Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Пятница, 23 Апреля 2021    18:03:45
Житомир » Мой блог » Журналист » 2014 » Март » 11
Журналист Можно было бы по кругу пустить, но, походу, там уже весь Майдан побывал

Журналист


Оценка: 2.5/5 Голосов: 16

Можно было бы по кругу пустить, но, походу, там уже весь Майдан побывал

11 Марта 2014, 17:32:25 1741 2.5 0

Острів Крим: життя в окупації. Свідчення очевидця


На фото: Катерина Бутко, Олена Максименко, Олександра Рязанцева
На фото: Катерина Бутко, Олена Максименко, Олександра Рязанцева


… - Цель поездки?

- В гости.

Український військовий зазирає до салону авто, звіряє наші обличчя з документами і мовчки киває. Ми їдемо далі – двома машинами.

На під`їзді до російського блокпосту стає видно, що він вщент перегороджений бетонними блоками, і що через нього йшло багато військової техніки – асфальт прогнувся і просів. Над бетонними барикадами тріпотять російські триколори. В полі обабіч дороги – вкопані в землю БТРи, а далеко в полі видніється колона військових тентованих вантажівок для перевезення солдатів.

Першу лінію росіян проїжджаємо швидко і практично без напруги: «зелені чоловічки» перевіряють документи, зазирають до багажника і салону автомобілів, питають: куди і навіщо їдемо? Відпускають.

Але вже за кілька метрів – друга лінія. Тут, окрім «зелених», ще кілька чоловік у формі ліквідованого «Беркуту» (новісінька, з голочки) та місцева самооборона – вдягнена абияк, почасти в химерні комбінації папах і гумових пляжних капців. Тут «шмонають» всерйоз.

… А починалося все добре, і ніщо не віщувало біди. На одній із журналістських спільнот у фейсбуку я знайшов оголошення про те, що ось, до Криму йде машина, і є два місця. Я передзвонив, мені сказали, що місце буде, але не точно. Та, зрештою, майже перед самим виїздом отримав підтвердження.

Увечері 8 березня ми зустрілися у кафе – Євген (власник авто), Катя (дружина Євгена), Олесь (фотограф, що принципово користується тільки плівкою), Оленка (журналіст, фотограф) та я. Їхати мали всі, крім Каті.

Ми довго обговорювали усі деталі, коли і як їдемо, що з собою беремо, а чого ні. Вирішили все ж ризикнути і взяти бронежилети, хоч тепер ясно, що то була погана ідея. Домовилися, що на під`їзді нас зустріне місцева людина, на машині з кримськими номерами, і ми спробуємо прорватися разом.

До Перекопу дісталися без пригод. У Вознесенську бачили сентиментальну картину: біля воріт якогось підприємства поміж яблунями стоїть свіжопофарбоване погруддя Шевченка, а біля нього нечисленний мітинг – дорослі і діти.

І вже тільки звернувши за Цюрупинськом на Крим, ми зрозуміли, що наближаємося до зони протистояння: якщо з Криму на велику землю подекуди і проїжджали авто, то на півострів їхали тільки ми. Звикнувши відвідувати Крим у розпал курортного сезону, важко повірити, що ця дорога буває настільки порожньою.

За кілька кілометрів від блокпостів нас чекала людина, яка мала провести до Криму. Я пересів до його авто для координації (це був мій знайомий), і ми рушили.

…На другому російському блокпості у нас знову перевірили документи, попросили відкрити багажники і почали ретельний «шмон». Мого рюкзака вивалили на заднє сидіння авто, переглянули кожну шмотку, кожну кишеньку і відділення. Самого спочатку не обшукували.

«Сидимо, не рипаємося, говоримо російською» - попереджав провідник. Я так і зробив. Що відбувалося біля нашого «джипа», яким ми приїхали з Києва, видно не було.

Зараз уже навряд чи можна буде з`ясувати, що саме і у якій з авто викликало підозру «зелених чоловічків», але нас завернули у «відстійник». Ймовірно, підозру викликало саме авто – справжній позашляховик з лебідкою над переднім бампером.

- Чо, по бездорожью ездить собрались? Воевать приехали? - спитав хтось з бойовиків.

Тут до машин позбігалися «самооборонці» - від «беркутів» та російських бойовиків їх відрізняла сумбірність одягу та «калашнікови» без ріжків з патронами. Проте, чи не кожен другий тягав на поясі ніж чи/та пістолет.

У відстійнику вже стояла машина – білий «сітроен» з рожевим дахом. Він був випатраний, як різдвяна індичка. Поряд на асфальті валялися розкидані речі, якісь листівки, гроші і фото. Поряд навколішки стояли двоє дівчат, руки їх були стягнуті пластиковими реміняцми. Дівчата плакали.

- Ваван, иди познакомься, тут с…ка, которая тебя «молотовым» жгла! - гукнув хтось. Від наметів, розташованих віддалік, вальяжною ходою підійшов Ваван. Вочевидь, він у складі «Беркуту» брав участь у подіях на Грушевського чи Інститутській в Києві, але слідів «молотова» на ньому видно не було.

- Шо тут у вас?

- Да поймали двух с Майдана, двести штук гривен с собой везли, листовки какие-то, фото, - Вавану задоволено показували розкурочені пачки грошей (навряд чи там було 200 тис грн. – я бачив лише три пачки купюрами по 50 грн.), сували в руки бейджик і посвідчення з написом «Press», а в цей час «самооборона» нишпорила по всіх машинах, мародерствуючи і шукаючи, чим поживитися.

Взагалі, видавалося, що старшого серед цих бойовиків немає. Нашу машину, попри місцеві номери, обшукали разів чотири, кожного разу різні люди – промацали навіть стелю. Під час обшуку хтось благополучно позбавив кореспондента «Главкому» від тягаря у вигляді 1500 грн, схованих між речами у рюкзаку. А з якогось іншого авто «самооборонці» викрали коробку з пончиками і з радісним гигиканням побігли до наметів.

- Опа, что это?, - один з «беркутів» витягнув з багажника мого бронежилета.

- Командир, это мое! Я директор фирмы, инкассацию вожу, стремно же. Просто забыл выложить, - миттєво включився наш провідник.

- Да он тебе не поможет, - помахуючи дулом «калаша», відповів «беркут», а тоді несподівано запитав:

- А вообще по жизни за кого, мужики?

- Да мы за Чалого (севастопольский мер-самозванець).

- Так привезите пожрать, помогите нам, мы же родную землю от этих фашистов майданутых защищаем. Мой дед воевал, а они…

- Да мы возим, только на другой блокпост…

Біля нашого «джипу» вже зібралися бойовики. Що там відбувалося – з того місця, де нам наказали стояти, видно не було. Речі з багажника і рюкзаків вивалювали просто на землю. З-за машини вийшов «козачок», він намагався приладнати на ногу наколінник.

- Давай помогу, - «беркут» нарешті облишив нас у спокої. Зате підійшов бородатий самооборонець у папасі і з автоматом. У руках у нього була хустка-«арафатка».

- Были на Ближнем Востоке, да?, - з ненавистю спитав він у мене.

- Да это ж не их, - вступився «зелений чоловічок», що охороняв нас.

- Я, б…ь, их всех знаю, я под пули ихние ходил, - скреготнув зубами бородатий.

В цей час від «сітроена», біля якого «пресували» двох дівчат, почулися захоплені вигуки:

- Ого, б…ь! Ты смотри – у нее тут масть на руке! «Небесная сотня», б…ь!

На руці однієї зі зниклих активісток було татуювання «Небесна сотня», яке ніби
На руці однієї зі зниклих активісток було татуювання «Небесна сотня», яке ніби

В одної з дівчат і справді на руці було татуювання з написом «Небесна сотня».

- Ну, так щас вас станет 102, - Ваван весело заржав.

- Можно было бы по кругу пустить, но, походу, там уже весь Майдан побывал, - сказав наш «зелений» конвоїр «беркуту» і вони загигикали.

Біля «джипу», яким ми їхали з Києва, бойовики продовжували викидати речі моїх супутників на асфальт. Здається, вони крім щитків для ніг знайшли і професійні фотоапарати – це було погано, дуже погано. Видно було лише Оленку – вона про щось розмовляла з низькорослим бойовиком.

Євген Рахно, власник джипа Вранглер
Євген Рахно, власник джипа Вранглер

- Ну чо, будет теперь у нас ох..нная машина! Всю жизнь про такую мечтал, - новий «самооборонець» намагався відкрити капот позашляховика, але в нього не виходило.

- Да отойди, дебил, это тебе не «калина», - осмикнув його інший.

- А, может, рацию себе заберем?, - допитувався третій.

- Давай снимем заднее сидение, поставим к бочке. Пусть без него едут, - пропонував перший. Схоже, що мародерство тут було звичною справою.

В цей час до кабіни «сітроена» заліз веселий бойовик:

- Может, попробовать с разгона? Хахаха!, - пожартував він, вказуючи на барикаду з бетонних блоків. А тоді завів авто, розвернувся, побібікав і поїхав кудись. Дівчат в цей час обступили зусібіч, натовп кричав, і що там відбувалося – зрозуміти було неможливо.

А машину нашого провідника знову обшукували – цього разу до неї підійшов якийсь меланхолійний хлопчина, зазирнув на заднє сидіння, перекинув кілька висипаних з рюкзака футболок, а тоді взяв каремат і спальник, запхнув їх до мого спорожнілого рюкзака і мовчки пішов геть у бік наметів. Я не втримався.

- Командір, задержалі, обискалі, но зачем же грабіть?

- Что? Где?, - один із «зелених чоловічків» відволікся від збирання розкиданих по асфальту листівок і грошей до поліетиленового пакету і загорлав до крадія: - Эй ты! А ну неси назад! Верни!

Невідомо, навіщо він це зробив. Але після цього нас відпустили.

- Давайте, мужики, дуйте отсюда, быстро, - сказав нам ще один бойовик, який тільки-но прийшов (може, й справді командир?).

Ми сіли в авто і поїхали. За пару кілометрів у Армянську зайшли до кафе на АЗС, взяли по каві і сіли біля вікна визирати наших. Почав дзвонити затриманим друзям. Їхні телефони мовчали.

Біля кафе зупинилася військова вантажівка без номерів. З неї вилізли троє «зелених» з автоматами, зайшли до кафе, купили три пляшки коньяку і пішли собі геть.

Допивши каву і не дочекавшись другої нашої машини, ми вирішили закупити трохи продуктів, відвезти їх на блокпост і хоча б дізнатися, як там справи.

- Да мы мужикам обещали на блокпост еды привезти, - пояснювали ми, коли нас спиняли.

Біля блокпосту вже не було жодної з машин. Але нам вказали, де штабний намет. Біля намету двоє затриманих дівчат зі зв`язаними руками стояли навколішки, але моїх попутників тут не було. Зате по інший бік дороги біля посту ДАІ стояв наш «джип». Затримуватися тут стало небезпечно – мені вже почали надзвонювати колеги та рідні затриманих, але я просто не міг відповідати на дзвінки, перебуваючи серед бойовиків.

Зараз затриманих шукають – депутати, Автомайдан, місцеві активісти. Але, за словами місцевого силовика, який підключився допомагати, «если бы их хотели замочить – они бы не церемонились, убили бы на месте». Силовик вважає, що найвірогідніший варіант – затриманих допитають та відправлять геть з Криму.

…Крим сьогодні перетворився на острів. Хоча б тому, що він в деякому сенсі вже відірвався від материкової частини України і дрейфує морем у бік Росії. Але і Москві він – як валіза без ручки. Бо, скажімо, хоч анаконда і здатна проковтнути справді величезну здобич – все ж іноді неправильно розраховує свої силу, і здобич розриває їй шлунок. Путін так само вчепився у шматок, який може порвати йому кендюх.

А Крим… Острів Крим залишається десь посередині. Між Україною і Росією. Посеред води і ворогуючих сторін. Яблуком розбрату, яке, далебі, в цьому побоїщі розтопчуть найпершим.

Далі буде…

Олексій Бик
Обозреватель «Главкома»

Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 0


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо