История Свято-Михайловского кафедрального собора в Житомире

Михайлівський собор в Житомирі належить до однієї з найстаріших кам'яних культових споруд православної церкви, хоча її вік відносно невеликий: храм було побудовано в 1856 році.

Однак у його насиченій і драматичній історії, немов у краплині води, відбиваються всі ті катаклізми, які довелося пережити нашому багатостраждальному народові в боротьбі за власне самоствердження і побудову незалежної держави.

У 1847 році в Житомирі діяло вісім церков. З них — п'ять кам'яних і три дерев'яних. Так от, із кам'яних лише одна церква була православною, решта — католицькі. При цьому єдина православна — церква св. Якова — розташовувалася далеко від центру навіть за сьогоднішніми мірками (нині на вулиці Перемоги).

Сумне становище православної церкви на Волині, і зокрема в Житомирі, добре розуміли кращі представники українсько-російської частини населення міста, яке становило його більшість того часу.

За таких обставин ініціативу взяв на себе житомирський купець Михайло Федорович Хаботін. Він вирішив на власні кошти побудувати храм. Житомирський краєзнавець протоієрей Микола Трипольський висловився про вчинок купця так: «У похилому віці бездітний Хаботін вирішив створити дім Божий і цій святій справі воістину віддав все — і гроші, і все завзяття своє...»

А представник давнього знаменитого роду — Микола Петрович Синельников, що був військовим губернатором Житомира і цивільним губернатором Волинської губернії (з 9 грудня 1852 року по 8 вересня 1855 року), відіграв важливу роль у долі майбутньої Михайлівської церкви(собору) та в забудові навколишньої території, і, в першу чергу Михайлівської вулиці.

У 1856 році церкву було побудовано. Того ж року приміщення освятили. У наступні роки Михайлівська церква(собор) як важлива споруда міста стала обов’язковим об’єктом для фотографів і художників. Зокрема, вона присутня майже на всіх випусках дореволюційних поштових листівок, а також на роботах художника Сестро де Лаутерекена, який виконав цілу серію замальовок нашого міста.

У різні роки настоятелями Свято-Михайлівської церкви(собору) служили відомі церковні діячі, що залишили помітний слід не лише в духовному, але й у світському житті Житомира.

Першим настоятелем храму був священик Іоан Баландович (в миру Іван Гнатович) з 1856 по 1861 роки. Він був уродженцем Волинської губернії. Випускником Волинської духовної семінарії (1841 року) та Санкт-Петербурзької духовної Академії (1845 року).

Із 1845 року професор І. Г. Баландович служив помічником ректора Волинської духовної семінарії (власне, більшість настоятелів Михайлівської церкви навчалися саме у Волинській духовній семінарії і працювали викладачами).


Із 1861 по 1867 роки настоятелем Свято-Михайлівської церкви(собору) був протоієрей Андріан Романович Пурієвич. Він теж уродженець Волинської губернії, син псаломщика. Здобувши вищу духовну освіту у Санкт-Петербузі, А. Р. Пурієвич викладав у Волинській духовній семінарії фізику, математику, грецьку мову та інші предмети.

У 1884 році А.Р. Пурієвич стає протоієреєм житомирського кафедрального собору. В Андріана Романовича Пурієвича в Житомирі 28 травня 1866 року народився син Костянтин. Костянтин Андріанович Пурієвич став визначним українським фізіологом рослин, в коло його наукових інтересів входили найскладніші проблеми енергетики фотосинтезу (тобто використання рослинами енергії сонячних променів). Наш земляк-вчений був професором ботаніки Київського університету, автором ряду підручників для вищих навчальних закладів.

З 1895 року аж до закриття храму настоятелем Свято-Михайлівської церкви(собору) служив протоієрей Микола Михайлович Бурчак-Абрамович. І досі старі житомиряни, а серед них — парафіяни відродженої Михайлівської церкви(собору), пам’ятають цю високоосвічену, інтелігентну людину.

13 березня 1915 року Микола Михайлович зробив у метричній книзі Свято-Михайлівської церкви(собору) черговий, здавалося б, нічим не примітний запис: «7 березня 1915 року народився Святослав. Батьки: вільний художник Теофіл Даниїлович Ріхтер, лютеранського віросповідання, та дружина його Ганна Павлівна, православна. Хрещені батьки: Микола Павлович Москальов і Кароліна Юліанівна Арндт».

За цим записом — довге, яскраве життя видатного уродженця Житомира, всесвітньо відомого митця, «піаніста № 1» Святослава Теофіловича Ріхтера!

Більшовицький режим приготував гірку долю не лише служителям культу, а й церковним спорудам, незважаючи навіть на те, що в більшості ці споруди були цінними архітектурно-історичними пам’ятками.

З часів громадянської війни саме військові частини, «силові» організації і установи більшовиків зайняли в Житомирі найкращі будинки духовного і навчального відомств.

На практиці впроваджуючи принцип «культ сили — проти культу духу», церкви перетворювалися на склади, кінотеатри, спортзали. Так вчинили з прекрасними будівлями Михайлівського собору.


Із 1927 року в Житомирі діяло лише чотири православних храми, а постійно — два: на Смолянському та Вільському цвинтарях. Припинилася служба в Михайлівській церкві. І лише з 1942 року приміщення Свято-Михайлівського храму почало знову використовуватися за прямим призначенням. На щастя, Свято-Михайлівська церква(собор), витримавши три війни і — головне! — атаку атеїстів архітекторів, все ж таки вистояла! Однак, не надовго.

15 червня 1960 року міськвиконком розірвав з громадою храму угоду, укладену ще в 1944 році, а виконком обласної Ради депутатів трудящих 20 червня того ж року це рішення, звичайно, затвердив, передавши будівлю церкви товариству «Знання», а підвал — складу магазину «Спорттовари». Отож і в Михайлівський церкві(соборі) — склад.

Товариство «Знання» отримало в храмі прописку. Заради цього новосілля знесли дзвіницю , а натомість побудували незграбну двоповерхову коробку для кабінетів товариства.

У 1985 році товариство «Знання» переїхало на Михайлівську 3, а приміщення храму зайняв театр ляльок. Діяв театр у храмі аж до жовтня 1991 року. Саме в жовтні 1991 року й відбулося третє народження храму в ім’я Святого архистратига Михаїла, коли, згідно з рішенням обласної Ради народних депутатів, приміщення церкви було передано житомирській громаді Української автокефальної православної церкви.