Сьогодні: Вт, 26.11.2024 04:03:07
Комментарии пользователя Юрко на ЖЖ.инфо
Смотрите также: сообщения на форуме пользователя [Юрко]
| Найдено комментариев: 17752 Показано комментариев: 1921-1950 |
Страницы: « 1 2 ... 63 64 65 66 67 ... 591 592 » |
15832
Градовський (Юрко)
• 18:41:14, 03.03.2018 [Материал]
Гнати втришиї ригівську служку!
До речі, 23 лютого 1918 року було звільнено Житомир від большевиків.
Сергій Коваленко. "Зранку 24 лютого 1918 року, рівно 100 років тому, війська Армії УНР (2-й Запорозький курінь (командир - Петро Болбочан) і Гайдамацький кіш Слобідської України (командир - Симон Петлюра)) звільнили від комуно-московських банд, очолюваних Василем Кіквідзе, славне місто Бердичів.
Бої за місто тривали від 22 лютого. Спочатку Запорожці ударом від Коростеня звільнили від окупантів Житомир. Бій тривав 3 години і був виграний у великій мірі завдяки вправності артилеристів Окремого Запорозького загону. Відразу ж розпочалося переслідування ворога, який відступав у бік Бердичева. Оскільки Петра Болбочана було призначено Житомирським губернським комісаром, то командиром 2-го Запорозького куреня став такий собі Олександр Мацюк, який і повів Запорожців на Бердичів. Проте ворог кинув у бій додаткові резерви і від станції Рея почав протинаступ. Мацюк, поставлений командиром з політичних мотивів як діяч однієї з владних партій, злякався і втік з поля бою. На станції Рея залишилася пів-батарея (3 гармати) Савінського, яка вся загинула, прикриваючи відступ бойових побратимів.
Зранку 23 лютого ворог підступав до Житомира. Петро Болбочан мусив прийняти на себе командування куренем, звільнивши Мацюка, відбив наступ ворога і знову пішов у наступ на Бердичів. На поміч йому прийшли гайдамаки Симона Петлюри. Коли звільнили станцію Рея, то там було відбито назад гармати пів-батареї Савінського. Біля них були розкидані тіла по звірячому закатованих командира і його козаків. У Савінського, як свідчить Борис Монкевич, було «обрубано пальці на руках, оскальповано голову і зідрано шкіру на руках». Втім, для «революціонерів» Васо Кіквідзе це була звичайна річ. Через всю Україну, яку вони пройшли від Рівного і аж поза Харків, за ними тягнувся кривавий слід. Але... не впізнаєте, товариство, в цьому злочині "почерк" теперішніх мокселів?
Після визволення Києва 1 березня Савінського й його побратимів з пів-батареї було поховано як Героїв на Аскольдовій могилі.
Потім прийшли окупанти й назвали іменем Кіквідзе, якого Сталін нарік "грузинським Чапаєвим", вулиці українських міст. У тому числі й Києва. І патріотам України довелося докладати чималих зусиль, щоб теперішня "українська" влада позбавила нас його присутності.
Цю трагічну й героїчну подію докладно описано в моїй новій книзі "Похід Запорожців на Донбас і Крим: рік 1918", яка, сподіваюся, дуже скоро вийде у світ.
Героям слава!"
Сергій Коваленко. "Зранку 24 лютого 1918 року, рівно 100 років тому, війська Армії УНР (2-й Запорозький курінь (командир - Петро Болбочан) і Гайдамацький кіш Слобідської України (командир - Симон Петлюра)) звільнили від комуно-московських банд, очолюваних Василем Кіквідзе, славне місто Бердичів.
Бої за місто тривали від 22 лютого. Спочатку Запорожці ударом від Коростеня звільнили від окупантів Житомир. Бій тривав 3 години і був виграний у великій мірі завдяки вправності артилеристів Окремого Запорозького загону. Відразу ж розпочалося переслідування ворога, який відступав у бік Бердичева. Оскільки Петра Болбочана було призначено Житомирським губернським комісаром, то командиром 2-го Запорозького куреня став такий собі Олександр Мацюк, який і повів Запорожців на Бердичів. Проте ворог кинув у бій додаткові резерви і від станції Рея почав протинаступ. Мацюк, поставлений командиром з політичних мотивів як діяч однієї з владних партій, злякався і втік з поля бою. На станції Рея залишилася пів-батарея (3 гармати) Савінського, яка вся загинула, прикриваючи відступ бойових побратимів.
Зранку 23 лютого ворог підступав до Житомира. Петро Болбочан мусив прийняти на себе командування куренем, звільнивши Мацюка, відбив наступ ворога і знову пішов у наступ на Бердичів. На поміч йому прийшли гайдамаки Симона Петлюри. Коли звільнили станцію Рея, то там було відбито назад гармати пів-батареї Савінського. Біля них були розкидані тіла по звірячому закатованих командира і його козаків. У Савінського, як свідчить Борис Монкевич, було «обрубано пальці на руках, оскальповано голову і зідрано шкіру на руках». Втім, для «революціонерів» Васо Кіквідзе це була звичайна річ. Через всю Україну, яку вони пройшли від Рівного і аж поза Харків, за ними тягнувся кривавий слід. Але... не впізнаєте, товариство, в цьому злочині "почерк" теперішніх мокселів?
Після визволення Києва 1 березня Савінського й його побратимів з пів-батареї було поховано як Героїв на Аскольдовій могилі.
Потім прийшли окупанти й назвали іменем Кіквідзе, якого Сталін нарік "грузинським Чапаєвим", вулиці українських міст. У тому числі й Києва. І патріотам України довелося докладати чималих зусиль, щоб теперішня "українська" влада позбавила нас його присутності.
Цю трагічну й героїчну подію докладно описано в моїй новій книзі "Похід Запорожців на Донбас і Крим: рік 1918", яка, сподіваюся, дуже скоро вийде у світ.
Героям слава!"
На этой странице городского портала "Живой Журнал" собраны комментарии пользователя Юрко оставленные под новостями, статьями и блогами на сайте zhzh.info. Для просмотра сообщений этого пользователя на форуме перейдите на эту страницу.