Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Воскресенье, 23 Января 2022    21:27:48
Живой Журнал » Статьи » Авторская колонка » Ігор Шурпан »

Клуб Елітарного Кіно: «Соловецькі острови»

Автор Ігор Шурпан

Ігор Шурпан

все статьи автора

Кругосвітні подорожі житомирського мандрівника В. Майбороди

Помиляється той, хто гадає, що часи відкриттів уже відійшли в минуле. І в наш час вистачає «білих плям» — і не тільки в масштабах цілого світу, а й на нашій рідній землі. Це переконливо доводить своєю діяльністю неординарна людина, наш сучасник — В’ячеслав Михайлович Майборода.

Чудо світопису

Народився В’ячеслав Майборода 18 липня 1955 року в Житомирі, в родині вчителів. Звісно, оточення в якому ріс Славко, впливало на формування його інтересів. Глибокі пізнання в історії давнього світу, географії, етнографії та інших галузях людських знань — все це результат впливів родини, адже батько був учителем історії, мати — філологом, а старша сестра — медиком.
Особливою ж пристрастю В’ячеслава стали кіно та фото. З часом ці види мистецтва з аматорського захоплення переросли у професію відомого сьогодні не тільки в Житомирі, а й в Україні й Росії митця Майбороди.
Вперше чотирикласник Славко познайомився із чудом світопису від хлопця, який дружив з його старшою сестрою. Він захоплювався фотографією. Тоді-то Майборода вперше побачив і взяв до рук легендарну камеру «Смена-2». Перші в житті знімки він зробив саме цим апаратом. А на день народження сестра зі своїм хлопцем подарували йому «Смену-6». І от з цього моменту, за словами Майбороди, й «почалася фотографічна епопея».
— Я добре пам’ятаю, як заряджав плівки в касети під ковдрою, як проявляв їх у кюветах під ліжком, бо це був єдиний спосіб створити темне місце, завісивши всі щілини ковдрами. А фотографії друкував за допомогою діапроектора, бо не було фотозбільшувача. Робили досліди й з камерою-обскурою: у сірникову коробку клали кадр плівки, обмотували пристрій чорним світлонепроникним папером, робили маленький отвір і, затуливши його пальцем, виходили на вулицю, щоб щось зняти. Тримали хвилину, а потім проявляли. І щось та виходило!
Під час навчання в середній школі В’ячеслав Майборода захоплюється вивченням природи і техніки. Поєднання непереборного інтересу до всього живого, до загадок людського інтелекту, що має творчі початки, врешті, потяг до витворів людського мозку у вигляді механізмів і пристроїв врешті сформували у юнака надзвичайно широкий кругозір. Захоплення батьковими розповідями з історії людства, читання безмежної кількості книжок виколисували в душі прагнення до подорожей, до відкриття нових куточків на нашій великій планеті. Тому й постало перед хлопцем нелегке й закономірне питання: ким стати в дорослому житті?
З 1972 року фотороботи Майбороди починає друкувати житомирська обласна молодіжна газета «Комсомольська зірка». У цьому ж році він вирішує пов’язати долю з біологією. На це значною мірою вплинули знайомство і дружні відносини з відомою людиною — професором Василем Семеновичем Михайловським, біологом за фахом і чудовим фотографом. Саме в цей період Майборода намагається вивчати природу, поєднуючи це своє захоплення з успіхами у творчій фотографії. Саме Михайловський вперше показав Майбороді слайди, і після того в арсеналі В’ячеслава з’явилася кольорова фотозйомка.
Доля звела з чудовими людьми і справжніми професіоналами. Так, важливою віхою стало знайомство з відомим житомирським фотомайстром Михайлом Крутоярським, котрий свого часу вів міський фотоклуб і дав путівку в життя не одному фотографу.
Коли серйозно замислився про те, щоб спробувати сили в кіно, відбулося знайомство ще з кількома відомими житомирськими майстрами — Віталієм Бєловим, Юрієм Птіциним і Костянтином Толоконніковим.
З часом Майборода переконався, що для фото- й кіносправи вислів: «Хочеш зробити добре — зроби це сам» — справджується як ніде краще. Проявлення фотоплівки, відзнятих кіноматеріалів стало ніби своєрідним ритуалом. І з певного часу, коли в лабораторії йому якось зіпсували багато метрів кіноплівки, В’ячеслав більше ніколи нікому не довіряв обробку своїх матеріалів.
Ось таким був шлях до професійного заняття фото й кіно. Згодом, коли В. Майборода став штатним керівником кіностудії, розпочався період поглибленого вивчення улюбленої справи, відточення майстерності. Цьому багато посприяли різні обов’язкові навчальні курси, що проводилися щороку, курси підвищення кваліфікації. Наприкінці 1980-х років навіть було організовано тримісячні курси при ВДІК (Всесоюзний державний інститут кінематографії), коли в Криму викладачі високого класу розкривали секрети майстерності. На цих курсах побував й Майборода. Чим цінне було таке навчання? Не тільки тим, що висококласні фахівці викладали теорію, а й тим, що була змога брати участь у справжніх майстер-класах, тобто у зйомках справжнього кіно на Ялтинскій кіностудії.
— Потрапили на зйомку фільму «Важко бути богом» німецького режисера Петера Фляйшмана за мотивами повісті братів Стругацьких, — пригадує Майборода. — Мені випало навіть зніматися в масовці у фільмі Михайла Каца «Пустеля» за мотивами оповідань Леоніда Андрєєва «Іуда Іскаріот» та «Єлизар». За сюжетом потрібні були бородаті біблійні іудеї. Ось нас, бородатих кіношників, і відібрали на зйомку: мене, Птіцина, Єскіна та декількох інших.
Одне слово, фотографічну й кінематографічну освіту Майборода, як і інші майстри, здобували шматочками, невеликими порціями, якщо так можна висловитись, але освіта врешті виявилась серйозною. І перш за все, тому що професіональні вимоги в СРСР були значно вищими. Варто тільки сказати, що до житомирських кіношників митці союзного масштабу і зарубіжні маститі колеги ставилися саме як до професіоналів.
Доля склалася так, що В’ячеслав закінчив Житомирську філію Київського політехнічного інституту (нині це Житомирський технологічний університет). Працював у науково-дослідному секторі інституту техніком, а згодом — у виробничому об’єднанні «Електровимірник». До речі, і там, і там очолював кіностудії. За цей час склалася міцна творча команда однодумців-професіоналів: В’ячеслав Майборода, Юрій Птіцин, Віталій Бєлов, Іван Павлов, Костянтин Толоконніков, Сергій Шмідт, Костянтин Чередник, Володимир Коваленко, Сергій Бондаренко.
— Ми часто збиралися й реалізовували різні кінопроекти, розподіляли обов’язки сценариста, режисера, оператора, ведучого. Так народжувалися цікаві роботи, — згадує Майборода. — Але найбільше мене цікавили різні цікаві наукові явища, парадокси, щось непояснене офіційною наукою. Наприклад, я давно зацікавився біополями. До того ж, у зв’язку з проблемами здоров’я, які я мав, я почав займатися йогою. А через певний час я навчився відчувати, що є «щось» — те, що не вловлюється нашими звичними органами відчуттів і навіть фізичними приладами. Звісно, виникло бажання вивчити це «щось». Тоді я знайшов літературу з ефекту Кирліана, власноруч виготовив спеціальний генератор, і в 1973-1975 роках зробив фотознімки кирліанівського свічення. І до сьогодні деякі з цих фото демонструються фахівцями як ілюстрації до вивчення людської аури. Потім з друзями виготовляли торсіонні генератори.
Коли настав час обирати справу життя, В’ячеслав обрав не науку, а творчість. Хоча в інституті пропонували захистити дисертацію. Але взятися за дисертацію для Майбороди означало закинути кіно. І тоді він прийняв тверде рішення.
Вже давно виникало питання: у Житомирі є училище культури, а факультету, який би готував кіномайстрів та фотографів, немає. Коли училище очолив його нинішній директор Микола Петрович Покропивній, то врешті цей задум і було втілено в життя. Сьогодні Житомирське училище культури і мистецтв імені Івана Огієнка навчає кіно- та фотомистецтву хлопців та дівчат. І логічно, що безпосередньо керує цим процесом, передає свій багатий досвід якраз В’ячеслав Майборода.

Хто дивиться фільми Майбороди?

З фільмами, знятими В’ячеславом Майбородою, не все так просто. Дещо можна скачати з торентів в Інтернеті, куди вони потрапили завдяки його другові, практикуючому йогові Сергію Ципляєву, відомому як Сатьяван. До речі, якраз Сергій завжди організовує такі цікаві мандрівки по всьому світові.
— На жаль, нині в Україні немає таких телепередач, як «Клуб мандрівників», де можна було б показати мої сюжети, — бідкається кіномитець. — Тому показую фільми переважно на авторських показах, на засіданнях «Клубу Елітного Кіно» у Житомирі тощо. Широкого виходу на екран чи телебачення поки що немає.
Планів щодо подорожей у Майбороди дуже багато. Наприклад, хочеться проїхати всю Африку — з півночі на південь, вздовж Нілу, через савани, екваторіальну зону і аж до Південно-Африканської Республіки, а звідти — на Мадаґаскар, чи не найбільш унікальний з погляду тваринного і рослинного світу острів на планеті. Є й інша задумка: здійснити кругосвітню подорож за таким маршрутом: острови Океанії, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, острів Пасхи, пересікти Північну Америку з півдня на північ, досягти Аляски й повернутися додому через Росію, побувавши на Байкалі та Алтаї.
— Хочеться проїхати ще Китай, Тибет, — ділиться Майборода. — Планів дуже багато. Але завжди запитую себе: чи вистачить часу? Якби ж то можна було тільки подорожувати і знімати... Чому хотілося побувати саме в Індії, Південній Америці? Тому що цікавили давні культові місця, де зароджувалася давні філософія та релігія, де є багато не пояснених досі загадок матеріальної культури. Завжди хотілося побачили все це на власні очі, доторкнутися до тисячолітніх каменів. І я щасливий, що мені це вдалося.
На жаль, аудиторія у Майбороди поки що не відрізняється широтою. Але хочеться сподіватися, що знайдуться зацікавлені люди, організації, які могли б дати цим дуже цінним і високоякісним продуктам зелене світло.

* * *
Залишається сподіватися, що В’ячеслав Майборода й надалі продовжуватиме таку потрібну роботу з популяризації древньої історії, в тому числі минувшини нашої рідної української землі. І не дивно, що за цю подвижницьку діяльність не так давно його було прийнято у члени Національної спілки краєзнавців України.
Тим, хто зацікавиться творчістю Майбороди, можна звернутися на сторінку в Інтернеті студії Світозара Богатирьова: http://svetozar.tv/16-majjboroda.html. Варто ознайомитись і з деякими фотороботами з експедицій, у яких брав участь Майборода: http://svetozar.tv/83-krugosvetnye-jekspedicii.html.

Piccy.info - Free Image Hosting

В. В. Косенко


Ігор Шурпан | 17 Октября 2011 | Просмотров: 2418
Редакция "Журнала Житомира" может не разделять точку зрения автора статьи
и ответственности за содержание материала не несет.
Комментариев: 0

Обратите внимание:


Читайте ЖЖ.инфо