Добавлено (01/10/2007, 13:52:10)
---------------------------------------------
Словечанско-Овручский кряж находится на севере Украинского кристаллического щита. Кряж расположен почти на границе Украины и Белоруссии, представляет собой высотную гряду, которая расстилается на 60 км в широтном направлении и имеет ширину от 5 км на востоке до 14-20 км на западе.
Он резко возвышается в рельефе Полесской низменности, отделяется от нее сравнительно крутым уступом, и относительное превышение его поверхности над окружающими болотами составляет 50-60 м.
Холмистая поверхность кряжа густо рассечена глубокими оврагами. Со всех сторон кряж окружен низовыми равнинами – Полесскими болотами.
Во время последнего оледенения район был покрыт льдом толщиной 300-500м. Ледовый покров принес многочисленные обломки кристаллических пород. После таяния ледников образовались огромные озера, наследниками которых являются Полесские болота.
Отображением сложной геологической природы Словечанско – Овручского кряжа есть сложный рельеф земной поверхности. Южные склоны кряжа крутые, северные – отлогие. Много оврагов, глубина их достигает 20-25 м. Речная сеть имеет ярко выраженный характер растекания во все стороны, особенно в западной части (верховья малых рек Селивонихи, Червонки, Пертницы, Словечны, Норинь), а также – речек Звонка, Ясенец, Желонь, Грезля, их малых притоков. При выходе за пределы Словечанско – Овручского кряжа на низменную равнину их течение значительно замедляется, долины резко расширяются, становятся заболоченными.
В средние века из-за бездорожья единственными надежными путями сообщения жителей края с окружающим миром были дороги по льду замерзших малых рек. Это во многом объясняет и наличие Овручского диалекта, который является частично наследником языка Киевской Руси. Но окончательное слово – за филологами.
Словечанско – Овручская земля имеет также глубокие исторические корни. Она резко отличается от окружающей пониженной равнины. Благодаря высокому залеганию кристаллических пород, кряж оставался островным суходолом в течение миллионов лет. Многоразовая смена климатических условий содействовала существованию различной биомассы. Поэтому в наше время здесь наблюдается большое разнообразие биотичного компонента.
В этом регионе описана береза темнокорая, дуб скальный, плющ вечнозеленый, береза карельская, азалия понтийская, которую по праву считают «аборигеном Полесья», она сохранилась на повышенных частях кряжа.
На территории Словечанско – Овручского кряжа есть большое количество памятников археологии. На берегах речек Уборти (за 10 км на запад от кряжа) и Норыни обнаружены стоянки мезолитных охотников на северного оленя, поселения шнуровой культуры бронзового века.
Интересными есть времена V – IV тысячелетий до н.э., когда на Замковой горе в Овруче существовали неолитические поселения и могильники, найдены также артефакты времени бронзы (II тысячелетие до н.э.) – кременевые инструменты труда.

Инженер-гидрограф Генрих Степанович Можаровский

Маршрут: Овруч-Піщаниця-Клинець-Долгоничи-Збраньки-ур.Шахта-Вел.Хайча-Подвелєдніки-Красилівка-Нов.Велєдніки-Сорокопєнь-Черевки-Білка-Словечно-Бегунь- Кованка-Усово-Жовтневе-Топільня-Чапаєвка-Жеревці-Рудня Жеревці-Червона Волока-Путиловичи-Глухова-Станційне.
Довжина маршруту-186 км
Час в дорозі – 12 годин
Середня швидкість – 15,4 км

До Овруча я доїхав дизелями: спочатку до Коростеня, а звідти до Овруча. В Коростені, злякавшись холоду (вранці було дуже прохолодно), заїхав на ринок і прикупив рукавички, бо сильно мерзли пальці коли їдеш велосипедом. Зізнаюсь, що вони мені так і не згодились – погода була гарна всі дні і раніше 9-00 ранку я ні одного дня не вирушав у дорогу. А вранці дійсно було холодно.

Овруч – звичайний невеликий районний центр. На вокзалі – прикордонний контроль і багато прикордонників у місті. Легко знаходжу пам’ятний камінь на могилі князя Олега Святославовича. Дійсно – дуже скромно.

Проїжджаю далі до Свято-Василівського храму.
Тяжко проминути не помітивши. До того ж стоїть великий дороговказ.(і на англійській мові теж). Храм - старий і величний. Поряд старезні відреставровані споруди з півметровими мурами і масивною брамою. Дуже схоже на монастир.

Неподалік через дорогу ще один храм – Спасо-Преображенський, не менш красивий.

Довго в місті не затримуюсь – швидко перекусив і вирушаю в дорогу в напрямку на Словечно. Доїхавши до Піщаниці звертаю наліво на село Клинець. В селі уточнюю дорогу на Долгоничи. Дорога через ліс. По обидві сторони від дороги величезні яри порослі геть лісом – ліс в тих місцях дуже густий (бо по тих ярах багато не побігаєш – місцями досить небезпечні). Місцями яри підбираються до самої дороги. Цікаво що буде, якщо почне руйнуватися дорога?

Добавлено (07/10/2007, 22:18:54)
---------------------------------------------
Між іншим, про дороги. Для вело-прогулянок там справжній рай – дивіться по фото – не повірите, але такі дороги майже кругом по лісах між селами! Так що в лісі ніякого екстриму в плані доріг – ну справжня тобі Європа! І лавочки там серед лісу для відпочинку встановлені

Село Долгоничи – саме те, що я іноді шукаю – загублене в лісах і в часі. Найбільше дивує кладовище прямо між хатами посеред села. Цікаве ставлення до померлих – тісний зв’язок живих і мертвих. Багато покинутих хат (а там і дворів то всього нічого...).

Добавлено (07/10/2007, 22:31:40)
---------------------------------------------
Далі рушаю на Збраньки. Одна жіночка в Долгоничах запитала, чи я часом не на „Шахту” їду. Мене це зацікавило – десь біля Збраньок виявляється єсть покинута шахта. Вирішую відвідати. У Збраньках намагаюсь уточнити дорогу – дивує реакція місцевих – як правило це пробуджує якусь незвичну цікавість у місцевих – Хто я? Звідки я? А для чого то мені та шахта потрібна?.. Нарешті добираюсь до шахти. Нічого особливого – декілька розвалених будівель серед лісу і безпосередньо сама шахта. Правда, дещо небезпечна.

Походив, пороздивлявся – і далі в дорогу.
Доїжджаючи до Великої Хайчи, спостерігаю як дійсно змінюється висота і міняється ландшафт. Місцевість стає більш рівнинна. Їхати стає простіше – бо трохи вже стомився від постійних підйомів-спусків. Точніше, саме від підйомів вгору. Бо з гірок їхати – то саме задоволення . Так скоро доїхав і до Красилівки, де й заночував. Всього за день здолав 55 км. По таких дорогах – зовсім небагато, але їхав у своє задоволення, часто зупинявся, багато фотографував...

Добавлено (07/10/2007, 22:52:51)
---------------------------------------------
Другого дня рушив до села Сорокапень. По дорозі в Нових Велєдніках – чудова дерев’яна церква.

При в’їзді в село Сорокапень – старий млин... Покинутий... А поруч кладовище... Колоритно!

Не дивлячись на те, що село Сорокапень і знаходится в стороні від основного маршруту, там варто було побувати - за селом є чудове місце в лісі, де біля джерела стоїть капличка. Джерело досить потужне. Все навкруги приведено до ладу – акуратно та з любов’ю. Капличка завжди для всіх відчинена. Бесідки побудовані зрубом для відпочинку. Довго там відпочивав, бо місце там дуже мальовниче. Одним словом, як там написано – „Господній Храм біля Храму Природи”.

Добавлено (07/10/2007, 22:55:00)
---------------------------------------------
ДАЛІ БУДЕ...

За другий день проїхав 71 км.

Добавлено (08/10/2007, 13:53:59)
---------------------------------------------
Вночі, зізнаюсь, було досить прохолодно, градусів 6-8 тепла. Та й сиро там біля озера. Наступного разу потрібно на це зважати і належне підготуватись.
Проснувся десь о 7-00. Холодно. Не хотів вилазити зі спальника. Один кросовок мокрий – вчора ще промочив, коли прогулювався понад озером. Неспішно поснідав, пофоткав вранішні пейзажі. Довго збирався – вирушив далі в дорогу десь о 915.

Дорогою заїхав на торф’яні поля, далі в село Жовтневе.

Село досить нехарактерне для тих країв, бо при селі працює торфозавод - багато дуже квартирних двоповерхівок. Щоправда і тут деякі будинки стоять порожні. Гарний будинок культури в селі. Одним словом - цивілізація.
Далі маршрутом слідую до Топильні і через село з легендарною назвою Чапаєвка до Жеревців. В Жеревцях повертаю в сторону Червоної Волоки. Дорогою звертаю до кар’єру.

Далі вирішую їхати не головною дорогою до Червоної Волоки, а в об’їзд через Рудню-Жеревці і через ліс. Проїжджаю через старий міст мальовничу річку Жерев, невеличке село і далі лісом до Червоної Волоки.

Добавлено (08/10/2007, 14:25:37)
---------------------------------------------
Від Червоної Волоки гарною дорогою скоро доїхав до Путиловичів, де збирався за попереднім планом сідати на дизель на зворотній шлях до Коростеня. Але зрозумівши, що чекати потрібно ще декілька годин, змінюю плани і вирішую їхати далі до села Станційне. Від села Путиловичи до села Глухова – нова бетонка. То дійсно супер! Особливо, якщо врахувати, що вона ще не запущена в експлуатацію і перекрита для транспорту. Їхати саме задоволення! Така траса – і я на ній один! Драйв! Середня швидкість на цій дільниці 25-30 км/год. Без зусиль.

Зовсім непомітно „долетів” до Станційного, де розташована залізнична станція Лугини. Тут і закінчилась моя подорож.

если появятся свободные дни, можно будет смотаться в Червоне, пробег около 100 км, на пути обсерватория, замок Терещенко, парк грят красивый там - с озёрами и лебедями (хоят лебедей наверно уже не будет)

Від Житомирської області для участі в акції „7 чудес України” було обрано три пам’ятки історії, архітектури й культури.

1) Церква Святого Василія Великого (м.Овруч)

Це один із найстаріших кам’яних храмів Київської Русі. Василівська золотоверха церква – палацова церква князя Рюрика Ростиславича (у хрещенні Василія).

Церкву кілька разів руйнували та відбудовували. Нинішня споруда – результат реставрації 1907-1909 рр. У декорації фасадів церкви використаний цікавий спосіб інкрустації стін камінням, заглибленим у цегляну кладку та відшліфованим з лицьової поверхні. В інтер’єрі церкви на фрагментах давніх стін збереглися рештки фрескових розписів з позолотою. В розписі інтер’єру брали участь відомі художники К.С. Петров-Водкін, О.П. Блазнов, Ф.К. Волков, Б.Н. Максімов.

2) Державний заказник «Камінне село»

У Замисловецькому лісництві, на двох з половиною гектарах заповідника розташувалося „Камінне село”

Поміж високими соснами видніються камені-валуни. Одні - завбільшки з чималий будинок, а інші - ще більші. Якщо придивитися пильніше - камені вишикувались „вулицею” немов сільські оселі.

Якщо босоніж ступити в скам’янілий „Божий слід” в прохолодну погоду, то він не холодний. Існує повір’я, що той, хто постоїть у „сліді”, набирається здоров’я, а бажання, загадане тут, збувається.

Легенда про скам’яніле село наклала свій відбиток на звичаї гостинності в цих краях. І хлібом, і медом, і зібраними в лісі грибами-ягодами поділяться тут щедро, від душі.

3) Музей космонавтики імені С.П.Корольова

Меморіальний дім-музей академіка Сергія Павловича Корольова знаходиться на його батьківщині у м. Житомирі

В м. Житомирі в 1907 році народився майбутній основоположник практичної космонавтики Сергій Корольов. А в 1970 році тут був відкритий меморіальний дім-музей академіка Сергія Павловича Корольова.

Зразки космічної техніки дають можливість перелистати сторінки історії космонавтики. Цього року у гостей музею з’явилася нова можливість побачити галактику в стереозображенні – відкрито новий стерео-кінотеатр.

Щоправда ні один об'єкт не увійшов до семи чудес України, але все ж...