Terra Incognita - житомирський сплав різношерстної музики.

Вперше про них почула, коли їх оголосив ведучий на одному із університетських концертів. На сцену вийшли 4 юнака, абсолютно звичайні з вигляду, троє з гітарами в руках, а четвертий з барабанною установкою.

Не можу сказати, що була зацікавлена чи є фанаткою подібної музики. Зовсім ні.

Зіграли першу пісню, за нею другу. Зал помітно ожив, у самої з'явився невеликий інтерес.

Хоча вони не могли не привернути до себе увагу хоча б тому, що якось надто розкуто і місцями "по-свійськи" поводились. Абсолютно щирі посмішки, невимушені рухи, в перервах між піснями перемовлялись із глядачами.

Через якийсь час прийшла ідея познайомитись з ними особисто, хоча б суто для себе.

Ще через якийсь час вони вже забрали мене із домовленого місця і ми йшли на саму репетицію, яка тоді проходила на квартирі (!) Льоні, одного із учасників гурту.

Мене на той момент це більш ніж трохи здивувало, проте у відповідь отримала: "Та у нас постійні проблеми з приміщенням. Тому репетируємо вдома".

Здивування, здивування і знову ж здивування.

Прийшли, роздягнулись. Нас зустріла привітна миловидна жіночка. Як виявилось, мама того ж таки Льоні.

- Сусідам гупання не заважає? - питаю.

- Ну ніби не дуже скаржаться. Після 22-00 не граємо.

Почалась підготовка до репетиції, розкладання і складання інструментів, розпутування проводів. А я почала повноцінне знайомство.

Першим був Льоня, він же Леонід Ломакін. 19 років, студент 3 курсу ветеринарного факультету агроуніверситету. У групі виконує роль гітариста.

- Чому саме ветеринарний? - це питання чомусь мене найбільш турбувало.

- Та я тварин лікувать хочу. Тому і ветеринар.

- Крім музики ще чимось захоплюєшся?

- Взагалі коло інтересів обширне, музикою не обмежується. Спорт люблю, футбол. А конкретно в музиці мені більш ближче її писати.

- До якого ж стилю тоді вона належить?

- Наша музика не підходить ні під панк, ні під поп. Трошки металу, трошки більше року. Музичний своєрідний сплав.

- Ви весь час репетируєте тут, в тебе вдома? Чи є ще якісь варіанти?

- Не постійно, але час від часу. Перед концертами знімаємо окрему репетиційну базу. Це обходиться від 30-40 грн. за 2 години. Ніби і не великі гроші, але тим не менше.

Далі знайомлюсь з Няшею, він же Артур Дубницький. 22 роки, за професією - закрійник взуття.

- Хто пише для вас тексти?

- Ми самі і тексти пишемо, і музику до них.

- Альбоми не випускали?

- Ні, жодного. Але маємо вже 2 пісні, записаних в студії. Хоча якщо всі доробки зібрати до купи, вийшло б непоганих 2 альбоми.

- Пишете виключно українською мовою, чи російською?

- Оооой ні, українською. Російська - то не айс і не фен-шуй!

- З чого починався ваш гурт?

- З акустики і 2-3 просто проспіваних пісень.

Третім і останнім тут присутнім учасником гурту Terra Incognita був Коля, просто Олексієнко Коля. Студент 1 курсу філологічного факультету державного університету Франка.

- Крім власної музики, що ще слухаєш?

- СПЛИН люблю, Кіно. Щось в такому стилі.

- За які кошти ви взагалі купуєте інструменти, орендовуєте приміщення, дістаєте різні деталі?

- Тільки за свої. Колись почали з гітар, далі по-троху розкрутились. Самі збираємо гроші, шукаємо де дешевше взяти, в чомусь собі відмоляємо. Отак і живем.

- А зараз що для вас є необхідним?

- Та потреб завжди вистачає. Необхідний мікшер, хороший ноутбук із потужною звуковою картою, комбікі, мікрофони точкові. Ну, і звісно, приміщення. Хоча колись пропонувала партія СПУ якусь підтримку і запрошували виступити на їх концерті у партійних футболках. Але ми хоч і бідні музиканти, проте принципово безпартійні.

Четвертим учасником є 19-річний Артем, студент житомирського МОДу. Хлопець захоплюється активним відпочинком, туризмом і любить Карпати. На момент нашої зустрічі він був у від'їзді, тому особисто познайомитись не довелось.

Час йде швидко, а в чудовій компанії ще й малопомітно.

Повертаючись додому, мене вигризала тільки одна думка: чому у нас в Житомирі беруться за розкрутку тієї ж "Магми", склад якої змінюється мало не щомісяця, тієї таки "Пау-Тіни" і всіх інших малокаліберних "звЬозд", які запам'ятовуються тільки ближнім рядам і тільки нижньою білизною, а людей дійсно зацікавлених у якісній музиці, які вже 4 роки намагаються власними силами проявити себе, лишають десь обабіч, або просто забувають про їх існування?

Згадуються слова з якоїсь із пісень гурту: "Дай мені якусь надію, хоча б мізерну, але можливу". І все ж аж на сам кінець побажати хлопцям хочеться лише терпіння та витримки в їх нелегкій творчості.