Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Понедельник, 12 Апреля 2021    23:25:20
Житомир » Мой блог » Юрко » 2014 » Январь » 8
Юрко Московство VIII

Юрко


Оценка: 2.3/5 Голосов: 22

Московство VIII

08 Января 2014, 22:11:03 1242 2.3 1

   "... В. Ленін обіцяв: якщо наша партія більшовиків прийде до влади в московській імперії, то вона негайно вживе заходів, аби визволити немосковські народи від гноблення їх Московщиною. Казав це швейцарським робітникам перед своїм виїздом 1917 року до Петрограда. (В. Ленін. "Прощальное письмо к швейцарским рабочим".)

   Запобігаючи прихильності та допомоги „інородців", щоб захопити владу, він переконував: „Ті московські соціалісти, які противляться усамостійненню Фінляндії, Польщі, України, є шовіністи, буржуазні прислужники, вкриті кров’ю і брудом загарбників, царів та капіталістів. Кожного соціал-демократа панівного народу, що заперечує право поневолених народів на державну незалежність, повинні вважати за загарбника і падлюку". (В. Ленін. Сочинения. - Т. ХХІІ. - С. 331.) І зокрема: „Жодний демократ не може заперечити Україні право на відокремлення від Московщини. Вдержати неподільність імперії можна не запереченням цього права, але навпаки – беззастережним визнанням цього права. Лише так забудуться старі московсько-українські сумні стосунки, лише так вторуємо шлях до вільного союзу обидвох народів. Те, що уряд О. Керенського відкинув домагання українців на самоуправління – це ганьба, нечуване зухвальство московських контрреволюціонерів, держиморд". (В. Ленін. Сочинения. - Т. ХV.) І далі: „Нема нічого поганого в тому, що Фінляндія, Польща, Україна відокремлюються від Московщини. Кожний, хто заперечував їм право на це, є московським шовіністом, загарбником. Це – божевілля продовжувати царську політику гноблення немосквинів. Ми, більшовики, хочемо братського, вільного союзу всіх народів. Коли існуватиме незалежна українська республіка, то буде більше братерського довір’я між Московщиною й Україною. А запанує взаємне довір’я, то Україна сама захоче з’єднатися в братерський союз з Московщиною. (В. Ленін. Сочинения. - Т. ХV.) Заговорив Ленін інакше після захоплення влади: „Право нації на самовизначення не можна пов’язувати з доцільністю самовизначення. В кожному окремому випадку треба брати інтереси пролетаріату і соціалізму. Отже, право на самовизначення – одна річ, а доцільність того самовизначення – інша річ". (В. Ленін. "Социалистическая революция и право наций на на самоопределение".) А що таке кожний окремий випадок, пояснив: „Українські робітники і селяни мають право на своєму всеукраїнському з’їзді Рад розв’язати питання: чи з’єднати Україну з Московщиною, чи лишити Україну самостійною, незалежною ні від кого республікою. А якщо залишити самостійною, незалежною, то який саме федеративний зв’язок з Московщиною має бути". (В. Ленін. "Лист до робітників і селян України".) От і маєте. Як не крутись, а в московські голоблі становись. І „самостійна, незалежна" українська республіка і водночас „федеративно" залежна від Московщини – типове московське крутійство, і Московщина його здійснила.

   Своїм генералам в Україні Ленін наказував уже без крутійства: „Наша війна в Україні дуже тяжка і небезпечна для нас. Вона вимагає від нас величезної кількості армії та військового спорядження. Без нашої військової перемоги в Україні впаде наша влада. Насамперед мусите захопити Донбас. Перекиньте з німецького фронту якомога більше полків на Україну". (Телеграма В. Леніна Г. П'ятакову 28 грудня 1917.)

   Польські соціалісти разом з Розою Люксембург домагалися самоуправління Польщі та інших поневолених народів імперії. Ленін накинувся на Р. Люксембург, закидаючи їй та іншим європейським соціалістам, що вони замало вимагають: треба, мовляв, вимагати повної державної незалежності. (В. Ленін. "О праве наций на самоопределение".) Але це було те саме крутійство, бо насправді: „Ми, марксисти, ставимося вороже до ідеї федерації та децентралізації, бо, щоб здійснити соціалізм, конче потрібно якомога більше централізації в якомога більшій державі. Бо розвиток капіталізму, а з ним і пролетаріату вимагає великих державних об’єднань різних народів. Здійснити таке об’єднання можна, лише усунувши все старе, вузько-місцеве, дрібно-національне, все, що різнить народи. Тому змішання українців з москвинами, московщення їх, як, наприклад, у Донбасі чи в українських містах є явищем дуже прогресивним і потрібним усім людям". (В. Ленін. "Критические заметки по национальному вопросу".)

   Зовсім знищити „окраїни", які створили 1917 р. свої самостійні держави, Московщина вже не мала сили і залишила їх, переробивши на „советские". Та й тут робила все, аби звести їх нанівець, скажімо постворювала в Україні аж п’ять республік: 1) Донбаську, 2) Одеську, 3) Кримську, 4) Донську, 5) Українську. Перші чотири входили до складу Московщини. Обчекриженій, без вугілля, без руди, відрізаній від моря, безсилій маленькій „Українській Радянській Республіці" безпечно було дозволяти балакати рідним „наречием". В такому ж обтятому розмірі визнав Україну 1917 року (після загрози українських полків) і демократичний уряд О. Керенського. (J. Lavrynenko. "Ukrainian Communism".) І лише створення та існування самостійної УНР (Української Народної Республіки), що її визнали європейські держави і, найголовніше – кількарічна збройна ВІЙНА за неї українського селянства – примусили Московщину створити з тих п’ятьох „республік" одну УРСР. УНР не дозволили мати в своєму складі Кубанщини, Ставропільщини, Донщини, Вороніжчини і нема їх також і в УРСР.

   У промові до своїх військ перед Полтавською битвою Петро І сказав: „Отторжение малороссийского народа от государства нашего может быть началом всех наших бедствий". ("Письма и бумаги Петра Великого".) Пам’ятаючи це, Катерина ІІ наказувала малоросійському губернаторові: „Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, що мають ще старі привілеї. Зневажити ті пільги всі відразу було б нерозумно, але й вважати ті провінції іноземними і поводитися з ними, як з іноземними – це гірше, ніж помилка, це глупота. Ті провінції треба лагідними, непомітними способами змосковщити". VIII з’їзд ВКП(б) 180 років пізніше (1919 р.) наказував радянським губернаторам пам’ятати, що Україна, Латвія, Литва і Білорусь існують тепер як самостійні радянські республіки. Але це ніяк не зобов’язує нашу партію організуватися на засадах федерації самостійних комуністичних партій. Навпаки, повинна існувати лише одна-єдина партія, з єдиним Центральним Комітетом, що наказуватиме ВСІМ частинам партії, без огляду на їхню приналежність до тієї чи іншої республіки. Центральні Комітети КП України, Литви, Латвії є лише обласними частинами єдиної партії і мусять беззастережно виконувати всі накази ЦК ВКП(б). (Стенографический отчет о VII съезде ВКП (б).)

   Кожний москвин розуміє, що поняття „советский" означає „русский", московський. А немосквинам оте „советский" таки замилило очі, аж вони не побачили його справжнього, московського змісту і самі запряглися до московського імперського воза.

   Навіть московські (радянські) історики визнають, що спочатку (1917 року) РКП(б) не бажало дозволити самоуправління Україні, навіть „советской", навіть під московською зверхністю. Але вся Україна палала селянськими повстаннями проти Москви. Провідниця московських загонів в Україні писала: „Наша тактика в Україні мусила бути цілковито інакшою, ніж у Московщині. В Україні запанувала величезна, непримиренно ворожа нам сила – український націоналізм, з його захоплюючим кличем національної волі та державної незалежності України. Конечною передумовою нашої перемоги в Україні було вирвати це гасло з рук українських націоналістів і присвоїти його собі". (Є. Бош. Год борьбы.) Адже Московщина потребувала української пшениці та вугілля, голодувала, і підприємства стояли: „Московщина не втримається без українського вугілля, сировини і продовольства. А Московщина – це фортеця нашої революції, а немосковські землі – фортеця контрреволюції. Отже, радянський уряд – це уряд московського народу. Якщо ви голодні, то кричіть: „Смерть Українській Центральній Раді". І не лише кричіть, а біжіть її бити". ("Правда", 15 січня 1918.)

   На Раді народного господарства в Москві 26 травня 1918 р. М. Оболенський казав: „Замість того, щоб закликати наше робітництво творити збройні загони та йти в Україну здобувати хліб, замість цього ми мусимо пояснювати нашому робітництву, що вони матимуть постійну працю і хліб лише тоді, коли повернемо господарську єдність Московщини з Україною. А за сучасних умов ту єдність можна привернути лише зброєю". Цю думку підтримував Ленін, який говорив: „Справа існування РРФСР – це тепер справа військова". ("Правда", 30 травня 1918.) А створивши нарешті „Українську Радянську Республіку" та її „уряд", Ленін на другий же день телеграфував йому: „Пришліть бодай 50 мільйонів пудів зерна найпізніше до І–VI. Якщо не пришлете, то ми всі тут „околеем". Українському урядові було нелегко це зробити. В. Шахрай казав: „І що я за український військовий міністр, коли всі українізовані військові частини в Харкові доводиться мені роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною боронити радянську владу. Єдина військова підпора, що її має наш радянський уряд – це військо, що його привіз із Московщини тов. В. Антонов". ("Літопис Революції", січень, 1928.) В. Ленін телеграфував йому: „Робітники Петрограда, Москви, Сєрпухова, Іванова, Брянська та інших московських міст вже вислали на Україну всіх своїх боєздатних людей. Мусите знайти способи перемогти УНРаду". (Телеграма Леніна від 19 січня 1918.) І „уряд" старався. Захопивши пів-України, скликав 17 березня 1918 р. до Січеслава (Катеринослав, Дніпропетровськ) з’їзд рад. Хоч у Січеславі була вже радянська влада і армія, з’їзд ухвалив НЕ воювати проти УНР. Тоді Є. Бош привела на з’їзд частину своїх солдатів, які оточили будинок і рушницями примусили з’їзд ухвалити війну проти УНР. Головнокомандувач московським військом пише: „Більшість Рад в Україні були проти нас. Тому я розганяв їх і призначав на їхнє місце свої ревкоми". (В. Антонов-Овсієнко. "Записки о гражданской войне.") І зізнався: „Наш генеральний штаб мав 1917 р. план: 1) зайняти своїм військом Донбас та Кривий Ріг; 2) здобути за всяку ціну Київ; 3) зайняти Таврію й Одещину і приєднати їх формально і фактично до Московщини; 4) такій окраяній Україні залишити назву „Українська Народна Республіка" (УНР)". (В. Антонов-Овсієнко. "Записки о гражданской войне.") Нагадаємо, що тоді Москва визнала УНР як самостійну, незалежну. Москвини називали її так лише у зовнішній політиці і пропаганді. У внутрішніх наказах, в листуванні, в школах називали Україну 1917–1925 рр. „Юг России", „Южная Россия". Командувач московською армією М. Муравйов у наказі знав, що так писав: „Советскую власть мы несем с далекого Севера на остриях своих штыков. И там, где мы ее устанавливаем, мы поддерживаем ее силой наших штыков". (М. Рафес. "Два года революции на Украине".)

