Журнал Житомира
Новости сегодня: Понедельник, 23.10.2017    14:54:32
Журнал Житомира » Статьи » Житомир, Пресс-релизы, Украина

Віталій Мельничук: Житомир «неблагонадійний» губернський центр


ВІТАЛІЙ МЕЛЬНИЧУК



Мер міста Житомира в 1990-1992 рр., Народний депутат України першого скликання обраний житомирянами



Присвячую Житомиру і всім житомирянам Дух Житомира: історія і сучасність

Глава II. «Неблагонадійний» губернський центр

(1795–1917 рр.)

Тимчасовий і «справжній» губернський центр

13 січня 1793 року Росія і Пруссія підписали акт другого поділу Речі Посполитої, за яким частина Правобережної України разом із Житомиром увійшли до складу Російської імперії. Ліквідацію Польщі як незалежної держави довершив акт третього поділу, підписаний між Австрією та Росією 3 січня 1795 року.

Почалася нова епоха для Житомира — у складі Російської імперії. На початку цього періоду інтереси і доля житомирян формувались спочатку на польсько-російських протиріччях, а далі — у повній залежності від імперської адміністрації, із поступовою ліквідацією міського самоуправління, визначеного Магдебурзьким правом.

Однак, всупереч жорсткому тиску російської адміністрації, житомиряни ще більш ніж 40 років (до 1837 року) боронили своє право на самоврядування на засадах Магдебурзького права, обирали магістрат і президента міста.

13 квітня 1793 року указом Катерини ІІ було утворено Ізяславську губернію, до складу якої увійшов Житомир. Однак, «до особливого розпорядження», штаб-квартира губернатора розміщалася «чомусь» не в Ізяславі, а в Житомирі. Зрештою 1 травня 1795 року Ізяславську губернію було перейменовано у Волинську. Урочистості, присвячені заснуванню губернії, відбулись у Житомирі 6 серпня 1796 року на Чуднівській вулиці, в будинку Поєзуїтського монастиря, залишки якого збереглися до наших днів.

Житомир ще сім років виконував роль тимчасового (через «неблагонадійність») губернського центру і лише 24 червня 1802 року указом царя Олександра І нарешті офіційно був затверджений центром Волинської губернії, однією з п’яти (поряд із Київською, Малоросійською, Новоросійською та Подільською) губерній у межах Правобережної України.

Губернію було поділено на 12 повітів, які охоплюють нинішні території трьох областей: Рівненської, Волинської і Житомирської.

У перші роки існування губернії помешкання волинських губернаторів містилося на Замковій горі, в колишньому «королівському палаці». Але після того, як у 1804 році цей будинок згорів, губернаторську резиденцію було перенесено у спеціально споруджений будинок на Київській вулиці, який проіснував до 50-х років XX століття.

Під час військових кампаній, які вела Росія проти Франції і Туреччини у 1805–1806 роках, у Житомирі стояв штаб Подільської армії під командуванням генерала П. І. Багратіона. До Житомира неодноразово протягом 1802–1809 років приїздив у службових справах М. І. Кутузов, родове помістя якого було недалеко від Житомира. У 1811–1812 роках у Житомирі служив Денис Давидов, російський поет і герой російсько-французької війни 1812 року.

У Бородинській битві брав участь Житомирський піхотний полк, сформований у квітні 1811 року. Ця військова частина билася на Курганній висоті, поряд із уславленою батареєю капітана Раєвського.

У 1823–1825 роках в Житомирі діяли осередки Південного товариства декабристів. Під час грудневих подій 1825 року, що сталися в Петербурзі, на Сенатській площі, у Житомирі відбулася невдала спроба захоплення штабу Житомирського корпусу, що залишило нереалізованим план його з’єднання із повсталим Чернігівським полком.

Головний центр «межі осілості»

Після входження до складу Російської імперії, Житомир став одним із головних центрів, так званої, єврейської «межі осілості». Розпочався масовий приїзд єврейського населення у Житомир, оскільки російська адміністрація заборонила євреям жити у Києві та в інших великих містах Російської імперії.

