Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Четверг, 26.11.2020    20:52:38
Житомир » Мой блог » LesikPsih7 » 2013 » Март » 10
LesikPsih7 КОРОВИ і Я

LesikPsih7


Оценка: 5.0/5 Голосов: 3

КОРОВИ і Я

10.03.2013, 02:12:07 1893 5.0 2

Сьогодні хочу написати про частину мого дитинства серед корів. Ці істоти можуть виховати патріотичного громадянина. Насправді? Повірте, що так. Корова має достатній інтелект, щоб керувати людиною. Якось прохолодного літнього ранку, ще сонце не зійшло, прокинулась я для випасання шестидесяти голів худоби. Баба і мати встали раніше і готували бутерброди. В цей час мої гумові чоботи розсікали болото тихої сільської вулиці. Вже 6.00. Господарі неквапливо вигонять своїх корів до череди. Я з довгим дубцем просуваюся поволі вслід за коровами. Виходять повільно отримувати свій щоденний раціон трави різні: спритні та повільні, хитрі та тугодуми, норовливі та тихенькі. Почісують волохаті спини об обвислі гілки дерев, залишаючи після себе довгий ланцюжок сечі та випорожнення. Я човгаю чоботями по липкій грязюці доки їх не набирається двадцять. Хода стає спритнішою і моя увага слідкує за тими, хто задумав щось неординарне. Це може бути: гризнути зелень на чужому городі, влізти в сад, сховатися в дорожній канаві.


Ще з семи років я зрозуміла, що моє покликання спостерігати та супроводжувати щось живе, самосвідоме та наділене волею. Не знала, що то мають бути люди. Баба і мати йдуть десь збоку. Біля ферми я заміняю бабу збоку, тому що там посіяний буряк. Допитливі мокрі морди відразу скеровані в сторону соковитого бурячиння, але моя біганина відразу відгонить їх бажання від цілі. Вони кидають на мене образливі погляди, фиркають і накидають ще більше темпу в ноги.


Покинута ферма розкрила чорні роти розбитих вікон. В залишках шибок відбивається світло від сходу сонця. В цих забутих довгих будівлях-зміях кубляться голуби, місцева молодь і самогубці. Небо світліє зі сходу, діамантами виблискує роса на траві. Я відчуваю, що моя душа поступово проявляє ознаки людськості і хоче жити. Корови поступово виходять на початок безмежного поля з мілкою жорсткою травою. Десь вдалині манить до себе лісок. Стає затишно і спокійно на душі. Череда взяла напрямок до ліска і допасеться туди за дві-три години. Сонце вже піднялося все. Приємно спустилося потішити нас промінням. Перші ранкові птахи вселяють радість і безтурботність. Я скидаю з себе теплий светр і прямую до місцевого каналу.


Мені дуже подобаються ці витвори людської праці. Коли підходиш до каналу, то круті його схили заманюють вниз. Там глибина скрізь різна по довжині. Іноді чорна глибина хоче поглинути тебе, часто можна переступити на інший бік серед кущів або загрузнути чоботами. Я любила сидіти на плитах біля овального цементованого отвору. В таких місцях був невеликий земляний перехід від одного поля до іншого, а під ним оця овальна труба. В цьому місці плескіт води особливо привабливий. А труба схожа на браму в чарівний казковий світ. Мені часто снилися і досі сняться ті величні канали і труби. Часто вони переповнені до верха брудною водою, яка тече і манить до себе. Іноді я шукаю в них щось важливе і незвичайне. Напевно, саму себе. Мої корови розбігаються по всьому полю і я трохи зганяю їх в кучу. Відчуваю себе повелителькою полів і лісів.


Ось на цьому невеликому пагорбі колись була школа. Так розказувала мені моя баба. Дивно уявити, що серед розкішного поля лунали голоси дітей. Час невпинно біжить і стирає все: будинки, людей. Колись баба моя ходила боса по цьому світі, їла кожен день коржики з листя липи та носила єдине плаття багато років підряд. Чи думала вона над тим, як влаштований світ? Чи хотіла пізнати сенс свого існування? Корів вона пасла так само, як зараз я. Її мати була жінкою, що вміла заробляти і виживати. На селі великим попитом користується викачування яйцем, знімання рожі та ще всяка всячина. Тому клієнти завжди шикувалися під дверми. Тим самим володіла і моя прабаба зі сторони батька. В дні затишшя я тішу себе думкою, що моя професія плід десятиліттями збереженої традиції моїх предків. У матері моєї баби було дев’ять дітей. Частина померла в дитинстві від тодішнього життя. Чоловік прабаби шив черевики та ремонтував майже все. В часи дитинства моєї баби по вулицях блукали канібали та крадії, тому корова була прив’язана до ліжка і діти сиділи днями на печі. Корову залишили нечіпаною з огляду на багатодітну родину. Але лишній мішок зерна шукали періодично і гнилу картоплю не дозволяли збирати на колгоспному полі. Багатих часу того вже розкуркулили і підробляти було ніде. Від їх надбань залишилися руїни і історичні назви лісів: Челядне, Підгаєвщина…..


Одного дня в хату до моєї баби завітали німці. Прабаба поводила себе люб’язно і скромно, бо на печі сиділи діти. Баба згадує, як один німець подарував їй гребінця і похвалив гарне довге волосся. Стіл зазвичай прабаба накривала, рубаючи останню курку і виносячи весь запас з комори, бо жити хотілося. Частенько після застілля було скрізь пусто, але життя того варте. У радянських багато накриті столи користувалися таким же попитом, як і у німців. Прабаба нічого не боялася, лише чорта, що явився їй якось за хатою з вишкіреними зубами. Я того місця за хатою інтуїтивно уникала постійно, хоча цю історію почула в підлітковому віці. Перший раз я подивилася в очі корові років в чотири. Мене манила їх глибина і проникливість. Напевно, я спочатку навчилася дивитися в очі корів, а вже потім людей. Залишаючись на все літо в селі, я часто забігала в хлів, щоб побачити в очах корови цю проникливість і глибину. Тому з чередою в полі я відчуваю глибоку спорідненість з цими дивовижними істотами. Вони люблять пастися довкола і поглядати на мою сумку, щоб викрасти звідти хліб. Також вони збиваються в мікрогрупи та чешуть один одному боки, лижуть голови. Інколи між ними виникають конфлікти і розбороняти доводиться товстими палками. Часом хтось може залишитися з корів без ока чи без рога.


 В полі вітер навіює блаженство. Хочеться піти з коровами далі за горизонт і ніколи не повертатися. Хочеться жити серед цього простору. Коли набігає гроза, то усвідомлюєш, наскільки твоє життя мізерне і миттєве серед цього буйства стихії і природи. Навколо не височіють стіни затишного будинку і шалений вітер тріпає тебе, як опудало на городі. В вухах оглушливо бахкає грім, очі сліпить блискавка. Звіддаля через мутне покривало ливня бачиш, як вітер нахиляє гребінь лісу, грається хвилястими верхівками осик, дубів, кленів, сосен…. І ти стоїш самотньо разом з коровами під невпинним потоком небесної кари, безутішно прив’язаний до них почуттям обов’язку. Після грози, як і після неї, сонце особливо жарить і освітлює политу землю. От би стати дикою людиною і залишитися назавжди жити серед цього паралельного світу. Світ, де земля дихає під ногами, дерева розуміють твої думки, пташки співають для тебе. Людський світ обмежує тебе, закриває у клітку чогось стереотипного. Серед людей починаєш розуміти, що ти у клітці правил, взаємин і обов’язків. І лише погляд корови дарує надію на те, що час від часу ти вирвешся з цієї клітки і підеш вдаль.

Прикреплённые изображения:
LesikPsih7 КОРОВИ і Я
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 2
Hydrogenaza
1 Hydrogenaza Fosforilaza (Hydrogenaza)   • 11:27:33, 11.03.2013 [Материал]
0

яка гарна оповідь!дуже поетично!
LesikPsih7
2 Lesik (LesikPsih7)   • 21:30:02, 14.03.2013 [Материал]
0

дякую


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо