Сьогодні: Вт, 16.04.2024 17:12:25
ЖЖ Инфо » Мой блог » Erik » 2012 » Октябрь » 4
Блоги на эту тему:
|
ErikОценка: 2.8/5 Голосов: 11 |
Питання расизму проти білих у книзі «Маніфест розкутих правих» Жан-Франсуа Копе
У своїй останній книзі «Маніфест розкутих правих» Жан-Франсуа Копе виступає з критикою расизму проти білих в деяких міських кварталах. Ці заяви були в багнети сприйняті лівими: так, наприклад, в антифашистської організації SOS Racisme його звинувачують у тому, що він «закладає основи альянсу з Національним фронтом».
Atlantico: В своїй останній книзі «Маніфест розкутих правих» (Manifeste pour une droite décomplexée) Жан-Франсуа Копе (Jean-François Copé) виступає з критикою расизму проти білих в деяких міських кварталах і говорить про прагнення «зруйнувати заборона». Багато людей просто не бажають визнавати реальність цієї проблеми?
Жиль-Вільям Гольнадель: До нещастя, деякі надмірно бурхливі відгуки змушують мене визнати вашу правоту. Я наївно вважав, що сьогодні ми можемо спокійно обговорювати це питання. Зубоскальство деяких журналістів і лівих політиків з приводу «розкутих правих», в особливості - ці незмінні відсилання до Національному фронту, воістину пригнічують. Як ніби ми взагалі не можемо розглянути питання, який, тим не менш, гранично чітко проявляється в деяких передмістях - в агресії і нападах, піснях реп-виконавців, визначених міжнародних питаннях ...
Заперечувати цю дійсність, прикриваючись Національним фронтом і відразою, яке вона викликає, - значить продемонструвати нульовий рівень політичної культури. Більш того, йдеться про справжнє інтелектуальному регресі, тому що в минулому році, як я згадував у книзі «Роздуми про білому питанні. Від расизму білих до расизму проти білих »(Réflexions sur la question blanche. Du racisme blanc au racisme anti-blanc), президент Міжнародної ліги проти расизму й антисемітизму в кінцевому підсумку визнав існування цього виду расизму. Національний фронт зовсім не придумав расизм проти білих і навіть не став першим, хто про нього заговорив. Так що ж, якщо Національний фронт на протязі багатьох років говорив про існування на Близькому Сході антихристиянського расизму, яке сьогодні вже ні для кого не секрет, ми тепер зобов'язані про це мовчати? Так, расизм проти білих, до нещастя, завжди був свого роду табу. І Жан-Франсуа Копе цілком вірно торкнувся його у своїй книзі.
Тарік Йілдіз: Що стосується традиційних політичних діячів, у них і правда спостерігається заперечення дійсності, особливо - серед лівих і в деяких антирасистських асоціаціях. Вони воліють не піднімати цю проблему. Цьому я як раз і присвятив книгу «Расизм проти білих. Замовчування і заперечення дійсності »(Le racisme anti-blanc. Ne pas en parler: un déni de réalité). З моменту її виходу в 2010 році менталітет практично не змінився.
Atlantico: Чому це питання викликає таку незручність серед лівих і навіть в деяких антирасистських асоціаціях?
Жиль-Вільям Гольнадель: Друга світова війна і Голокост привели західні уми в замішання, так як ці злочини були скоєні білими людьми в ім'я білої раси. У результаті все це породило щось на зразок ненависті західної людини до самої себе і відкрило шлях для того, що я називаю «нездорової любов'ю до відмінностей». Іншими словами, білої людини кинуло з однієї крайності в іншу. Спочатку він необгрунтовано вважав себе вище інших, а потім почав вважати себе нижче. «Інший неодмінно краще за мене, я - найгірший з усіх», - говорить собі західна людина. Це пояснює, чому Мадонна закликала голосувати за Барака Обаму: «тому що він чорний і мусульманин». З точки зору Мадонни голосувати за Обаму потрібно не з політичних причин, а через його колір шкіри і передбачуваного віросповідання.
Якщо «інший» - краще, то він ніяк не може бути расистом. Західний людина - це єдиний гнобитель, тоді як «інший» - обов'язково жертва. Така професійна антирасистська догма, яка виникла після інформаційного шоку Голокосту на рубежі 1970-х років. Цей набір готових ідей привів до зради справжніх ідеалів боротьби з расизмом професійними антирасистськими асоціаціями, які найчастіше перебувають під контролем ультралівих. А ці люди - сліпці: вони бачать тільки західний расизм, який, зрозуміло, насправді існує, і закривають очі на рівнозначний йому східний расизм. До нещастя, расизм - це така річ, яка в рівній мірі поширена по всьому світу. Ми могли б навести маловідомі історичні підтвердження цього. Наприклад, торгівлю берберськими рабами. У справжнього антирасизму не було б таких забобонів, якби не поширився сьогодні однобокий підхід, який перешкоджає розгляду деяких питань, у тому числі - про расизм проти білих.
Тарік Йілдіз: Існують дві головні причини. Перша полягає в тому, що Національний фронт зробив її однією зі своїх головних тем. Кожен раз, коли ми піднімаємо це питання, ми побоюємося, що нас можуть звинуватити в близькості до ультраправим.
Друга причина - в тому, що в колективному несвідомому деяких людей вкоренилася думка, що живе в бідних районах син іммігрантів не може бути гнобителем і неодмінно є жертвою. Деякий час тому розгорнулася полеміка навколо Руху проти расизму і за дружбу народів, яке вперше визнало існування расизму проти білих. Інтелектуали направили на адресу асоціації відкритий лист, в якому наголосили неможливість поставити на один рівень «пригноблених» та «гнобителів». Зрозуміло, біла людина автоматично потрапляє в категорію гнобителів. Я абсолютно не згоден з цим баченням світу. Що живе в Сен-Дені молода людина, навіть якщо він - «корінний француз», зовсім не відноситься до групи гнобителів. Це нісенітниця ...
Atlantico: Чи не краще говорити про расизм в цілому, а не про антисемітизм, ісламофобії і расизмі проти білих? Чи не виходить, що категоризація расизму грає на руку комунітаризму і прагнення представити певні групи в якості жертв?
Жиль-Вільям Гольнадель: Коли ви розбираєте якесь питання, вам доводиться розібрати і всі його категорії. Що стосується антисемітизму, ви не можете заборонити собі говорити про расизм ультраправих, расизмі ультралівих чи расизмі ісламістів. Навіть якщо ви побоюєтеся говорити про певні речі, це ніяк не скасовує їх існування.
Тарік Йілдіз: Так, тут дійсно існує ризик пуститися в суперечки з приводу того, хто є головною жертвою. Є расизм. А расизм проти білих - це один серед багатьох інших видів расизму. Щоб дати визначення цим явищам, іноді потрібно вносити уточнення. Але це не означає, що якийсь вид расизму важней решти. За своєю суттю расизм єдиний, хоча і може відноситися до різних людей.
Atlantico: У своїй книзі Жан-Франсуа Копе робить такий висновок: «різноманітності не вистачає як у Бобіньї, так і в 7-му окрузі Парижа, і в обох випадках меншини можуть відчувати себе невпевнено». Чи існує у Франції проблема неоднорідності, крім проблеми расизму?
Жиль-Вільям Гольнадель: Думка про те, що якщо б люди були перемішані один з одним гармонійним чином, то ніякого расизму не було б і сліду, - це ілюзія. Я не вірю в подібне пояснення. Расизм - це проблема не співіснування, а уяви. Це уявне побудова, яке спирається на страх, ворожість або вперто поширювані чутки. Якщо ви вважаєте, виходячи лише з власних припущень, що здатні гармонійно розподілити громади і тим самим викорінити расизм, то ви по-дитячому наївні.
Тарік Йілдіз: Жан-Франсуа Копе абсолютно прав - спочатку виникла гомогенізація суспільства. Тим не менше, проблема недостатнього громадського різноманітності зустрічається по всьому світу. Наскільки мені відомо, немає таких місць, де багаті і бідні жили б в одному будинку.
У той же час у нас існує проблема етнічної різноманітності, про яку майже не говорять. Рішення полягає зовсім не в тому, щоб змусити людей жити поруч один з одним. Навпаки, проблеми потрібно вирішувати там, де вони виникають, наприклад, питання безпеки і доступності якісної освіти. Наскільки я можу судити за зібраними відомостями, освітній рівень у середніх школах у передмістях помітно різниться. Причому, це пов'язано не тільки з рівнем знань учнів. У цих школах викладачі нерідко самі намагаються пристосуватися під рівень учнів. Таким чином, тут спостерігається вирівнювання вниз, а не вгору. Тобто, у нас існує цілий спектр проблем, і якщо ми їх вирішимо, нам, як мені здається, вдасться хоча б частково вирішити проблему неоднорідності. Непереборних перешкод для цього немає. За своєю природою люди у Франції - далеко не расисти.
Жиль-Вільям Голднадель, адвокат і публіцист, президент-засновник «Адвокатів без кордонів».
Тарік Йілдіз, співробітник Паризького центру соціологічних і політичних досліджень, фахівець з ісламу і суспільної інтеграції.
$IMAGE1$
Прикреплённые изображения:
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Блоги на эту тему:
Объявления:
А 200 лет назад за эти деньги можно было купить всех негорв.