19 листопада 1847 року в Житомирі було відкрито рабинське училище — подібний навчальний заклад в Російській імперії існував, крім Житомира, лише у Вільно (нинішній Вільнюс — столиця Литви). В училищі вчилось або працювало багато відомих діячів єврейської культури, зокрема А.-Б. Готлобер, Х. Лернер, Х. З. Слонімський, М. Сухоставер, Л. Цвегель та інші. Недалеко від Житомира, в місті Бердичеві, є могила одного з іудейських святих — цадика Леві Іцхака.

Житомирське повітове училище, відкрите ще 1773 року, за часів Речі Посполитої, закінчило багато відомих людей, зокрема А. О. Скальковський, Н. В. Кукольник.

Про найзнаменитішого «земляка»

В останні роки існування Житомирського повітового училища (1830р.) закінчив його і Бланк Ізраїль Мошкович - майбутній дід «вождя світового пролетаріату» В. І. Леніна за материнською лінією. Він був молодшим сином житомирського корчмаря Мойші Ілліча Бланка, який мав у місті горілчаний магазин (корчму – шинок) та право на продаж горілки.

Мойша Ілліч народився в Староконстянтинові, але змушений був переїхати в губернський Житомир після звинувачення в підпалі двох десятків єврейських будинків, притягнення до кримінальної відповідальності та вигнання єврейською громадою із Староконстянтинова. В свою чергу його син - дід Леніна - Ізраїль Мошкович Бланк, народився в Житомирі і жив тут до 18 років. Після переходу у християнську віру і отримання імені Олександра Дмитровича Бланка він із «другого заходу» поступив вчитися в Петербурзьку медико-хірургічну академію (з першого разу російська державна машина не прийняла його в університет через іудейську віру). Академію Олександр Дмитрович Бланк успішно закінчив, став відомим у Петербурзі хірургом, оженився на багатій аристократці німецько-шведського походження Анні Гроссшопф. Вона народила Марію Олександрівну Бланк – майбутню матір В.І.Леніна. Марія Олександрівна закінчила престижний придворний інститут благородних дівиць, деякий час була при дворі Його імператорської величності. Після браку з інспектором народних училищ Симбірської губернії Іллею Ульяновим народила Володимира Ульянова, який скоро став Леніним і приніс великі нещастя нашому народу і місту.

Може тому і стоїть до цих пір пам’ятник В.І.Леніну на головній площі Житомира, як символ «любові до земляка» і нагадування про ці нещастя? Та за ради справедливості мабуть тоді варто було б поряд з ним ще один пам’ятник поставити – житомирянам всіх національностей, жертвам страшного режиму, який на довгі роки запровадив захопивши владу «наш земляк».

Гімназії, училища і їх учні

У 1832 році царський уряд «через неблагонадійність» ліквідував Кременецький ліцей, якому на той час підпорядковувалось Житомирське повітове училище. На базі Кременецького ліцею було створено Київський університет, який, на думку царя Миколи І, мав стати цитаделлю русифікації України.

Цікаво, що спочатку університет планувалося розмістити в Житомирі, але царський уряд вважав місто вільнодумним і неблагонадійним, тому новий навчальний заклад заснували в Києві.

У тому ж таки 1832 році було закрито і Житомирське повітове училище, а замість нього 1 січня 1833 року розпочала відлік своїх днів Волинська губернська гімназія (Перша Житомирська гімназія), яка проіснувала до 1919 року.

У стінах цієї гімназії навчалося багато видатних людей. Тут вчився Аполло Коженьовський, батько відомого англійського письменника Джозефа Конрада, якого Уїльям Фолкнер, Ернест Хемінґуей та Джек Лондон вважали своїм вчителем. Закінчили гімназію активні діячі національно-визвольного руху Леонард Совінський, польський революціонер Олександр Криловський, відомі архітектори Карл Маєвський та Леон Влодек, визначний український мовознавець Кость Михальчук, польський письменник Владислав Козловський, один із керівників польського повстання 1863 року Зигмунд Сераковський, інші видатні люди. Тут викладали Віссаріон Короленко, Борис Лятошинський та інші відомі особистості.

Багато учнів Житомирської гімназії, яка з часом стала однією з найстаріших і найпрестижніших на Правобережній Україні, зажили світової слави. Серед них академіки: літературознавець М. П. Дашкевич, мікробіолог В. Л. Омелянський, геолог П. А. Тутковський. металург І. А. Фещенко-Чопівський, хімік М. І. Усанович, патологоанатом В. В. Підвисоцький, один із перших президентів АН України ботанік В. І. Липинський, фізико-хімік, член Краківської академії Б. І. Шишковський, професор-фізіолог К. А. Пурієвич, а також письменник В. Г. Короленко, польський піаніст Юліуш Зарембський, композитор М. А. Скорульський, живописець Є. А. Вжеш, винахідник ранцевого парашута Г. Є. Котельников, математик та економіст Є. Є. Слуцький і багато інших. Час зберіг для нащадків обидва приміщення Першої житомирської гімназії.

У жовтні 1846 року Тарас Шевченко був у Житомирі, зупинявся в кімнатах архієрейського подвір’я в Житомирі, які збереглись донині. Одним із сподвижників великого Кобзаря був житомирянин Зиґмунд Сераковський, якому Шевченко присвятив вірш «До поляків».

У Другій житомирській гімназії, відкритій 1897 року, вчилися поет Саша Чорний (О. М. Глікберг), письменник Д. М. Крачковський, художник Юзеф Маньковський, видатний композитор Б. М. Лятошинський. Зберігся чудовий старовинний будинок гімназії, де сьогодні міститься природничий факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка.

У Маріїнській жіночій гімназії, відкритій у 1866 році, вчилися відома українська співачка Зоя Гайдай, поетеса Вероніка Морозівна — житомирянка, майбутня дружина російського філософа Миколи Бердяєва, який кілька років жив і працював у Житомирі, двоюрідні сестри Лесі Українки Ніна та Ольга Косач і багато інших.

У 1907 році було відкрито приватне комерційне училище. Його директором з 1911 року був М. Л. Лятошинський, відомий історик, краєзнавець, громадський діяч, батько видатного композитора Бориса Лятошинського.

Житомирські постаті

З Житомиром пов’язані життя та діяльність блискучої плеяди польських патріотів, учасників національно-визвольного руху Ярослава і Теофіла Домбровських, Зигмунда Сераковського, Анни Пустовойтової, Антона Березовського, Олександра Криловського та інших.

Ярослав Домбровський народився 13 листопада у Житомирі в родині дрібного чиновника. Після закінчення Брестського кадетського корпусу, продовжив навчання в Петербурзі, де з відзнакою закінчив офіцерське училище, а згодом — Академію Генерального штабу. Перебуваючи на службі у Варшаві був одним із керівників національно-визвольного руху. У серпні 1862 року його було заарештовано і на 15 років ув’язнено, але за допомогою товаришів Домбровський втікає з тюрми і виїжджає до Франції. У травні 1871 року, в дні Паризької Комуни, його призначають Верховним головнокомандувачем усіх збройних сил Комуни.

Житомир завжди славився своїми театрально-музичними традиціями. Перший стаціонарний театр було відкрито в Житомирі 30 серпня 1803 року. У 1858 році було побудовано новий театр, будівля збереглась донині. У Житомирському театрі грали Щепкін, Соленік, Кропивницький, Собінов, Амбросій Бучма, Зоя Гайдай, Іван Кочерга, виступала французька співачка Поліна Віардо. Під час свого турне Україною тут у 1847 році виконував свої твори геніальний композитор і піаніст Ференц Ліст. Яскраву сторінку в театральне життя Житомира вписав його уродженець — видатний український і польський драматург Кароль Август Гейнч.

