Як рядовий Кондратенко в розвідку ходив.
- Рядовий Кондратенко!
- Слухаю вас, друже полковнику.
- Твій взвод сьогодні ходив в розвідку?
- Так точно, взвод старшого…
- Я в курсі хто командир взводу. Ви часом не проходили повз такий собі завод імєні Ільіча?
- Було діло…
- Так-так. Завдання було яке?
- Шо кажете, друже полковнику?
- Завдання яке було?!
- Завдання, як завдання. Розвідати шо там, де там, скіки там і таке інше…
- Розвідали?
- А як же ж. Не було ще ніколи такого, шоб ми завдання командування не виконали…
- І перевиконали?
- Не розумію, друже полковнику…
- Не розумієш?
- Якось так не дуже.
- У тебе завжди виходить якось так. Розповідай вже… 
- Шо ви кажете? Я перепрошую, кажіть трохи голосніше, бо я ще погано чую.
- Кажу розповідай детальніше, як діло було!
- На територію заводу ми пройшли по нагляку, разом із сепарами. Вони на той завод звідусіль з’їхалися. От ми і загубилися в натовпі. А на території, вони вже там кучкувалися по своїх підрозділах.
- А ви…
- А ми на дах якого-то цеху вилізли, зняли двох вартових і почали рахувати.
- Багато нарахували?
- Там, друже полковнику, була така двіжуха, як на Червоній площі на дев’яте травня. Я такого ще не бачив. Білого конвою більш, ніж п’ять десятків машин. І ще їхали і їхали. «Градів» не менш тридцяти підтягнулося. Тягачів артелерістських - десь чотири десятки. Пяток танкеток. А народу… 
- На заводі був замаскований склад?
- Не зрозумів, який за Москвой клад?
- Склад, питаю був чи ні?!
- Складу не було. Усе, шо привезли в конвої, перевантажували відразу с колес на колеса. Тому і з’їхалися такою шоблою. Ми усьо, шо двіжється порахували. Коордінати скинули і пішли собі звідтіля.
- Пішли звідтіля і нічого не чіпали?
- Нє, ну як же ж… стіко добра… Треба було прихопити щось… на згадку. Та й вертатися з пустими руками - якось не дуже геройські.
- І вам спало на думку прихопити танк!
- Ну, так. Але біля танків там було дуже людно і ми зупинилися на «Граді».
- Зупинилися?
- Так, майже на виході, зупинилися біля одного, водію дали закурити…
- Прикурити, мабуть, дали, а не закурити…
- Можна і так сказати.
- А потім просто сіли і поїхали?
- Та ніякої сілі ми не нюхали!
- Я кажу поїхали!
- А, ну так. Хто розмістився, ті поїхали. А ми із Петровичем трошки почекали і пішли собі «колеса» шукати.
- І ніхто на вас не звернув уваги?
- Там всі були при дєлах. Не до нас їм було.
- І на чому зупинився ваш невибагливий погляд?
- На бензовозі.
- Десь тут я починаю розуміти, звідкіля ростуть ноги…
- Вуілля під ноги?
- Не звертай уваги, це я так 
- Ну, шо нам було робити - цей бензовоз сам до рук йшов. Як було повз нього пройти?
- І ви його конфіскували?
- Петрович сів до кабіни, а я пішов перевіряти чи є бєнзо в цістерні. Бо стояв він біля купи бочок якихось. Міг бути порожнім.
- Методом простукування перевіряв?
- Відкрутив кранік…
- А звідтіля полілося!
- Ще й як полілося! 
- І ти його не закрутив?
- Та тут якихось два лося підійшли. І поки я з ними грав в боулінг, Петрович потихеньку вже почав від'їжджати. Я страйканув, та бігцем наздогнав його. 
- Так і поїхали собі?
- Так і поїхали потихеньку.
- І всьо?
- І всьо.
- І більш нічого не було?
- Нічого, крім того, шо я сказав Петровичу, шоб він свій недопалок викинув, бо я ж не палю, а він вже задимів усю кабіну.
- І він його…
- В вікно і кинув. 
- Ну, і?
- А через хвилинку позаду почало щось рватися. Петрович газу. Я дивлюсь назад, - наш бензовоз палає. Ми з Петровичем в різні боки з нього. Тіки-но встигли сплигнути, він рвонув. Підіймаємось із землі, тут на заводі як бабахне, - нас з Петровичем позносило, нафіг. Обидва оглухли… До тями хвилин тридцять приходили. Прийшлось пішкодралом повертатися в розташування… На заводі, мабуть, все вщент…
- Кажуть, шо так…
- От молодці наша арта! Відпрацювали, як завжди! Точнісенько.
- Так в тому й річ, шо не встигли відпрацювати…
- Шо кажете?
- Йди відпочивай, кажу, солдате… Відсипайся…