років ...надцять тому працювала поваром на фермі.молода була..геть нічо не знала,але за ту зарплату кращого повара годі було шукать.так от.молода була,мишей бачила до того два рази в дитинстві.а як виглядають їхні какашкі навіть не уявляла...взагалі не знала,шо миші какають і коли там (втретє)побачила мишу..."ой,яке малесеньке,ой яке гарнесеньке пухнастеньке...не вбивайте її ,хлопці!!!шо ви робите!!!!!" ну от в перший тиждень вирішила на вечерю млинців наробити.а шо муку потрібно просіювать і шо миші легко до мішка залазять і там серуть також не знала.замісила каструлю тіста(ну шось чорненьке деінде виднілось,типу зерна не розмеленого...фігня якась,що повитягала,а щось залишилось) ну і напекла...хлопці ввечорі з роботи голодні на ті млинці накинулись і...одразу помітили,шо там від мишей сюрприз.мене не сварили-посміялись,пояснили показали...я в шоці.кажу:викиньте собакам,я зараз швиденько вермішелі з яєчнею зроблю...ага..."не чіпай!"кричали хлопці"ми поїмо,але дуже уважно"отак сиділи роздивлялись млинці,інколи виколупуючи чорні зернята ,все поїли. з 6 людей тільки один відмовився( спочатку).потім кілька місяців мене приколювали тими млинцями.до речі всі хлопці були з міста,житомирськи,а сільськи навряд чи стали б таке їсти.і нічо нікому не зробилось,ніхто не захворів і не отруївся.