Житомир — місто Святослава Ріхтера – «піаніста XX століття», видатного музиканта сучасності, сина українського і німецького народу. «У мене було три вчителі — мій батько, Нейгауз і Вагнер. Але дім, який став для мене першою колискою, є тільки один — у Житомирі!» — писав Святослав Ріхтер. І сьогодні стоїть церква святого Архістратига Михаїла, де його хрестили, як і німецька кірха XVIII століття, де був настроювачем органу його батько. Зберігся дім, де народився Ріхтер, а також будинок, де жила його сім’я.

У Житомирі народився видатний композитор Борис Лятошинський, якого сьогодні називають одним із творців сучасної української авангардної музики.

1866 року в місті відкрилась перша публічна бібліотека. У 1861 році через місто пройшла трансконтинентальна телеграфна лінія Лондон — Делі. З 1896 року — залізнична колія Петербург — Одеса і Київ — Брест. З 1899 року почав ходити трамвай, один із перших на Україні.

Житомир — місто, в якому 1907 року народився майбутній творець космічних кораблів Сергій Корольов. «З гранітних східець Житомира почав свій славний шлях у безсмертя Академік Корольов». Музей космонавтики імені Корольова у Житомирі, за оцінками фахівців, посідає друге місце у світі після аналогічного закладу на мисі Канаверал у штаті Флорида в США.

Житомир — батьківщина великого письменника-гуманіста Володимира Короленка. Саме тут Короленко написав знамениті «Шість листів до Луначарського», де висловив своє негативне ставлення до Радянської влади, до білого та червоного терору.

Тут жили й творили письменники, драматурги, поети і філософи: Олександр Довженко (протягом 1912–1917 років викладав в одному з міських училищ), Василь Земляк, Іван Кочерга, Олег Ольжич, Олександр Купрін, Микола Бердяєв, Михайло Коцюбинський, В’ячеслав Липинський, Максиміліан Волошин. Композитори — Юліуш Зарембський, Віктор Косенко, Ігнатій Падеревський. Художники — Олександр Канцеров, Давид Штеренберг, Микола Дашкевич, Юзеф-Ігнаци Крашевський, Олександр Косовський, Лев Штернберг, геніальний польський піаніст Юліуш Зарембський, один із засновників МХАТу — Л. А. Сулержицький.

Тут Борисом Теном перекладено українською мовою «Іліаду» і «Одіссею». У Житомирі народився лауреат Шевченківської премії письменник Валерій Шевчук.

Сюди приїжджали і тут жили: Шаляпін, Маяковський, Тичина, Рильський, Поліна Віардо, Щепкін, Ференц Ліст, Олександр Купрін, Арсеній Тарновський та інші відомі люди.

Економіка і торгівля

У ХІХ столітті у зв’язку із видобутком поряд із містом значної кількості болотних руд у Житомирі все більшого розвитку набуває ливарна справа, обробка заліза і ковальство. Швидкими темпами розвивається млинарство і виробництво борошна. Один із перших парових млинів із першокласним на той час англійським устаткуванням діє до цього часу і є пам’ятником промислової архітектури.

Великі прибутки приносили ґуральні (у 1876 році їх було 25). Найбільший на той час винокурний завод засновано 1883 року. Його продукцію й сьогодні знають далеко за межами Житомира («Житомирська на бруньках», а згадаймо уславлену колись на весь Союз «Житомирську ароматну»!).

Однією з провідних галузей була деревообробка та виробництво меблів (у 1912 році — 18 підприємств). Здавна розвивався в Житомирі каменотесний промисел: діяло десятки кар’єрів, у яких видобували та обробляли камінь. Камінням також вимощувались вулиці й тротуари. Ще й досі можна зустріти на старих затишних вуличках тротуари, викладені тогочасною камінною плиткою, залишки бруківки.

Із шкіряних підприємств найбільшим був завод Б. Бравера й І. Рабиновича, відкритий у 1895 році. Сьогодні це головне підприємство акціонерного товариства «Крок».

Серцем торгового життя Житомира була Кафедральна площа, на якій знаходився найбільший у місті Вознесенський ринок. Основну роль у базарному товарообміні відігравала стаціонарна торгівля — у місті в 1899 році налічувалось 3 тисячі крамниць і лавок. Уявлення про жваве життя Житомира дають сторінки тогочасних газет, що рясніють яскравими рекламними оголошеннями.

Цікавим був розподіл населення міста за родом занять. За переписом 1873 року 22,6% жителів міста були ремісниками, 18% працювало у сфері торгівлі, 12% — були зайняті в якості прислуги, 11% житомирян знаходилось на державній та громадській службі, 9% — жили на власні прибутки з капіталів і нерухомості, 4% — займались промислами, 3% складали учні, 1% — фабриканти і заводчики.

У 1874 році було засновано чеську колонію в міському районі Крошня. Чехи принесли сучасну на той час культуру пивоваріння, збудували пивзаводи (завод Махачека і Янса). До 1917 року в місті проводились три річні, дві щомісячні та одна щонедільна хмелярські ярмарки. І відбувалися щотижневі торги хмелем на Житньому і на Сінному ринках.

У 1894 році розпочалось будівництво міського водогону. Оскільки грошей у міської влади не вистачало, було випущено цільову позику — водопровідні облігації. Споруджена таким чином у 1897 році водонапірна вежа і сьогодні є окрасою міста. Збудована 1895 року пожежна вежа збереглась до нашого часу і справно служить пожежникам міста. Розвивалась друкарська справа, в 1900 році місто мало 20(!) друкарень.

Побудований всередині XIX століття комплекс будівель Житомирської поштової станції, про яку згадував у своєму оповіданні «Екзамен на чин» А. П. Чехов, зберігся до нашого часу і є історичним пам’ятником.

Піднесення економіки міста наприкінці XIX століття стало можливим завдяки створенню системи фінансово-кредитних установ. Ще у 1875 році в Житомирі було засновано товариство взаємного кредиту. В будинку товариства працює нині Житомирська міська рада. Наприкінці 80-х років було відкрито відділення Азово-Донського банку, Мінського, Південноросійського та ряду інших банків, будівлі яких збереглись і до нашого часу.

Національне і конфесійне розмаїття міста

Уже в середині 50-х років ХІХ століття Житомир входив до першої десятки найбільших міст України. Різноликим, різноголосим був Житомир. У 1884 році в місті проживало 54 827 мешканців. Найбільшу громаду складали євреї, трохи меншу — українці (разом на ці громади припадало більше 75% населення міста), третіми за чисельністю (близько 18%) були поляки, далі зі значним відривом за чисельністю йшли росіяни та представники інших національностей.

За переписом 1912 року у місті вже проживало 88 940 осіб десяти національностей: євреї складали 42,4% його населення (37 681 осіб); українці — 26,3% (23 414 особи); поляки — 17% (15 090 осіб); росіяни — 12,1% (10 790 осіб); німці — 1,2% (1 082 особи); чехи — 0,3% (262 особи), татари — 54 особи, турки, вірмени та жителі інших національностей, відповідно, 21, 14 і 512 осіб.

Різноманітною була й конфесійна приналежність житомирян: сповідували іудейство 38 427 осіб; православ’я — 33 351; римо-католицьку віру — 15 392; старообрядців було 2 257; лютеран — 1 084; мусульман — 76, єдиновірців — 69.

Кожна національна чи релігійна група приносила в життя і культуру міста щось своє, неповторне, роблячи лице міста насиченим і колоритним! Незважаючи на національні та конфесійні відмінності, житомиряни жили дружно, кожна національна громада органічно доповнювала одна одну. Незалежно від національності чи віросповідання житомиряни мали багато спільного, чому сприяла специфіка міського життя і давні традиції міської свободи та самоврядування.

На початку XX століття життя в Житомирі відзначалось високою національною і релігійною толерантністю, спокійним, розміреним ритмом, багаторічними усталеними традиціями, в кращому розумінні — здоровою консервативністю городян.

Всупереч тоталітарному тиску, шовіністичним та антисемітським провокаціям більшовиків у роки громадянської війни, радянському режиму так і не вдалось до кінця знищити чудові риси свободи і толерантності, якими й сьогодні заслужено пишаються Житомир та його городяни.


Глава III. У добу революції і громадянської війни

 (1917–1920 роки)

Неприйняття імперії та більшовизму

Повалення самодержавства і Лютнева революція 1917 року в Петербурзі були прийняті в Житомирі із патріотичним піднесенням.

Житомирська міська дума 3 березня 1917 року надіслала вітальну телеграму в Петербург про підтримку Тимчасового уряду.

Навесні 1917 року в Житомирі розгорнула діяльність велика кількість різноманітних партій. Відбулося єднання національно-демократичних сил. Було створено Волинську українську раду, представники якої ввійшли до Центральної Ради України. Під час заколоту генерала Корнилова проти Тимчасового уряду, Житомирський гарнізон не підтримав його, засудила заколот і Волинська українська рада.

Звістка про жовтневий переворот у Петербурзі надійшла до Житомира 26 жовтня 1917 року. Житомирська міська дума його однозначно засудила.

Однак навіть на засіданні «своєї» Житомирської міської ради робітничих і солдатських депутатів більшовики не отримали підтримки.

Підтримка незалежності України

У ніч на 7 листопада 1917 року Центральна рада України, прийняттям ІІІ Універсалу по-суті проголосила незалежність України.

На засіданні Житомирської міської думи 15 листопада обговорювалась ситуація, що склалася в Україні. Слід мати на увазі, що дума була сформована під впливом російської адміністрації і на основі, скажемо сьогоднішньою мовою, не дуже демократичних законів Російської імперії, коли російсько-імперська складова думи була дуже суттєвою.

Однак, незважаючи на розбіжності в поглядах депутатів, міська дума прийняла резолюцію більшості, в якій визнала Центральну раду єдиною законною владою в Україні.

І вже 17 листопада 1917 року в Житомирі в присутності великої кількості житомирян та військ гарнізону на головній, Кафедральній, площі за ініціативи міської думи відбулася урочиста церемонія оприлюднення ІІІ Універсалу, яким було проголошено незалежність України.

У цей же час в Житомирі діяли й більшовицькі організації. Вони вимагали встановлення радянської влади.

Та вплив більшовиків у Житомирі був мізерним. Житомир відрізнявся від багатьох міст України яскраво вираженими антибільшовицькими настроями.

Саме тому спроба житомирських більшовиків у січні 1918 року збройним шляхом встановити в місті радянську владу, синхронізована із військовим наступом більшовицьких військ на Україну, антиукраїнськими виступами в Києві та по всій Україні, зазнала повного провалу.

Житомир — столиця УНР та «столиця» гривни

У грудні 1917 року загострилися відносини Української Народної Республіки з Радою Народних Комісарів Росії на чолі з Леніним. Більшовики розпочали збройний наступ на Україну. УНР вимушена була воювати на два фронти «внутрішньому і зовнішньому». 25 січня 1918 року більшовицькі війська підійшли до Києва. Центральна Рада прийняла рішення про свою евакуацію в Житомир.

Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським прибула до Житомира в ніч з 27 на 28 січня і була тут до 9 березня 1918 року. Тобто у цей час Житомир був столицею Української Народної Республіки.

У Житомирі було прийнято ряд важливих законів, у тому числі й закони про грошову одиницю (гривну), про громадянство, про адміністративно-територіальний поділ України.

Перебувала Центральна Рада в будинку дворянського зібрання на Великій Бердичівській вулиці. На той час це було найкраще приміщення міста.

Протягом 1918–1920 років Житомир більш ніж 15 разів (!!!) переходив із рук українського війська до більшовиків та інших ворогуючих сторін. Зумовлено це було стратегічним місцезнаходженням Житомира, розташованого на 140-му кілометрі від Києва західного Брест-Литовського тракту, і тим значенням, яке надавалось місту всіма ворогуючими сторонами.

продолжение...

Автор: Виталий Мельничук, газета Субота
Житомир | 07.09.2009
Обратите внимание:
Комментариев: 0
avatar

Новости сегодня:



Новинки сегодня: