Сьогодні: Пт, 26.04.2024 15:52:15
ЖЖ Инфо » Мой блог » amberis » 2017 » Март » 7
Країна: СРСР, 1964
Хронометраж: 91 хв
Жанр: художній, біографія
Режисер: Володимир Денисенко
Автор сценарію: Дмитро Павличко
Оператор: Михайло Чорний
Композитор: Олександр Білаш
Виробництво: ККХФ ім. О.П.Довженка
Біографічний фільм, що присвячений 150-річчю від дня народження Тараса Шевченка, розповідає про події, які передували написанню ним гостросатиричної поеми «СОН».
Перша акторська робота Івана Миколайчука, тоді ще студента акторського факультету Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого.
Колекція «Шевченко 200» створена за державним замовленням Держкіно: в ній зібрано найвідоміші художні фільми про Шевченка, які сформували кінематографічний канон репрезентації поета як національного генія і пророка. Створені між 1926 і 1964 роками, вони демонструють розвиток цього героїчного канону, який ще чекає свого наукового вивчення. Шевченко бо, яким ми його знаємо з підручників і офіціозу - символічна фігура, міф, що створювався цілими поколіннями вчених і бюрократів. Тим цікавіше спостерігати, як відбувався цей процес міфологізації - від кульгаво-схематичного «Тараса Шевченка» Петра Чардиніна (1926), епічного «Тараса Шевченка» Ігоря Савченка (1951), до дисидентського за настроєм «Сну» Володимира Денисенка (1964). В колекцію також входить музичний фільм-екранізація поеми Шевченка і створеної за її мотивами опери Михайла Вериковського «Наймичка» (1963) та документальні стрічки «Тарас Шевченко. Спадщина. Надії» Леоніда Анічкіна (1994-1995) й «Дві долі» Бориса Квашньова (2007).
Найцікавіше в кіно-шевченкіані - це відображення (чи навіть формування) еволюції образу Шевченка в суспільній свідомості: від революціонера-радикала, епатажного артиста до народного мученика і мужицького пророка. Саме кіно значною мірою сформувало цей тепер широко впізнаваний образ. Але варто пам'ятати, що першим режисерам довелося створювати його за власною уявою.
До часу виходу першого фільму про Шевченка існувало всього кілька його скульптурних втілень, вельми далеких від нинішньої іконографії поета: відкритий 27 жовтня 1918 року кубістичний повнофігурний пам'ятник Шевченку в Ромнах роботи Івана Кавалерідзе, бюст Шевченка в Петрограді, відкритий 1 грудня 1918 року, та недоладно- карикатурний фанерний бюст Шевченка в Києві, встановлений більшовиками на постаменті щойно скинутої з нього княгині Ольги, роботи того ж Івана Кавалерідзе.
Найважче вперше зобразити Шевченка в русі було, вочевидь, Петру Чардиніну, який розпочав зйомки фільму «Тарас Шевченко» в 1925 році зі всією ретельністю: вперше до зйомок кіно, в той час ще не визнаного повноцінним мистецтвом, були залучені авторитетні вчені: художник-модерніст Василь Кричевський як оформлювач та академік Сергій Єфремов як науковий консультант. На головну роль був запрошений кращий актор експериментального театру Леся Курбаса «Березіль» Амвросій Бучма. Цей перший - досить кострубатий і малодинамічний - український байопік, в якому згодом хрестоматійні сцени з життя Шевченка чергувалися з ілюстраціями його поезії, став чи не найдорожчою постановкою свого часу. Двосерійний тригодинний опус, в якому Бучма, ідеальний практик курбасівської теорії «перевтілення», зображував життя поета від юності до самої смерті, мав величезну популярність в Україні і за кордоном - особливо на українських землях Польщі та Румунії. Перша третина фільму, яка йшла в прокаті окремо як дитячий фільм «Дитинство Тараса», відрізняється глибоким ліризмом і проникливістю - вона знята Чардиніним під явним впливом дружини Маргарити Барської-Чардиніної, засновниці жанру радянського дитячого кіно. Для DVD працівники Національного Центру Олександра Довженка змонтували коротку версію фільму, музику до якої написав київський джазист Олександр Саратський.
