Балада про Базар

         Балада про Базар

Щоліта, на околиці Базару*,

У затінку дерев із пишним віттям,

Дідусь старенький у полоні чарів

Розказує баладу сільськім дітям.

Повідує, що ралом і мечем

Один народ творив власну державу,

Він раяв землю з радісним лицем,

І військо мав своє, і ратну славу.

Та вража сутність не давала спать

Сусіду, який мешкав десь на сході,

Бо той невдовзі скликав чорну рать,

І став цю землю гарбати походом.

Щоб відстояти храми і кордон,

Ішли на герць тої землі герої,

Але нещастя – декотрі в полон

Потрапили без зброї і набоїв.

Коли ж під ранок притупився страх,

А небеса світанок розговляли,

Східні кати з зірками на шапках

Три сотні полонених розстріляли.

В ту ж мить, як перший постріл пролунав,

А кров червона землю окропила,

На місці страти вогник запалав,

Собою невеликий і несмілий.

Коли ж садист наступного стріляв,

З байдужістю і нелюдським завзяттям,

В той вогник ніби хтось гілля підклав,

Бо він перетворився на багаття.

Над полем страти ворон пролітав.

Кати змивали кров після розправи.

Але вогонь чарівний не згасав –

Він збільшився до розмірів заграви.

Не згас вогонь у роки забуття,

Горів, мов купина – палав по вінця,

У час червоний східного буття

Палахкотів у душах українців.

...На цьому слові замовкав дідусь…

Хто він? І звідки він? – Ніхто не знає.

Із року в рік з’являється чомусь –

Розкаже цю баладу, і … зникає.

                      * Базар – назва села.

                                  21 листопада 2012 р.

                                  с. Базар Малинського р-ну    

                           (91–річниця розстрілу котовцями

                                   вояків УНР у цьому селі)