В эфире телекомпании Эн-би-си Рон Пол заявил, что США в своем политическом развитии продвигаются в сторону мягкой формы фашизма, при которой нарушаются гражданские права граждан и всем заправляет военно-промышленный комплекс. "Мы идем к фашизму не гитлеровского типа, а к более мягкому - (выражающемуся в) потере гражданских свобод, когда всем заправляют корпорации и... правительство лежит в одной постели с большим бизнесом", - сказал кандидат в президенты США. "
http://www.mignews.com.ua/articles/284829.html

это в википедии.
так что конгрессмен не так уж далек от истины.

Якщо Ви берете за основу вікіпедію, як джерело знань, то далі вже розмовляти з Вами немає жодного сенсу. Думаю Ви і самі здогадались на що вказує посилання на це джерело :).

дык и не розмовляй))
и приведи мне более точное определение фашизма ))
и на что указывает ссылка на википедию я не догадался )))

Окремим класам і партіям фашизм протиставляв, говорячи сучасною мовою, політичну націю. І нас не має дивувати той факт, що в 1920-ті роки серед соратників Беніто Муссоліні траплялися етнічні євреї — наприклад сенатори Лурія, Анкона і Меєр, голова Держбанку Тепліц чи Гвідо Юнг, член Великої фашистської ради, міністр фінансів і активний розробник «корпоративних» ідей. Те ж саме можна сказати і про фашистські режими в Іспанії і Португалії, до речі, вони благополучно пережили війну, закінчення якої нібито ознаменувалося перемогою над фашизмом.

А ось у випадку з нацистами ситуація принципово інша. Тут на передній план виходить турбота про «чистоту нації», нетерпимість до інородців, печерний біологізм із обмірюванням черепів, вираховуванням відсотка арійської крові тощо. Саме для нацизму характерна ідея про «неповноцінні раси» і «расу панів», нібито покликану правити Землею. Фашисти були значно менш амбітними, ніж нацисти, котрі будували грандіозні плани з радикальної перебудови всього світу.

Звідси випливає ще одне знакова відмінність між фашизмом і нацизмом — ставлення до релігії. Якщо у фашистських державах церковні інституції набули великого авторитету та впливу, то нацисти відверто церкви не шанували. Для них релігія була конкурентом у боротьбі за душі співгромадян.

Ототожнення фашизму і нацизму дісталося нам у спадщину від радянської пропаганди. І, вочевидь, пов’язане з прагненням більшовиків підігнати всіх недругів під спільний ранжир. Фанатики, які бачили дійсність у кривому дзеркалі марксистських догматів, упевнено заявляли: класова сутність усіх буржуазних партій однакова! Сталінська пропаганда в 1930-ті роки легко ставила знак рівності між Гітлером і британськими консерваторами. Мовляв, у Німеччині — «відкрита диктатура великого капіталу», а в Англії — «замаскована». Де вже тут розрізняти фашистів і нацистів?

Італійський фашизм вийшов на історичну арену раніше від інших одіозних рухів, тому слово «фашист» і перетворилося на універсальний ярлик для політиків, ворожих комунізму. З початку 1920-х років так почали називати геть усіх діячів правої орієнтації — від Гітлера до Пілсудського, від Муссоліні до Ульманіса. Мало того, європейських соціал-демократів, які ніяк не підпадали під визначення «фашисти», але Сталіну теж не подобалися, охрестили «соціал-фашистами». Цей абсурдний епітет активно використовували аж до середини 1930-х років