   Загарбуючи сусідні землі, Московщина водночас ніколи не забувала заявляти про свою миролюбність. Микола ІІ пропонував 1898 р. скликати міжнародну нараду, що мала виробити план повного роззброєння всіх держав. У Лізі Націй Московщина запропонувала 1927 р. те саме, а 1932 р. зненацька напала на Фінляндію. Між 1914–1939 рр. Московщина підписала угоди про ненапад з Польщею, Фінляндією, Румунією, Латвією, Литвою, Естонією і на кожну напала несподівано 1939 р. З Японією підписала угоду про ненапад 1941 р., а напала 1945 р.

   За злочини гітлерівського нацистського уряду заплатив увесь німецький народ. Лише євреям заплатив 890 мільйонів доларів. Московщині – вдесятеро більше. Ніхто в усьому світі не запротестував. Отже, весь світ визнав це справедливим. Чому ж московський народ не мусить платити за злочини свого уряду? Адже московські злочини мільйонократно більші і підліші за німецькі.

   Школяр розуміє, що накази В. Леніна (чи будь-кого) залишилися б на папері, якби не знайшлося мільйонів охочих ті накази виконувати, якби ті мільйони самі не прагнули саме ТАКІ накази здійснювати. Настане час, коли світ, і, насамперед, Україна, подасть Московщині, московському народові (як колись німецькому) свій рахунок до сплати. Величезний рахунок. Не зважаючи на те, що московські емігранти напружують усі здібності, щоб зменшити той рахунок, і наполегливо твердять і пишуть russian, коли йдеться про щось добре в СРСР, а коли мова заходить про московські злочини, то – soviet, bolshevik, і наполегливо розсилають урядам, міністрам, політикам, редакціям свої протести проти ототожнення russian i soviet. Незважаючи на те, що серед українців, навіть емігрантів є такі, що підтримують цю вигадку, як, наприклад, один український провід у США: „Український Конгресовий Комітет Америки не визнає засади про загальну вину і відповідальність російського народу за всі злочини комуністичного режиму та його колоніального імперіалізму. УККА є проти того колоніалізму та імперіалізму, а не проти російського народу, як такого". (Ухвала Ради Директорів УККА від 20 березня 1965.)

   Нам (і світові) немає жодної різниці, який суспільний лад московської нації керував та керує грабунком, гнобленням України та інших сусідів. В XV–XVII ст.– бояри, у XVIII–XIX – дворяни, у ХХ ст.– інтелігенти. ВСІ вони наполегливо розбудовували і розбудовують московську імперію. А з тої розбудови користується ВСЯ московська НАЦІЯ, ВСІ її суспільні стани. І ВСІ вони розбудовують свою імперію тими самими способами. За минулі століття змінювалися лише імена та назви. І, звичайно, розмах збільшувався відповідно до збільшення імперії. У XVII ст. готувалися загарбати Дніпро, у XVIII ст.– Дарданелли, у ХІХ ст.– Гібралтар та Суец, у ХХ ст.– весь світ. І чернець Філофей XVI ст. марив, що Москва – ІІІ Рим загарбає весь світ. І безбожник В. Ленін марив, що Москва – ІІІ Інтернаціонал загарбає весь світ. І у ченця, і у безбожника – та сама ідея. Монархічна Московщина загарбувала правом дворянського меча. Демократична Московщина – правом соціалістичного меча. А меч є мечем у будь-чиїх руках. Будь-яка спроба москвинів зректися думки про панування у світі була б величезною духовною катастрофою Московщини. Кожного, хто пробував би зректися тої думки, москвини негайно знищили б. Месіанство москвин розуміє як його панування фізичне, військове і деспотичне. Але, втративши немосковські народи, обернеться імперія на маленьке, убоге матеріально і духовно московське князівство XVI ст. А це ж – „У поті лиця свого здобувай хліб свій".

(Павло Штепа. Московство. Видання п’яте. Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2005. С. 176-181.)

Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.

Блоги на эту тему:
Комментариев: 1
RapidDuck
1 Михаил Васильевич (RapidDuck)   • 00:46:25, 09 Января 2014 [Материал]

Вон воно як негарно виходить.


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо