Что было, то прошло
И ни о чём не сожалею!
Прошедшего не изменить,
О нет, я не сумею...

Моё первое обращение к одному человеку:

Снова утро, день и вечер.
Снова грусть. Ну и пусть!
А впереди ведь вечность,
Долгий путь - он бесконечный.
Я должен идти или должен бежать,
Почему? Не могу я сказать.
Пусть это будет во мне,
Не надо боль моя ТЕБЕ,
Но ты прости, я должен идти,
Предо мной два пути -
Но нет пути назад.
Я должен многое сказать,
Но лишь хватит сил на тихое "прости"...
Я должен бежать, но не идти,
Чтоб все оставить позади.
И лишь сердце мое -
Жестокая память!
Ему не понять - мне себя сломать,
Мне на все наплевать,
Я неправ? Да, я знаю!
Я жесток? Я понимаю.
Но поверь мне, так надо...
Надо лететь, надо успеть
Ошибки исправить,
К небесам долететь,
А там можно и вниз,
А может и вверх.
Я не знаю...
Но я должен лететь,
А не молча гореть...

(Mama, sorry, I'm grown,
I must travel alone...
© Eminem
Du musst oft Herz hören...
© Sido)

Ответ этого человека на это:

На нігтях ще лак,що тебе пам’ятає
У вухах твій голос і досі звучить.
А в серці...а там ось нічого немає,
Ніщо не турбує,ніщо не болить.

Не хочу тебе я ні тілом, ні серцем
Належиш ти їй, а для мене ти хто?
Ти друг мій?Коханець? Чи просто знайомий?
Безглуздим питання це стало давно...

Спасибі за квіти,цукерки, шампанське
Розмови до ночі,невчасні дзвінки.
За сто смс, за прогуляні пари
За весь отой час,що разом провели.

Не вийшли з нас друзі, не вийдуть коханці
Життя знову стане таким як було.
Не можна так далі, Я ТЕБЕ ВІДПУСКАЮ!!!
І може я дивна....та мені все одно!

І моя остання відповідь у цьому діалозі (вперше пишу українською вірш):

Немає вже лаку, що мене пам'ятав,
та й голос давно вже у вухах затих.
Про серце твоє лишень я мовчу –
Немає дзвінків та розмов по півночі,
Я все розумію та серце все хоче…
Немає тих теплих осінніх чаїв.
Про сто смс ти вже й не згадаєш,
а я їх прочитав, разів так зі сто…
І знову і знову малюють тебе
ті кілька пісень, що ти полюбля…
У вухах Rammstein виграва децибели
та ті цигарки, що мій розум коптять,
І що не кажи, та не буде вже так,
Як було до цього, ні в кого із нас!
І може я дурень, а може й мудак,
Не знаю… нічого не знаю…
Ну, якось отак…

И ведь всё, что тут написано было и правда. Ну, якось отак...

Ти жагуча, п"янка, запашна,
Зводиш з розуму зразу й не зримо
Та на жаль знову ти не моя
І лише увісні уловима...
_____________________________________
Вже музика не тішить звуком,
Гірчать і кава й нікотин,
Звиваючись, ніч лізе в душу,
Подовжуючи суму плин...

Добавлено (22 Февраль 2011, 16:59:00)
---------------------------------------------
той човен - душа в океані небес
той човен, то кошик чудес
то місяць, що збурює вовчії очі
товариш, що слухає думи дівочі
він міряє наше життя
він ключ у чуже небуття
та човен без весел
нема там керма
душа, що потрапила в нього
блукає сама...

Ти даруєш тепло,
А отже - життя.
А життя, то є радість і свято.
Ти в оселі моїй
Доброти джерело,
Хоч тебе не так
вже й багато.
Біля тебе спокійно,
За тобою - стіна,
Збоку - холодно,
Знизу - незвично.
Ти прозора
Й чомусь мовчазна,
А ночами трохи - трохи містична...
Я люблю твою міць,
Твою вроду
Через тебе проходить не кров, а вода -
Ти женеш її геть у негоду...
Не лякає мене постава твоя,
І ребер твоїх галерея,
Адже ти - не дружина моя.
А в кімнаті моїй - БАТАРЕЯ!

Добавлено (22 Февраль 2011, 21:25:25)
---------------------------------------------
не смею рушить я твой мир
стою в сторонке, наблюдаю
не затеваю грязных игр
и лишь забыть тебя мечтаю
а по стеклу вода струится
весна на улице давно
любовь моя не растворится
но верю я теперь в одно
любовь, пусть даже безответная,
явленье в жизни очень светлое
рождает лишь порыв творить
за это только можно жить

Добавлено (22 Февраль 2011, 21:49:11)
---------------------------------------------
божевілля....
у цьому сторіччі день поєднається з ніччю
і будуть люди як мармур
не буде у них ніяких слуг
і впаде мур і зникне слух
і все в полум*ї пекельному
перетвориться у світлі темному
постане нова ера
ера душі і світла
навіщо тепло у світі, де відсутнє зло
тут не помітне добро
лиш сіре тло. і абсолютне воно
і лиш горизонт нам покаже
те наше майбутнє у сірій імлі
і знатимем ми, що живі
бо дихати більше не здатні й німі
ми вже не життя, а буття, що
торкається розуму світу й
не має належного віку
ми тут і ми там, ми ті, а це інші
і разом з тим наші й чужі
життя нам уже нецікаве
заграло барвами новими буття
лиш зір наш є спогад про
колишнє життя
порядку не буде й не буде хаосу
вклонимось аргосу

Добавлено (22 Февраль 2011, 21:58:56)
---------------------------------------------
...так мріючи, я йду повз інших
не бачу їх облич, очей не бачу
знаю, десь далеко у водах тихих
ти пливеш один, а я тут плачу
але сльози ці, повір мені, щасливі
вони, немов жива вода душі
змивають всі думи тужливі
зціляють серце зранене мені...

Добавлено (16 Март 2011, 23:24:07)
---------------------------------------------
Есть ещё парочка, но они косвенно относятся к той эйфории...

Посвящаю... себе

- Скажи, ты знаешь как? Как быть никем?
- Да, знаю как.
- А как?
- Никак!
Ты есть никто, тебя не видят,
Ты - ничто,
Тебя здесь нет, зовут никем...
Пройдут все мимо без проблем.
А ты здесь есть, зовут ничто,
А ты никто, вот так!
- А как же так?
- Да вот, никак...

Сумні роздуми...

І сумно, і жаль...
І очі ніякі, і в серці пітьма
І що ж це таке?
Немає нічого, святого нема!
І руки холодні,
І думка пуста,
Немає душі, що тебе б зігріва.
І один на один
Із собою живеш.
А чого так?Навіщо?За що? Я пита.
А ось так... Так треба...
Ніщо не поробиш, чекай лиш, чекай!
Колись ти полюбиш,
А зараз тікай!
Від себе, від всіх, від думок поганих,
Та тік не втечи від людей,
Від коханих...

так а шож ви в камуфляжі? так точно не помітять

9/4/2011 1:48

Thoughts (Мысли, англ., прим. автора, т. е. мну )

Твои глаза так глубоки,
Как вод озёр прозрачных гладь
И лица черты так мне близки,
Как будто снились мне…
Твои глаза, твой лоб, твой нос –
здесь всё прекрасно,
прекрасный взгляд (и не напрасно!).
Глаза такие предавать
лишь смертью наказуемо
Твои слова, твой голос звонкий
звучат прелестно
и слушать их я был бы рад…
Нет, нет, я честно!
И ни подумай ни о чём,
Так просто, мысли вслух… Прелестно!

Я ненавидела тебя, проклинала, окатывала холодным дождем
равнодушия, тысячи раз убивала... А потом воскрешала и умоляла
вернуться. В исступлении смотрела в никуда, с замиранием
сердца пытаясь услышать твое. Безжалостно кусала губы,
упиваясь капельками крови.
Я мысленно резала себе вены, держала в руках свое сердце,
отпускала на волю свою душу... А та неумолимо возвращалась.
Я ненавидела просыпаться по утрам, видеть безжалостно
радостные лучи солнца, которым не было дела до моих
переживаний. В который раз обещела себе прибраться, выгрести
пепелище надежд, выбросить обрывки воспоминаний. И только жадно прятала их в более сокровенные места, боясь потерять хоть крупицу. Не отдам!
Звенящая сталь твоего голоса преследует меня, холод последнего
поцелуя сковал все там, внижу живота. Я помню то роковое
молчание, оно мне сказало больше тысячи напрасных слов.
Ты был неправ! Я ненавижу тебя, проклинаю, кидаю в бездну
равнодушия, в который раз убиваю! Не уверена, что не
воскрешу завтра...