Журнал Житомир инфо
УКР | РУС        Сегодня: Пятница, 21.06.2019    00:45:33
» » » 2011 » Сентябрь » 30
БандЕрос Рибалка (ІІІ)
Оценка: 5.0/5
Голосов: 6


Рибалка (ІІІ)

30.09.2011, 19:53:30 2043 5.0 4

Для тих хто слідкує за повним текстом


Заздрість – річ, яка не робить честі жодній людині. Однак, розрізняють заздрість «чорну» і «білу», мовляв, остання це по-доброму. Ось саме таке почуття я маю по відношенню до людей, в населеному пункті, яких є річка. Не ставок, озеро чи копанка-глинянка, а саме річка. Нехай і міленька та замулена.

От і у моїх товаришів через їхні селища протікає річка, до того ж не яка-небудь, а Случ. І ми, як ти вже знаєш, на запрошення Юліка, вирішили присвятити кілька днів літніх студентських канікул такій справі як рибалка. Та й не просто рибалці, а з ночівлею(!), у палатці(!).

Визначеного дня, я, вхопивши палатку, завантажився в старенький ЛАЗик і вирушив на Любарщину, маршрут в мене був ще тей.

Якщо ти гадаєш, що їхати з палаткою в автобусі дуже просто, то ти: а) не їздив в автобусі марки «ЛАЗ» взагалі; б) в очі не бачив радянської «двохмєсної» палатки. Ця скотина (палатка) заважала стоячим пасажирам пройти по салону, сидячим – не давала випростати ноги – інтелігенти, блін. Та найстрашніше мене чекало на автовокзалі в Житомирі. Тягнути такий баул у касу за квитками означало викликати підозру міліції – раптом я терорист? А з пасажирів на платформі ніхто не хотів приглянути за моїм скарбом. Довелось йти на військову хитрість. Прямо на платформі я попросив пепеесніка приглянути за палаткою, а сам погнав за квитком на Миропіль. Ти подумаєш, що я зовсім чокнутий, адже на Любар йде прямий автобус. В тім то й річ, що з Мирополя я вже разом з Вітькою і Олесем добиралися до Малої Деревички, тобто до Юлька Малиніна.

Цього разу я був хитріший і закинув палатку в багажне відділення автобуса.

Мабуть, ніколи не перестану дивуватися нашій Житомирщині. Через кілька годин їзди - пейзажі за вікном кардинально відрізняються.

Пацани вже чекали на мене. Вітьок з цього приводу взяв батькову «капейку». Мене посадили на переднє крісло і Олешка почав проводити по ходу їзди екскурсію. До речі, через кілька років, вже на роботі, вона мені дійсно стала в нагоді.

Вже в квартирі Олеся відбулася знакова, як потім з’ясувалося, розмова про яку я й досі жалкую. Підообідавши та збираючи речі, ми як і годиться, слухали настанови Олесевої мами:

-         Ви ж там дивіться один за одним, хоч не втопіться, бережіть себе.

Тут я й ляпнув:

-         Не хвилюйтесь, я пригляну за Олесем!

Чіткість орієнтирів, які дав нам Юлік, а це стадіон (що виявився звичайним вигоном для худоби) та хрест (їх по селі штук п’ять) не викликали сумніву, що ми в Деревичці. Лишилося тільки знайти його садибу. Перехожі чомусь толком не могли пояснити де він живе. Тож вирішено було прямо на ходу з «капєйки» кричати «Малинін!!!».

Як-то кажуть: «Шляхи Господні - неісповидимі». Вже через кілька метрів ми вперлися у ворота. Не встигнувши оговтатись та перестати волати  «Малинін!!!!!!!», до вух донеслося:

-         Чую-чую! -, брама відкрилась і перед нами намалювався Юлік у всій своїй домашній красі.

Правило рибалки і мисливця глаголить: «Йдеш на день – бери харчів на тиждень». А ми йшли на дві доби, то ж відповідно провіанту та супутних речей взяли на місяць.

Юля наперед обрав місце нашої дислокації, і треба зауважити, що надзвичайно вдало. Невеличка галявина на березі річки, яка на місці нашої зупинки, створювала заводь і гнала свої води через своєрідну греблю із затонулих дерев. Могутня тополя ніби охороняла цю місцину. І саме під її кроною і було розбито наш табір.

До заходу сонця палатка стояла. Вітька лише наводив останні штрихи – обкопував, як і годиться, це чудо радянської промисловості. Олешка, що нарешті потрапив хай і не в джунглі, досить швидко забезпечив табір дровима. Юлік тим часом розмотував снасті – вечірню зорьку гріх було пропустити. До нього приєднався я, а згодом і хлопці.

Ще в гуртожитку Юлік і я зробили собі імідж затятих рибалок. А тут як на зло у нас не клювало, або щось дибало, але не ловилося. Першим хто витягнув рибину був Олешка. Тій верховодці ми зраділи більше ніж екзамену автоматом! Згодом вже практично кожен з нас міг похвалитися кількома верховодками. Але незабаром ніч поступово огорнула все навкруги теплою ковдрою темноти, тож розгледіти поведінку поплавців було справою нереальною.

Вирішено на сьогодні з рибалкою покінчити і сісти повечеряти. Вітя розстелив брезент, і ми дружно розклали харчі. Тут виявилося, що Вітос забув вдома ложку, миску і чашку. Але як людина практична він швидко змайстрував собі посуд з пластикової пляшки.

Ехе-ех! І побігла по горлі, розпалюючи шлунок, перша чарочка горілки, а навздогін за нею шматочок сальця із молоденьким часничком…

Так, неспішно вечеряючи та ведучи дружню розмову, ми долали втому, що накопилась за день. Тут Олешці видалось, що багаття почало притухати, тож він вирішив підкинути кілька полін та підрубати ще про запас.

Потужний матюк Олеся вивів Вітоса, Юліка і мене зі стану легкого оп’яніння. Крекчучи і чомусь стрибаючи на одній нозі, Олесь продовжував продукувати нецензурну лексику.

-         Що сталося?

-         Ногу, мабуть, розрубав, - крізь зуби видав Олесь.

-         Цього ще нам не вистачало. Блін, і понесло тебе до тих дров! –шипів Юлік.

Доки Вітос і Юлік знімали з Олеся взуття, я шукав у сумці хоч яку відносно чисту шматину і згадував обіцянку яку дав Олесевій мамі.

Кров з великого пальця свистіла фонтаном. Олесь умудрився тупою сокирою розвалити і добротну шкіру черевика, і ніготь заодно. Якомога зручніше ми вклали постраждалого і змусили його задерти ногу догори. Обробити рану довелося першокласним домашнім самогоном. Олесь мужньо терпів і біль, і переляк. З розумінням ставився до наших жартів, якими ми намагались підбадьорити «інваліда».

Поступово всі відійшли від шоку. Олеся було відправлено в палатку, а ми вирішували хто чергуватиме біля багаття. Тут треба віддати належне й постраждалому – він відмовився від наданих привілей і вимагав чергування нарівні з усіма.

Що тобі сказати?... Тієї ночі практично ніхто не спав. Я вкотре докоряв собі за довгого язика. До нервового напруження додався і нічний холод, що, навіть, у палатці не давав змоги стулити повіки.

… Передсвітанкові сутінки…Містичність природи. Поодинокі сплески плеса заводі річки – чи то щука здійснила маневр, чи то жируюючий лящ тішиться свободою. Перші ластівки ще не розсікли вологого напівнічного повітря. Та й півні дрімають…

А на березі Случі Юлік вже розмотує вудки – решта туристів підключаються до нього. Холодно – зуби видзвонюють неймовірні речі. Багаття вже не дихає шаленим жаром – втомилося за ніч.

Доки Юлік закидає вудки та молить річкового бога про улов, ми з Вітьком готуємо чай. Вода в казанку за мить клекоче, ніби погрожуючи вогню. Завдяки попелу та іншим природним барвникам до кип’ятку можна було не додавати заварки. А колір і смак напою зворушували в душі щось першообщинне…

Нашу самоту порушили рибалки, які, блін, просто нагло кидали закидушку до наших поплавців,  а один фраєр просто вмостився за метрів 20 від нашої палатки і «підняв» два лящі та кілька карасів.

 Юлікові принади та наживки не принесли бажаного результату, тож вирішено було готувати сніданок з того, що Бог послав. А послав він нам гречану кашу з тушонкою, смачно приготовлену Вітосом.

Олесь вже почував себе краще – бажання жити в джунглях знову взяло своє. Вітос запропонував скропити сніданок пляшкою «Біленької». Вже після першої чарки всіх охопило дивне бажання сміятися. При чому будь з чого. Тоді ми грішили все на склад продукту. Зараз, скажу що то був просто наслідок нервової напруги та фізичної втоми від ночі.

За спільними жартами не було помітно, що сонце досягло полудня. Юлік, який вдягнув камуфляжний кашкет і від того був схожий на Фіделя Кастро, поставив перед собою мету – будь-що, але зловити достойну рибину на уху. Мене ж тим часом зморив сон.

Довго поспати не вдалося. Вітос зі своїм радіо марки «Кіпо» та довбаню піснею «Шоколадний заєць», що вкотре лунала з його динаміка, підняв би на ноги і мертвого. Олесь з перемотаною ногою балувався вудкою та щось мугикав собі під ніс. А Юлік, втративши надію зловити щось путнє з нашого місця, подався на місце рибалки, який зранку втер нам ніс двома лящами.

Зосередженість погляду, кремезність та напруга пози рибалки, димок «Прими» і той же картуз Фіделя Кастро – все це говорило про одне – Юлік свого доб’ється. Довго чекати не довелося. Після короткої боротьби добрячий лящ здався служителю музи. Незабаром колекцію трофеїв Юлік поповнив ще одним лящем та карасем. Ура-а-а-а-а! Буде уха! 

 - Та не зчищай усієї луски – наваристіша уха буде, - коментував наші дії герой дня.

- І сто грам не забудь ввілляти, коли юшка закипить, - радив Олесь.

Уха вийшла смачнющою. Ідилію відпочинку порушувала лише рана Олешки. Цього разу ночувати вирішили на брезенті безпосередньо біля багаття – так тепліше.

Відблиски вогню сплітали у кроні тополі химерні візерунки, крізь які миготіли такі далекі і водночас близькі зорі.

Хлопці, лежачи, бавилися ліхтариками. То світили у нічне небо – подавали сигнали неземним цивілізаціям, то миготіли у поле, де блимнули фари автівки.

Як виявилося спати біля багаття було навіть дуже непогано. Мені лише раз довелося ловити Юліка, що чогось по-пластунськи шкріб до вогню. Вцілому ж ніч минула без пригод.

Ранок зустрів нас похмурим небом та відчуттям неминучості дощу. Розважливо ми згортали табір. Як на мене, то речей нести з риболовлі довелося вдвічі більше ніж тербічили ми їх спочатку. І хоча ми доволі швидко зібралися, йти довелося помаленьку – Олесь накульгував. Та коли припустив дощ наш «інвалід» рванув, як справжній спринтер і найперший опинився в Юліковій хаті.

Рана на нозі Олеся вже давно загоїлась, заросло травою і місце багаття та й тополя  на березі річки стала ще більш розлогою, а про нашу рибалку ми часто згадуємо з друзями і щоразу зходимось на тому, що її потрібно повторити. Та чомусь не виходить…Чому?..

Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 4
РАПТОР
1 Раптор (РАПТОР)   • 14:53:25, 01.10.2011
+2

Про цей рік напиши)))
БандЕрос
2 ЕросБандерос (БандЕрос)   • 15:03:19, 01.10.2011
+1

ага))
Zlata
3 Ольга (Zlata)   • 18:09:29, 02.10.2011
+2

каждая рыбалка, как и каждая жизненная ситуация, неповторимы))))
kolvich
4 Nikolay (kolvich)   • 21:56:17, 02.10.2011
+1

Время проведенное на рыбалке,Господь исключает из житейского стажа.О!Где то,так.


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо