відносної екзотики в парку є видри, які майже не бояться людей. Вони плавають річкою та ставками, перебігають паркові доріжки, приводячи в захват маленьких дітей і глибоко шокуючи собак.

Замкова «таверна», відповідно стилізована, пропонує комплексні обіди по 85 гривень.

Загалом музей «Радомисль» - досить незвичне поєднання сучасної культури з давниною, зроблене зі смаком, характерна пам’ятка ідентичності й світовідчуття як минулого, так і сьогоднішньої України.
 

http://texty.org.ua/action/file/download?file_guid=69276

замок Радомисль
 

Великий музей для маленького села

Повернтаємося на трасу Е-40, «Via Regia», рухаємось у бік Кмитова. Дорогою можна ще зазирнути на пару годинок до Коростишева. Це містечко сповнене наочної реклами гранітних виробів, зокрема «виставок пам’ятників», але любимо ми його не за те. Тут є симпатичний парк із сучасними скульптурами, елегантний бароковий костьол кінця XVIII століття і (з протилежного боку траси) цікавий камінь на березі річки Тетерів. За даними деяких істориків, у давнину камінь був присвячений язичницькій богині-жабі, потім його втопили, а ще пізніше підняли з дна на втіху графам Олізарам, власникам Коростишева.

Іще трохи в бік Житомира – і ви опинитесь у селі Кмитів. Маленьке стровинне село з населенням кількасот осіб вирізняється тим, що у Кмитові є великий художній музей, якого тут не зовсім очікуєш зустріти.

У самому центрі села (не здивуюся, якщо десь тут у минулому була церква) в глибині скверика стоїть досить монументальна будівля в пізньорадянському стилі. Це і є Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука. В певному сенсі музей можна вважати унікальним. Адже тут зібрали масштабну й цікаву колекцію живопису, графіки та скульптури другої половини двадцятого та меншою мірою початку двадцять першого століття. Колекцію часом називають соцреалістичною, але мені таке визначення не здається правильним, тут значно ширша стилістика. Практично всі роботи так або інакше коріняться в реалістичній традиції. Отже, збірка образотворчого мистецтва ХХ-ХХІ століть реалістичної традиції – це справжній ексклюзив. Переважають п’ятдесяті-вісімдесяті роки. Є роботи художників різних частин тодішнього СРСР і, звісно, українських митців. Серед них – твори Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка та інших, аж до цікавого синтезу сецесії й соцреалізму в картині Віктора Зарецького, чоловіка легендарної шістдесятниці Алли Горської. Трапляються й речі сучасних художників, що сповідують більш-менш реалістичну манеру.

Музей відкрився 1985 року (від 1974 працював його прототип у селі Студениця), а заснував його колекціонер Йосип Буханчук. Не складно здогадатися, що з музею неодноразово викрадали картини. В пресі є публікації про виявлені підробки. А втім, це лише підігріває інтерес до закладу.

Після Радомишля вас, певно, приголомшить ціна на квитки у кмитівському музеї – 5 гривень. Зате з першої до другої дня тут обідня перерва.

Неподалік Кмитова, трохи ближче до Великих Кошарищ, але цілком у пішохідній досяжності, варто відвідати «Голубі озера» - мережу водойм на місці колишніх кар’єрів, де видобували буре вугілля. Нині на їхніх берегах росте ліс (із ягодами), вода в озері надзвичайно прозора, а завдяки специфічній глині має вишуканий блакитний колір. Тут варто скупатись і відпочити.

Автор: Олег Коцарев
Украина | 20.07.2016 | Радомышль, отдых, Житомирская область, туризм
Комментариев: 0
avatar

Читайте также:


Новости сегодня:



Новинки сегодня: