ПриватБанк - Новости Житомира
Журнал Житомира
Новости сегодня: Воскресенье, 04.12.2016    20:16:37
Журнал Житомира » Статьи » Украина

Хандожинська Юлія: ВСІ ДОРОСЛІ

фото: zhzh.info
Хандожинська Юлія: ВСІ  ДОРОСЛІ

Розгубились


Зустрілися  з  тобою  випадково,  
Коли  летів  під ноги  білий  сніг,
Сніг не питав ні  в  кого і нічого,
Він  притулявся  лагідно  до  ніг.

Ти  відчинив « Газель» мене  підвезти,
- Та  ні,  я,  мабуть,  пішки - ні,  сідай,
Забула  всі  слова  до  купки  звести,
Ти  посміхнувся і сказав: - розповідай.

Що говорить? Відвела погляд і  не знаю,
-  Як  день пройшов, як настрій, як сама?
Подумала,  ну  завжди  десь  встряваю,
Хрестила   вулицю  засніжена  зима.

А говорити  й  справді  не  хотілось,
В  салоні  легка  музика  і  спів,
Чи  то  за  день, можливо,  натомилась,
Чи  просто сум  якийсь  на  душу  сів.  

У  надвечір’ї  засвітились  ліхтарі,
Красиво,  ніби  казка  заблудилась,
Вогні,  вітрини  засміялись  надворі,
«Газель»  біля під’їзду  зупинилась.

-  Я  дякую, що  ти  мене  підвіз,
Слова  тихенько  мовила  в  машині,
А  сніг летів і дарував очам сюрприз,
Де  двоє  розгубились  без  причини.
 

Вічність


Мені  хочеться  дивитись  у вічність,   
У  ту,  де  немає  меж,
Торкатись  простору  від  усіх навідсіч,
А  чи   хотів  би  ти  зі  мною  піти  теж?

Небокрай    підняти  долонями,
Щоб  нікуди  він  не  побіг,
І  у  тиші,  мов  у  симфонії
Від радощів плакать до сліз.

Через  світи небачені  летіти океанами,
Задивитись  у безвість рік,
Думками блукати , де  немає обману,
Щоб  час не  обмежив  вік.

Розмовляти  на  "ти"  із  вічністю,
З  надприродними  силами  вій,
Якщо  треба  сказать  із  гідністю:
«Я  твій  син  чуєш,  світе,    мій.»
 

Вісник


Приморозок  пішки  ходить,                   
По  долинах,  по гаях,
Із  трави  очей  не  зводить,
Приморозив  всю  на пнях.

Щей  замурзаний  вітрисько
Подих  кинув  крадькома,
Шепче, що вже зовсім близько
Наближається  зима.
 

Мамин  туман


Мамо, не  плач, до вікна  не тулися,
Сивий  туман   зустрічай у  саду,
Я прошу  сльозу  у  очах- зупинися,
Мамо,  я  скоро  додому  прийду.

Бачу  усе,  як  земля  затерпає,
Як  її  рани пекучі болять,
Мамо,  відправ той  туман, що  гуляє,
Хай землю прикриє, щоб постріл приспать.

Хай  сиві  дощі  незаплачуть журбою,
Хай  вибілять  краплями  темні  роки,
Вітри  не  кричать  стоголоссям на  полі,
Бо з мертвих не стануть живими  квітки.

Мамо, не  плач,  до  вікна  не  тулися,      
Хусточку  білу  в  кишеню  сховай,
Мамо,  тобі  я  під  ранок  наснюся,
Голосом  рідним  покличу  у  гай.

Автор: Юлия Хандожинская
Украина | 22.11.2016 | стихи, Украина, литература, поэзия
Комментариев: 0
avatar

Читайте также:


Новости сегодня:



Новинки сегодня: