День перший.
По приїзду до Івано-Франківська зустрічаємось з товаришем і швидко вирушаємо автобусом до Верховини. Там на автостанції взнаємо, що в потрібному нам напрямку найближчий автобус буде тільки десь о 17 годині, вирушаємо в зворотному напрямку до розвилки в селі Ільці тим же автобусом, що і приїхали до Верховини. На розвилці ледве домовились з місцевим дідом на «копійці», що той підвезе нас до повороту на село Берестечко. Дід довго не міг скласти собі ціну – жалівся на життя, здоров’я та погані дороги . Дорога дійсно була погана, більше того – вийти нам прийшлось раніше, бо проїхати він далі не міг. Та нам пощастило – їхав лісовоз і молодий водій без вагань погодився підвезти. Залізли на грузову платформу, вхопилися за троси і так навстоячки доїхали «з вітерцем» до повороту на Берестечко. Що цікаво (за наших часів) – від запропонованих пару гривень відмовився. Респект.
Далі декілька кілометрів по слизькій дорозі до самого села. В селі звертаємо на туристичну стежку, яка веде до Чорної Гори. На підйомі зупиняємось і перевдягаємось. Погода – казка: мороз і сонце. Не довго ішовши виходимо до колиби. Приймаємо рішення далі не йти, не дивлячись на те, що час ще маємо. Неспішно готуємо вечерю та лягаємо спати в колибі на нарах.
Перша ніч пройшла нормально, хіба що ноги трохи померзли і це заважало дещо спати. На ногах були одні вовняні шкарпетки. В решту ночівок вдягав по дві пари добротних вовняних шкарпеток – було нормально.Добавлено (23/03/2008, 03:40:46)
---------------------------------------------
День другий.
Встаємо рано, як і домовились – о 6 годині. На вулиці ще темно. Холодно. Намагаюсь змусити себе швидше рухатися і збиратися, щоб зігрітися, та все одно ще довго «ловлю дрижаків». Довго збираємось. Вирушаємо в дорогу не снідавши: домовились десь годин через дві-три зробити зупинку в лісі та приготувати собі сніданок і обід. Але, враховуючи що ліс швидко почав закінчуватися, зупинилися раніше - щоб простіше було з дровами. Снідаємо – і далі вгору. Вдягаємо снігоступи, бо сніг стає все глибшим. Погода з самого ранку не обіцяла нічого гарного – і далі все більше псується. А вчора ж так було гарно! Потихеньку добралися до вершини гори Смотрич.
З незвички тяжко – весь час підйом вгору. Та й наплічник «трохи тяжчий» ніж влітку :D. Далі дорога на Піп Іван - не так і далеко, але його не видно. Видимість починає все більше і більше погіршуватися. Згодом взагалі видимі орієнтири стають відсутні – «йдемо за приборами» - компасом. А за кілька хвилин навкруги так затягує, що за пару метрів не бачимо один одного: навкруги все біле, «оку не має за що зачепитися» - тільки сліди від снігоступів. Із надією на те, що може розвидніється хоч на декілька хвилин, щоб визначити орієнтири, сідаємо «обідати»: каша ледь тепла, але консерви вже замерзли. Як завжди сало – forever 
.
Перекусивши прямуємо далі. Повільно пересуваємося щоб не звалити десь вниз, хоч товариш і переконує, що небезпечних схилів тут немає. Не дивлячись на те що йдемо за компасом, трохи блукаємо по колу, бо хибно приймаємо невеличке пониження за крутий схил – справжня чортівня! Згодом усвідомлюємо, що це не схил і не «надув» снігу - прямуємо далі за компасом. За такої видимості дійшли до основного підйому на Піп Іван. Згодом вище почало трохи розвиднюватися. Нарешті й стара обсерваторія!
Шукаємо місце для ночівлі. Находимо більш-менш «затишне» місце і ставимо намета. За кілька хвилин і стемніло. Стає дуже холодно. Вдягаємось якомога тепліше і починаємо готувати собі швидку вечерю – чай та розчинний суп, бо з кашею на газу не хочемо довго морочитись. Мороз не менше 15 градусів. Газ горить поганенько, та й посуд у нас не для газу – не закриваються щільно кришкою казанки. Воду ледве доводимо до кипіння. Вечеряємо «пританцьовуючи», бо починають мерзнути ноги. Швидко перекусивши, ліземо до намета спати, бо за такого морозу нічого іншого не залишається як хіба раніше заснути. Наніч вдягав навіть пуховку – це була сама холодна ніч за весь похід. Але загалом нічого страшного – от тільки холод в обличчя будив постійно.
Добавлено (23/03/2008, 03:53:55)
---------------------------------------------
День третій.
Зранку помітив, що прямо в спальнику під зовнішнім шаром тканини понамерзав лід – мабуть зовнішній шар погано «дихає». Але що цікаво, що спати холодно не було. А так багато вологи було мабуть від того, що спав я повністю залізши з головою глибше до спальника – от від мого дихання мабуть і намерзло стільки льоду. Потрібно зазначити що надалі з кожним ранком я помічав що льоду ставало все більше і більшими шматками. І що хотів та не зробив – перевірити вагу спальника по приїзду додому 
.
Ранок був гарний – і це тішило не дивлячись на добрячий мороз.
За маршрутом рушили по хребту до Дземброні. Навкруги прекрасні краєвиди за такої гарної погоди. Єдине що трохи дошкуляло – це північно-західний стрічний вітер. За кілька днів походу вже трохи адаптувалися і йти ніби було легше. Але марно ми рано раділи – погода на висоті досить примхлива. Тим більше на Чорногорі. Одним словом згодом погода так зіпсувалася, що десь за горою Мунчель ми вирішили «звалювати» вниз у напрямку села Бистрець. Сильний стрічний вітер + сніг в обличчя + нульова видимість нас переконали дещо змінити наші плани. За таких умов прямо на обличчі утворювався лід. На майбутнє я тепер врахую, що легкою маскою не відбудешся – потрібна нормальна балаклава для захисту всього обличчя + лижна маска. Те що ми не врахували напрямок вітру за прогнозом і рушили в похід по хребту не від Петроса до Попа Івана а навпаки – була наша головна помилка.
Не дивлячись на глибокий сніг, вниз йти було легко – на снігоступах дійсно відчуваєш різницю. Єдине - жаль було втрачати набрану висоту. Годині о 16 вийшли через ліс на вирубку і біля літнього накриття вирішили зупинятись на ніч. Приміряли намета – той помістився в будку – все ж краще чим на снігу. Головне що тішило - навкруги багато лісу – можна було грітися біля вогнища. Порівнювали з минулим вечором на Попі Івані, де без вогнища було досить невесело. Цього вечора лягли спати досить пізно, бо дуже комфортно було біля вогнища і не хотілося йти до холодного намета.
Добавлено (23/03/2008, 04:00:47)
---------------------------------------------
День четвертий.
Зранку, неспішно снідавши, розмірковували про подальші плани. Погода не обіцяла нічого гарного. Тому вирішили - що «настоящие герои всегда идут в обход» - будем «підкрадатися» до Говерли низом. Маршрут такий – спускаємось вниз до села Бистрець – далі селом понад річкою Бистрець – лісом до річки Прут - на дорогу, що веде до турбази «Заросляк».
Цей день був дещо скучний – спочатку селом, а далі весь день йшли лісами. Снігу місцями до поясу. Йшли в основному замерзлими руслами гірських річок. Йшли цього дня довго. Ліс дійсно дещо надоїдає, коли немає панорамних видів гір. Годині десь о 19-20 (було вже темно) трапили до галявини з лісниковою хатою, де й зупинилися на ночівлю. Намета поставили прямо в одній з кімнат – щоб було тепліше спати. За день так стомилися, що лінь було палити багаття – знову згодився суп швидкого приготування на газу.
Добавлено (23/03/2008, 04:19:03)
---------------------------------------------
День п’ятий.
Зранку «вирулюємо» на дорогу, що веде до «Заросляка». Через деякий час ховаємось з дороги до лісу для того щоб приготувати собі поїсти. Поснідавши «добігаємо» до «Заросляка», де заряджаємо мобільні телефони – і на Говерлу. Погода, здається, сьогодні не поламає наші плани.
На підйомі стрічаємо людей, які вже спускаються – це як правило відпочиваючі з найближчих турбаз, які приїздять сюди на один день для сходження на Говерлу. Повільно, але впевнено «премо» вгору зі своїми «торбами». Ось нарешті і вершина. За нами сходить група трьох молодих лижників, які, швидко перевзувшись, стають на лижі – і вниз. Ми теж недовго милувалися краєвидами – мороз і вітер не дозволяють. Йдемо вниз в сторону сідловини між Говерлою і Петросом. Внизу під Говерлою в колибі зупиняємось щоб пообідати. До нас приєднуються троє киян, які радіально піднімались на Говерлу. Дивуються, коли чують, що ми вже 5-й день мандруємо – вони поселилися в Лазещині і звідти ходять в «радіалки». Почувши, що ми прямуємо на Петрос, розповіли нам, що днями якась група радіально піднімалась на Петрос без спорядження, але звернули назад не дійшовши до вершини – бо дуже погані умови там зверху – видимість препогана і вітер сильний.
Пригостили ми їх салом – вони з нами шоколадом поділилися, і далі - в путь, бо швидко дістає мороз – все ж під час руху так не помічаєш цього постійного холоду. Недовго йшовши трапляємо до пристойної колиби – Екологічний пункт «Перемичка». Хоч і було всього годин 16, вирішуємо тут зупинитися, бо невідомо чи знайдемо вже сьогодні краще місце для ночівки. В колибі була навіть пічка, але потрібно зізнатися, що гріла вона препогано – все йшло «в трубу». Ледве змогли зварити собі кашу. Намета поставили прямо на нари – так і заночували.
Добавлено (23/03/2008, 04:28:06)
---------------------------------------------
День шостий (і останній ).
Головною темою обговорення з самого ранку став план стосовно Петроса і подальшого маршруту – а саме: йдемо на Петрос і яким чином (радіально, полишивши наплічники десь під горою, чи зі всією снарягою премо через Петрос і спускаємось десь з іншої сторони), чи може взагалі залишаємо цю ідею і звертаємо вниз до Лазещини. Поки йшли, періодично поглядали на Петрос, коли той відкривався перед нами – а там нічого втішного – затягнуло, аж сіро і вершини не видно. Поморожений ніс та щоки ще більше болять від різкого стрічного вітру. Вже під самим Петросом зупиняємось і з сумом розуміємо, що на цьому наша подоріж, мабуть, буде закінчуватись. І то було, мабуть, таки розумне рішення. Бо не готові ми були до підйому за таких умов.
Звертаємо до Лазещини. Далі декілька годин в швидкому темпі дорогою аж до залізничної станції. Звідти дизелем десь о 16-20 до Івано-Франківська. Ось і вся подоріж.
Добавлено (23/03/2008, 04:41:18)
---------------------------------------------
Деякі висновки.
Щодо спорядження. То дійсно за таких умов досить важливий момент. Головне, що потрібно враховувати –що це не Похід Вихідного Дня, а тривала подоріж. Взуття на такий тривалий похід потрібно вибирати достойне. Бо можливості сушити його практично немає. До того ж фірн може серйозно пошкодити взуття. Сам йшов у черевиках La Sportiva Makalu. Залишився задоволений – на підйомах можна набивати в твердому снігу безболісно сходинки. Брав собі на розміри 2-3 більше – не прогадав. Вдягав тільки одні вовняні шкарпетки – було достатньо при ходьбі. Головне – щоб ноги не парилися, бо за ніч черевики промерзають і стають «дубовими» . І не розраховуйте на «супер-дихаючий» Gore Tex. Обов'язково бахили-фонарики.
Зі шкарпетками можна не морочитися. Часто рекламують Lorpen(модні - відводять вологу від тіла) - вони досить недешеві. Такі теж носив (свого часу придбав декілька теплих різнотипних пар влітку за зниженими цінами). Але під час ходи мені найбільш комфортно було у наших житомирських «Легка Хода» . Тільки вибирати потрібно із максимально теплих.
Термобілизна – дійсно комфортніше, ніж у звичайному х/б. Я в цьому переконався вже давно. А 6 днів в одній білизні – то ще одне тому підтвердження . До того ж зверху вдягав тільки штани і курточку з Polartec. При ходьбі досить нормально: і не холодно, і в міру продувається, щоб не парило. Хоча і мембранні штани теж мав – але після першого ж дня зняв і не вдягав більше (але не потрібно думати, що вони зайві для такого походу). Пуховку вдягав рідко. Але, визнаю, то дійсно класна річ – і тепла, і легка, і мало місця займає.
З маскою на обличчя я прогадав. Потрібна повноцінна балаклава, щоб закривала все обличчя. І бажано з простого флісу чи ще з якого теплого матеріалу, але ніяких мембранних матеріалів, бо буде дуже парити. У мене була балаклава, по контуру обличчя (я в ній і спав) – комфортна штука, навіть шапку майже не вдягав за всі дні, але проти вітру вона не рятує. Додому приїхав з трохи примороженим носом і щоками. І пальців пару на руках приморозив – рукавички раджу брати теж без всяких мембранних матеріалів (хіба як запасні на випадок сильно мокрого снігу чи щось подібного). У мене постійно парились руки, а коли знімаєш рукавиці на кілька хвилин (фотографуєш і т.д.) – вони на морозі вмить промерзають – і приходиться відігрівати їх теплом своїх рук. І взагалі рукавичок мати з собою раджу 2-3 пари.
Щодо спальника - то я знав, що потрібно шукати більш довші за зростом, та такі непросто знайти. При сильному холоді залазиш до спальника глибше, але тоді вже немає змоги нормально випрямити ноги.
Цікава ідея щодо харчування. Можливо для кого вже і не нова, але мені сподобалась. Готували ми зранку як правило суміш круп – гречку з ячневою чи з пшеничною. Варили з розрахунком таким, щоб поснідати вдвох і ще наповнювали літрову банку (це на двох на обід), яку замотували в кульок і в теплу поларову курточку. Навіть за таких морозів каша була ще тепла до обіда. Іноді не зовсім тепла , але це тоді, коли ми «обідали» о 16 чи 17 годині. З такою кашею ми обходилися без хліба, до того ж це суттєво економило час.
Щодо гігієни. Виручали вологі серветки. Вони є між іншим різного розміру. Але потрібно пам’ятати, що вони вологі - у мене замерзли в перший же день. Тому надалі я один пакетик носив у кишені в курточці, попередньо поклавши додатково у кульок. І на ніч клав в пакеті до спальника – щоб зранку можна було «вмитися».
Ще одна корисна дрібничка – гігієнічна помада. 100%. А також наступного разу пораджусь з якимось дерматологом-косметологом чим можна мастити обличчя за таких умов. Щоб потім ніс не облазив тиждень, як було у мене .
Украина, Житомир
Я вот думаю летом поехать на Кавказ,(приметил пару туров),в общем все это окала 500долларов(только не подумаете что это написано так, в прикол,все на полном серьезе),если на форуме будут желающие покорить Эльбрус так это можно обсудить.
