ЗВІТ ПРО ВЕЛОПОХІД
"ПОЛІСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК ТА СЛОВЕЧАНСЬКО-ОВРУЧСЬКИЙ КРЯЖ"
Подаю цей короткий фото-звіт як рекламу (да пробачать мені всі модератори 
) Поліського краю, де ще поки можна вивчати історію та краєзнавство не за підручниками а наживо... Маршрут: Овруч – Словечно – Бегунь – Сирниця – Селезівка - Рудня-Хочинська (через Поліський заповідник) - Перга - Кованка (через Поліський заповідник, Дідове озеро) – Усово – Городець – Антоновичи – Листвин – Черевки – Велідники - Сорокапень - Красилівка – Норинськ – Овруч.
До Овруча добираюсь дизелями. Стартую з вокзалу о 10.10 в напрямку на Словечно. Дорога гарна, транспорту небагато – їхати саме задоволення. З гірки на гірку за 2 години вже в Словечно (35 км, середня швидкість – 21 км/год). Далі знайомою дорогою до розвилки на Сирницю. За 1 км від розвилки починається дорога мощена камінням.
По Сирниці – асфальт. Біля лісництва зупиняюсь і розпитую у місцевих про Грибове озеро. Підказують , що то буде під самою Селезівкою, але "їхнє" озеро, яке вони називають Заводський став, набагато цікавіше. Говорять, що колись давно там стояв завод, де виготовляли дьоготь.
Рушаю до Заводського ставу. Дорога лісом – суцільний пісок, місцями змушений йти пішки. Хоча люди говорили, що дорогою можна їхати. За 1,5-2 км від села виходжу до озера. На піщаному березі грається місцева дітвора, підказують мені, де на іншому березі знаходиться землянка.
Добавлено (13/08/2008, 20:04:00)
---------------------------------------------
Недовго відпочивши рушаю далі і здається на цей раз вже правильною дорогою виїжджаю від озера на дорогу до Селезівки (орієнтир – за Сирницею, як тільки закінчується асфальт, йде дорога вліво в ліс – то до Заводського ставу). Далі йде дещо одноманітна дорога лісом. Згодом звертаю вліво до Грибового озера. Шукати довго не прийшлося. Що цікаво, що це озеро не на всіх мапах позначено, хоча воно й велике – можливо колишній „об’єкт”. Озеро геть поросле і дике. Трохи проїхавши понад озером трапляю до акуратного будиночка.
Можливо це і є так звана „Генеральська дача”, про яку колись оповідав лісник біля Дідового озера.
Від Грибового озера до Селезівки зовсім близько. В село приїхав о 16-30 (69 км -це з усіма заїздами, 4 години загального часу їзди, середня швидкість 17 км/год). Прямую селом до дирекції заповідника, щоб отримати дозвіл на проїзд через заповідник. Тут трохи затримався – спочатку Сергій Миколайович Жила (директор Поліського природного заповідника) докладно пояснював, як краще проїхати заповідником, попереджував, що дуже легко там заблукати, згадував, що іноді навіть місцеві люди блукають аж до Білорусії, бо місцевість дуже складна для орієнтування, чітких основних шляхів немає, а дороги заповідником для пересування велосипедом „не найкращі” – пісок. Сергій Миколайович розповідав, що готується до видання книжка про Овручський край з пропонованими туристичними маршрутами, в тому числі і веломаршрутами(!). Після всіх застережень деякий момент я було навіть засумнівався в своїй задумці їхати через заповідник, та все ж дякую за роз’яснення і вирішую їхати далі наміченим маршрутом. Погода починає псуватися, черговий лісник пропонує лишитися на ніч в селі, бо синоптики обіцяли грозу.
Швидко проїхався екостежкою, яку облаштували працівники Поліського заповідника. Дуже цікаво, є на що подивитися, але звісно на то потрібно більше часу і краще з екскурсоводом (то наступним разом).
Потрібно сказати, що до Поліського заповідника часто навідуються гості – екскурсії, велотуристи, телебачення. Недавно, говорять, приїздила навіть якась французька делегація - так французькі дипломати теж по заповіднику велосипедами катались.
Від території правління вглиб заповідника йде спочатку мощена дорога, але за 2-3 км вона закінчується. А натомість починається дощ . Дорога дійсно дуже погана. Можна сказати що 50% ледве їду, а 50% штовхаю велосипед. Верхній шар мокрого піску красиво відстає від сухого і наліпає на колеса – не те що їхати, йти тяжко. Десь за годину починає закрадатися думка повернути назад. І з орієнтирами не все так просто. А тут ще й дощ посилюється – теж додає настрою. Розпочалася справжня злива - змок наскрізь. Через години 2, коли дощ трохи вщух, вирішую зупинятися на ночівку – бо вже й сутеніти починає. Підбираю місце сухіше (це після зливи ), швидко вечеряю і ще швидше засинаю.
Зупиняюсь о 20-30.
Відстань за день – 87 км
В дорозі – 6 год 15 хв
Середня швидкість 13,90 км/год.
Добавлено (13/08/2008, 20:04:36)
---------------------------------------------
День другий.
Стартую о 9-30. Постійно звіряюсь з компасом, мапою та схемою, що мені намалював Сергій Миколайович. Періодично мені здається, що я все ж збився зі шляху – але головне тримаю за компасом на захід і на південь. Коли трапляю до основних орієнтирів, переконуюсь, що тримаю вірний напрямок. Хоча й досі не переконаний, що витримав весь шлях вірний, але головне на 97 км своєї подорожі виїжджаю на мощений шлях, що вже веде до Рудні-Хочинської, куди я й прямував.
Тут потрібно згадати про мобільний зв’язок. Звернув увагу на телефон – оператор «257_01F». Вирішив перевірити роумінг – за 1 хв. 23 сек. з рахунку „зникло” 17 грн. Такий собі єкспериментик . Так що слідкуйте за оператором на мобільному коли вам, або коли ви комусь телефонуєте в тих місцях.
Через 6 км вже в селі. Відпочиваю, купаюсь в річці, трохи чищу велосипед. Спілкуюсь з місцевими – радять мені заїхати на Білий берег. З Рудні-Хочинської прямую до Перги правим берегом Уборті. Місця там дійсно чудові – ліс, піщаний „пляж”.
З Перги прямую знайомою вже дорогою в сторону Рудні-Перганської та за кілька кілометрів звертаю вліво на стару кам’яну дорогу до Дідового озера. Дорога місцями мощена каменем, місцями пісок, але проїздний. Там де дорога сильно розбита, або піску забагато – паралельно дороги йдуть натоптані гарні стежки. Заблукати там тяжко – головне триматися основної дороги, вона добре наїжджена. За 45 хвилин вже на місточку біля Дідового озера (приблизно 9,5 км від повороту).
Добавлено (13/08/2008, 20:06:20)
---------------------------------------------
Від Дідового озера до села Кованка – 6 км мощеної дороги.
В селі зупиняюсь набрати води. Розмовляю з місцевими, трохи затримуюсь. Розпитую про „Генеральські дачі”. Розповідають, що в лісах навкруги Кованки було раніше багато хуторів – переселенці колись поселялись. І єсть така місцина, що зветься Дача Данилевича. Поговорюють, що Данилевич – то був колишній польський генерал, що придбав колись в цих місцях трохи землі. Сам тут не жив – тільки наїздив сюди зрідка, але будинок збудував великий – кімнат на 4. На будівництво було „пригнано” близько 10 каторжан. Назараз всі, з ким говорив про те місце, згадують про величезний дуб на тому місці, і що там сад залишився. Від дому нічого не полишилося – хіба що камені великі (можливо від фундаменту). Про дорогу туди сказали, що вельми запутана (бо багато в лісі стежок і доріг, та ще й вирубка була там) – провідник потрібен. Ще розповідали, що місцями на місці колишніх поселень досі полишились печища – Жукові лози, Дрозди. Так що залишив ідею до наступних поїздок.
Далі прямую дорогою до Усова, відразу за селом звертаю вліво на стару дорогу на Городець. Дорога колись мощена камінням, місцями сильно розбита, багато піску. Майже весь час під гору – дуже тяжко пересуватись (знову 50 на 50 – йдеш-їдеш). Сильно дошкуляють ґедзі (сліпні). Поки їдеш – нічого, як тільки йдеш пішки – загризають . Своєрідний допінг .
Згодом дорога перетворюється на такий собі древній „автобан”.
Навіщо серед лісів така широченна мощена дорога? Хоча люди оповідають, що колись це був важливий шлях. Там навіть місце в лісах є, яке називається Божок. Говорять, що там був колись хутір. А в тих місцях іноді по дорозі розбійники грабували, тому люди, що їздили здалеку на ярмарок, на ніч спинялися на тому хуторі. От хазяїна і прозвали – Божок.
В Городці уточнюю дорогу до Городища, де за переказами був колись "великий Город" – "пішов під землю разом з церквою". Назараз там лишилися лише "горбані" в лісі. В низині під Городищем розташована криничка. Біля Городища поле, яке люди досі називають Ратним.
Добавлено (13/08/2008, 20:39:39)
---------------------------------------------
Понад Ратним полем дорога веде через ліс до Антоновичів. Трохи вгору, але дорога гарна. Згодом дорога круто йде вниз понад яром – даунхіл 2 км... . Характерний ландшафт Словечанського кряжу. Їду вниз, радію і думаю, як би то було, щоб маршрут був у зворотному напрямку... З Антоновичів польовою дорогою до Листвина і врешті виїжджаю на асфальт. Тут мене наздоганяють сутінки, але не можу відмовити собі від задоволення такої легкої тепер їзди – вмикаю фари і їду далі. Вирішую доїхати до села Сорокапень, за яким знаходиться чудова криничка в лісі і вже там заночувати. В селі поночі ледве трапив до потрібного місточка – далі трохи полем і врешті о 22-50 доїжджаю до кринички.
Відстань за день – 98 км
В дорозі – 7 год 10 хв
Добавлено (13/08/2008, 20:55:09)
---------------------------------------------
День третій.
Вранці просинаюсь досить рано, але рушати не поспішаю – бо сьогодні мій маршрут повинен закінчитися в Овручі на вокзалі о 16-00 (дизель до Коростеня). Часу в мене більш чим достатньо. А криничка там дійсно облаштована прекрасно. І видно, що доглядають за тим місцем постійно.
Взагалі в тій місцевості досить часто стрічаються впорядковані кринички. І лавочки там в лісі трапляються, коли до найближчого села більше 10км.
Украина, Житомир
). Бо геть південніше, де йде дорога Овруч-Норинськ-Словечно вже рівнинна місцевість. Хоча можна чітко змалювати графік руху - і дотримуватися його - тоді можна і попетлять без додаткового дня. Дороги так гарні - на швидкість особливо не вплине. 