Друга спроба «оживити» поета була здійснена чверть століття по тому приголубленим Сталіним Ігорем Савченком, лауреатом до того часу вже двох Сталінських премій. Режисер, який чудово опанував (чи то пак винайшов) жанр пропагандистської історичної драми, запросив на головну роль у фільмі тоді ще маловідомого актора, а невдовзі - оскароносного режисера Сергія Бондарчука. Знятий з епічним розмахом фільм, над яким працювали кращі кіношники свого часу - оператор Данило Демуцький, композитор Борис Лятошинський, актори Гнат Юра, Євген Самойлов, Наталія Ужвій, Марк Бернес, став тріумфом сталінської кінопропаганди і сформував офіційний радянський канон репрезентації Шевченко. Втім, про дійсні плани Савченка ми можемо тільки здогадуватися: через його наглу смерть під час зйомок монтаж фільму здійснювали його асистенти Олександр Алов та Володимир Наумов, які не могли проігнорувати 12 редакторських правок Сталіна. Подейкують, режисерська версія фільму Савченка зберігається в архіві російського Госфільмофонда.
Тринадцять років по тому підступитися до, здавалося б, вичерпаної Савченком теми, зважився режисер Володимир Денисенко. Режисер, який відрізнявся особливим ліризмом та не цурався екзистенційних тем, поставив перед собою майже нездійсненне завдання: зняти з Шевченка позолоту і показати його живою, бентежною, розгубленою людиною. Залишившись незадоволеним пробами двох претендентів на головну роль - Костя Степанкова та Миколи Губенка, - він ризикує спробувати в фільмі студента Івана Миколайчука. Це була перша роль в кіно майбутнього українського секс-символа. Дуже настроєвий, за інтонацією навіть дещо антирежимний, в будь-якому разі глибоко індивідуальний фільм став провісником українського поетичного кіно, яке щойно народжувалось. Цікаво, що діда Тараса у фільмі зіграв Петро Вексляров, відомий в майбутньому беззмінний ведучий програми «Надобраніч, діти!» Дід Панас.
Замикає кіно-шевченкіану музичний фільм за мотивами опери Михайла Вериковського за однойменною поемою Тараса Шевченка «Наймичка» (1963). Сюжет поеми Шевченка вабив українських кінематографістів від самого виникнення кіноіндустрії в Україні: в 1911 році одним із перших українських ігрових фільмів, створених в Катеринославі (нині - Дніпропетровськ) Данилом Сахненком, був фільм-спектакль «Наймичка», який представляв собою кінофіксацію п'єси у виконанні театру корифеїв Миколи Садовського. Жанр кіно-опери, створений наприкінці 1930-х років все тим же Іваном Кавалерідзе, для 1960-х років можна було б назвати консервативним, ба навіть реакційним, якби ролі в «Наймичці» 1963 не виконували оперні співаки зі світовим ім'ям - Борис Гмиря і Лариса Руденко.
В оформленні колекції використані зображення оригінальних кіноплакатів до фільмів, зокрема й рідкісний плакат до фільму «Тарас Шевченко» (1926) роботи тепер незаслужено забутого українського художника-плакатиста Костянтина Болотова.
|
|
amberisОценка: 2.6/5 Голосов: 5 |
Клуб Елітарного Кіно: «СОН» Володимира Денисенко
Клуб Елітарного Кіно за сприянням Національного Центру Олександра Довженка представляє:
«СОН» Володимира Денисенко із кіноколекції «Шевченко 200».
«СОН» Володимира Денисенко із кіноколекції «Шевченко 200».
Країна: СРСР, 1964
Хронометраж: 91 хв
Жанр: художній, біографія
Режисер: Володимир Денисенко
Автор сценарію: Дмитро Павличко
Оператор: Михайло Чорний
Композитор: Олександр Білаш
Виробництво: ККХФ ім. О.П.Довженка
Біографічний фільм, що присвячений 150-річчю від дня народження Тараса Шевченка, розповідає про події, які передували написанню ним гостросатиричної поеми «СОН».
Перша акторська робота Івана Миколайчука, тоді ще студента акторського факультету Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого.
Колекція «Шевченко 200» створена за державним замовленням Держкіно: в ній зібрано найвідоміші художні фільми про Шевченка, які сформували кінематографічний канон репрезентації поета як національного генія і пророка. Створені між 1926 і 1964 роками, вони демонструють розвиток цього героїчного канону, який ще чекає свого наукового вивчення. Шевченко бо, яким ми його знаємо з підручників і офіціозу - символічна фігура, міф, що створювався цілими поколіннями вчених і бюрократів. Тим цікавіше спостерігати, як відбувався цей процес міфологізації - від кульгаво-схематичного «Тараса Шевченка» Петра Чардиніна (1926), епічного «Тараса Шевченка» Ігоря Савченка (1951), до дисидентського за настроєм «Сну» Володимира Денисенка (1964). В колекцію також входить музичний фільм-екранізація поеми Шевченка і створеної за її мотивами опери Михайла Вериковського «Наймичка» (1963) та документальні стрічки «Тарас Шевченко. Спадщина. Надії» Леоніда Анічкіна (1994-1995) й «Дві долі» Бориса Квашньова (2007).
Найцікавіше в кіно-шевченкіані - це відображення (чи навіть формування) еволюції образу Шевченка в суспільній свідомості: від революціонера-радикала, епатажного артиста до народного мученика і мужицького пророка. Саме кіно значною мірою сформувало цей тепер широко впізнаваний образ. Але варто пам'ятати, що першим режисерам довелося створювати його за власною уявою.
До часу виходу першого фільму про Шевченка існувало всього кілька його скульптурних втілень, вельми далеких від нинішньої іконографії поета: відкритий 27 жовтня 1918 року кубістичний повнофігурний пам'ятник Шевченку в Ромнах роботи Івана Кавалерідзе, бюст Шевченка в Петрограді, відкритий 1 грудня 1918 року, та недоладно- карикатурний фанерний бюст Шевченка в Києві, встановлений більшовиками на постаменті щойно скинутої з нього княгині Ольги, роботи того ж Івана Кавалерідзе.
Найважче вперше зобразити Шевченка в русі було, вочевидь, Петру Чардиніну, який розпочав зйомки фільму «Тарас Шевченко» в 1925 році зі всією ретельністю: вперше до зйомок кіно, в той час ще не визнаного повноцінним мистецтвом, були залучені авторитетні вчені: художник-модерніст Василь Кричевський як оформлювач та академік Сергій Єфремов як науковий консультант. На головну роль був запрошений кращий актор експериментального театру Леся Курбаса «Березіль» Амвросій Бучма. Цей перший - досить кострубатий і малодинамічний - український байопік, в якому згодом хрестоматійні сцени з життя Шевченка чергувалися з ілюстраціями його поезії, став чи не найдорожчою постановкою свого часу. Двосерійний тригодинний опус, в якому Бучма, ідеальний практик курбасівської теорії «перевтілення», зображував життя поета від юності до самої смерті, мав величезну популярність в Україні і за кордоном - особливо на українських землях Польщі та Румунії. Перша третина фільму, яка йшла в прокаті окремо як дитячий фільм «Дитинство Тараса», відрізняється глибоким ліризмом і проникливістю - вона знята Чардиніним під явним впливом дружини Маргарити Барської-Чардиніної, засновниці жанру радянського дитячого кіно. Для DVD працівники Національного Центру Олександра Довженка змонтували коротку версію фільму, музику до якої написав київський джазист Олександр Саратський.
Друга спроба «оживити» поета була здійснена чверть століття по тому приголубленим Сталіним Ігорем Савченком, лауреатом до того часу вже двох Сталінських премій. Режисер, який чудово опанував (чи то пак винайшов) жанр пропагандистської історичної драми, запросив на головну роль у фільмі тоді ще маловідомого актора, а невдовзі - оскароносного режисера Сергія Бондарчука. Знятий з епічним розмахом фільм, над яким працювали кращі кіношники свого часу - оператор Данило Демуцький, композитор Борис Лятошинський, актори Гнат Юра, Євген Самойлов, Наталія Ужвій, Марк Бернес, став тріумфом сталінської кінопропаганди і сформував офіційний радянський канон репрезентації Шевченко. Втім, про дійсні плани Савченка ми можемо тільки здогадуватися: через його наглу смерть під час зйомок монтаж фільму здійснювали його асистенти Олександр Алов та Володимир Наумов, які не могли проігнорувати 12 редакторських правок Сталіна. Подейкують, режисерська версія фільму Савченка зберігається в архіві російського Госфільмофонда.
Тринадцять років по тому підступитися до, здавалося б, вичерпаної Савченком теми, зважився режисер Володимир Денисенко. Режисер, який відрізнявся особливим ліризмом та не цурався екзистенційних тем, поставив перед собою майже нездійсненне завдання: зняти з Шевченка позолоту і показати його живою, бентежною, розгубленою людиною. Залишившись незадоволеним пробами двох претендентів на головну роль - Костя Степанкова та Миколи Губенка, - він ризикує спробувати в фільмі студента Івана Миколайчука. Це була перша роль в кіно майбутнього українського секс-символа. Дуже настроєвий, за інтонацією навіть дещо антирежимний, в будь-якому разі глибоко індивідуальний фільм став провісником українського поетичного кіно, яке щойно народжувалось. Цікаво, що діда Тараса у фільмі зіграв Петро Вексляров, відомий в майбутньому беззмінний ведучий програми «Надобраніч, діти!» Дід Панас.
Замикає кіно-шевченкіану музичний фільм за мотивами опери Михайла Вериковського за однойменною поемою Тараса Шевченка «Наймичка» (1963). Сюжет поеми Шевченка вабив українських кінематографістів від самого виникнення кіноіндустрії в Україні: в 1911 році одним із перших українських ігрових фільмів, створених в Катеринославі (нині - Дніпропетровськ) Данилом Сахненком, був фільм-спектакль «Наймичка», який представляв собою кінофіксацію п'єси у виконанні театру корифеїв Миколи Садовського. Жанр кіно-опери, створений наприкінці 1930-х років все тим же Іваном Кавалерідзе, для 1960-х років можна було б назвати консервативним, ба навіть реакційним, якби ролі в «Наймичці» 1963 не виконували оперні співаки зі світовим ім'ям - Борис Гмиря і Лариса Руденко.
В оформленні колекції використані зображення оригінальних кіноплакатів до фільмів, зокрема й рідкісний плакат до фільму «Тарас Шевченко» (1926) роботи тепер незаслужено забутого українського художника-плакатиста Костянтина Болотова.
Прикреплённые изображения:
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 3
1
Тарас (TarasS)
• 16:19:47, 08.03.2017 [Материал]
ДенисенкА
2
Градовський (Юрко)
• 16:52:08, 08.03.2017 [Материал]
Москалеви не втовкмачиш
3
Інгварь (amberis)
• 03:06:19, 10.03.2017 [Материал]
Дякую, запізно побачив - редагування вже закрито. Так що у заголовку і підзаголовку прізвище Денисенка залишиться, нажаль, з помилковим закінченням (
Объявления: