Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Понедельник, 06 Декабря 2021    13:38:17
Житомир » Мой блог » MiroSlaVira » 2013 » Январь » 17
MiroSlaVira Ранок перед Різдвом

MiroSlaVira


Оценка: 2.6/5 Голосов: 5

Ранок перед Різдвом

17 Января 2013, 11:33:37 1656 2.6 0

 

 

                                               

                      Ранок перед Різдвом 

                               

 

            

   Цю відстань я міг би пройти із заплющеними очима. Більше десяти років двічі на день кроками вимірював її довжину. Шлях пролягав від моєї оселі до місця роботи. На цьому маршруті я досконало вивчив усі горбочки і ямки, каналізаційні колодязі, дерева, що вже встигли вирости  могутніми велетами, сквери, газони…  Безпомилково називав номери будинків, знав розташування магазинів, аптек.  Щоб менше вдихати газові викиди, розробив для себе ще один маршрут, який пролягав квартальними доріжками. Він був особливо приємним влітку та на початку осені. Прибрані сквери, квітники дарували неабияку насолоду, милували погляд  розмаїттям барв і форм. І хоча цей  шлях до мого офісу був довшим порівняно з попереднім, втрата часу на нього здавалась якось непомітною.

    Однак пізньої осені та взимку цей маршрут викликав гнітюче враження. Темінь, холод, місиво під ногами, сірі дерева та будинки, зіщулені постаті прохожих, що квапились найти прихисток в теплих квартирах чи офісах, - усе це псувало настрій.

    Одного ранку щось підштовхнуло мене піти  цим маршрутом, хоча трохи припізнювався. Особливо не замислюючись над цим «щось», я звернув за ріг будинку і замріявся. Ранковий мороз пощіпував вуха, а під ногами поскрипував перший сніг. Перетнувши вулицю, я прямував повз цегляну будівлю, розташовану в глибині кварталу. Чорні стовбури дерев біля будинку  мали вигляд нерухомої сторожі, що оберігає спокій своїх мешканців. Раптом мої роздуми зненацька обірвались при появі  жінки з відром води, яка, вигулькнувши з під’їзду, перетнула мій шлях. Я мимоволі сповільнив крок, а потім і зовсім зупинився. Подумалось:

   - Це на добро, коли переходять дорогу з повним відром.

Тим часом ранкова незнайомка в домашньому халаті й у «вєтнамках» на босу ногу швидкими кроками наблизилась до деревяної лави, яка стояла серед дерев, і поставила на неї відро.

  - Що вона задумала? – не знати чому запитав себе. -            Мороз, холод…

Відчуваючи щось незвичне, забувши, що підглядати не добре, я чомусь зробив крок вбік і став за кущем бузини. Жінка з відром, не звертаючи уваги на поодиноких перехожих, розвязала пояс халата, затим, ворохнула плечима і вивільнила себе з його теплих обіймів. Халат, сковзнувши вниз по тілу, опинився в її руках, а потім на лаві.  Ставши ненароком  свідком цієї дивної сцени, я безсоромно розглядав її струнке, дивовижно красиве тіло. Голова з високою шиєю заокруглено переходили в плечі. Перси, що добре проглядалися  світлом із вікон, своїми класичними формами підкреслювали досконалість жіночої фігури. Ледве означений живіт надавав їй ще більшої жіночості. Лоно та крижі дивували своєю витонченістю та мистецьким витвором природи. Довершені форми ніг доповнювали гармонію небесної краси. 

     Я був зачарований пропорціями тіла жінки і намагався зберегти в пам’яті цю містику. «Краса не в розмірах, а в пропорціх», - чомусь згадалося з лекцій з архітектури. Поки я приголомшено дивився на оголене диво, жінка граціозним рухом підняла відро над собою і вилила воду на голову. Мені перехопило подих. Здивування переросло в захоплення. Але цим ранковий ритуал з обливанням не був вичерпаний. Чарівна незнайомка, ледь підстрибнувши, обтрусила з себе сріблясті краплі води, затим високо простягнула свої руки до неба, підняла вверх голову, ледь вловимим рухом звелась на пальці і … молитовно завмерла.

- Вона молиться, - прошепотіли мої губи.  - Вона чарівна не тільки зовні, а й багата духовно.

За хвилину жінка накинула  на себе халат, поясом підкреслила свої жіночі форми і

величною ходою розтанула у чорному прямокутнику підїзду.

 Коли моє оціпеніння минуло, я все ще продовжував стояти у своєму сховку, розмірковуючи, що ж це було. Згодом повільно підійшов до лави, але сліди від води та «вєтнамок» зникли.

    - Я ж щойно її бачив. Вона не могла бути привидом…

     На роботу я спізнився. Ранкова пригода не полишала мене. Ввечері, не усвідомлюючи чому, раз у раз перечитував біблійний текст про жіночу красу.

   « Хороші які ноги твої в черевичках, князівно моя! Заокруглення стегон твоїх – мов намисто, руками мистецькими виточене! Твоє лоно – немов круглоточена чаша, в якій не забракне вина запашного! Твій живіт – сніп пшениці оточений лілеями! Два перса твої – немов двоє сарняток близнят! Став подібний до пальми твій стан, а твої перса – до грон виноградних!»

    «Щось» знову нагадало про себе. Угледівши на полиці енциклопедію, порівнював образ ранкової жінки з чарівністю величної Венери, Артеміди, Афродіти. Зображення жінок із всесвітньовідомих творів були якісь ідеалізованими і надприродно гарними, проте холодними і далекими. Я ж бачив інше, бачив первісну красу жінки живої, та ще й  поряд.

     - А можливо все це я вигадав? - підкралася думка.

   …Промайнуло декілька днів. Враження від ранкової зустрічі я носив у собі, відчував оте «щось», яке дратувало мене впродовж цих днів. Та раптом диво, знову диво!.. Як я міг не здогадатися раніше! Адже вони, великі майстри різця, творили красу грецької жінки, красу грецьких жінок - богинь , а я споглядав неперевершену, небесну красу української, живої! Як усе просто!..

   - А можливо є в цьому щось таємниче, дивне, казкове, - знову блудив подумки.

      Зморений безсонням, знемігся. І наснилося мені, ніби опинився в даленому минулому. На небі – повня.  Бачу Дніпро, Тетерів, Збруч, Ворсклу. По кризі гуляють гурти святково одягнутих людей, тримаючи в руках звізду, Дідуха. Співають обрядових пісень, колядують. Усі веселі, радісні. Один одного вітають з Різдвом Світла Дажбожого. Пригощають солодощами, запрошують у гості на кутю…

   Прокинувся, довго лежав з відкритими очима і думав, чи не пророчий цей сон. Та мимоволі підкоряючись отому «щось», схопився і став гарячково згадувати ранок, в який зі мною сталася дивна пригода. Я здогадався, що це був час зимового сонцестояння.  Для  наших далеких пращурів це було Різдво Світла Дажбожого, найвеличніше із всіх свят річного кола, - свято Коляди. Якраз після найдовшої ночі вранці, я став свідком цієї приголомшливої зустрічі з жінкою…  

      -  А може це був лише гарний сон?

Зненацька спогади залишили  мене і я, посміхнувшись, заснув міцним сном…

 

 

                                                                                                               

 

                          

 

                                                                                                                                м.Житомир

23 грудня 2011р.

                                                                                                                           

 Різдво Світла Дажбожого,  Коляда.         

                                                                                                          

                                                

 

 

 

 

 

 

Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 0


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо