| | Одного туманого ранку,
Коли сонце сходить так поволі,
Після битви під Крутами
Вмирав її молодший син,
Мужньо, як воїн.
Крізь сльози вона
Й сьогодні чує його голос...
Ма, якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях,
То я, то я б усе віддав лише,
Щоб обійняти знов тебе.
Остання посмішка полинула
Та застигла на його обличчі,
Життя промайнуло в
Одну мить перед очима.
Немов у дитинстві його
Торкнулися руки матері,
І у свої остані хвилини
Він почув її плач...
Мій син, якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх,
То я, я б віддала усе лише,
Щоб обійняти знов тебе.
Якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх,
Якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях.
Нехай, стотисяч років пройде ще,
Щоб обійняти знов тебе.... |
