Украдене щастя Жені Хабовського…

Напевно, якби кожного з нас зараз запитали, чи щасливий він на всі 100%, ніхто не зміг би відповісти ствердно. Чомусь ми так влаштовані, що нам постійно чогось не вистачає до, здавалося б, такої близької межі абсолютної ейфорії від життя.

Хтось вимірює щастя сходинками кар’єрного зростання, хтось нулями на банківських рахунках, хтось черговою перемогою на конкурсі краси, а для когось щастя – просто прокинутися вранці й ще хоч раз, можливо, й востаннє, побачити цей світ. І як не хочеться в цьому зізнаватися, але в гонитві за матеріальним ми нерідко перестаємо цінувати найпростіші речі, які даються нам цілком безоплатно, без нарахування відсотків за користування та навіть не за звичайнісіньке «спасибі». У скільки б ви оцінили своє життя і що б віддали, аби воно тривало? Напевно, все, що маєте. Але що робити тоді, коли й цього буває замало?
 

А хіба є вибір?

Життя п’ятнадцятирічного Жені Хабовського із смт Стара Ушиця, що на Кам’янеччині, оцінюється в 130 тисяч євро. Космічна цифра для пересічного українця, проте цілком прийнятна для тих, хто купує за такою ціною житло на узбережжі, в Чорногорії, та чи не щороку міняє останні моделі автівок. Але, як висловилася моя колега по журналістському цеху, – «хто не має – дасть мізер, а хто має – не поділиться ніколи».

Остаточний діагноз, котрий раніше здався б незрозумілим набором літер, Женя знає напам’ять – мієлодиспластичний синдром, гіпоцелюлярний варіант. Простіше кажучи, кістковий мозок хлопця не виробляє потрібних для життя клітин. Він хворіє вже чотири роки… Чотири надзвичайно довгих роки, коли його дитинство фактично обірвалося в один день і звелося до безкінечних аналізів, біопсій, таблеток та уколів, крапельниць та поїздок у національну дитячу спеціалізовану лікарню «ОХМАТДИТ». Жені не можна купатися, перебувати на сонці, гуляти в лісі, бігати, займатися улюбленим спортом. Навіть домашні улюбленці в цій родині опинилися під суворим табу. Цей список, скоріше, нагадує перелік прав в’язня, який відбуває термін покарання в зоні суворого режиму.
 

Як ти так живеш? – не втримуюся від запитання, про котре одразу ж жалкую.

А є вибір? – з подивом дивиться на мене мій юний співрозмовник і продовжує навдивовижу по-дорослому. – Я не кажу, що я нещасний, бо тоді вийде, що змирився з тим, що моя недуга стане кінцем всього. Але й не можу сказати, що щасливий, бо все ж таки через хворобу моє життя суттєво відрізняється від життя однолітків. Я намагаюся відганяти погані думки й переконую себе в тому, що зі мною все гаразд, бо не вважаю, що недуга відбирає в мене право на щастя.

Шанс захворіти на мієлодиспластичний синдром із гіпоцелюлярним варіантом трапляється раз на 100 000. Якщо не лікуватися, в людини починають утворюватися ракові клітини. Комусь здається, що це стовідсотково з ним не трапиться, але є багато таких, кому випав саме цей нещасливий лотерейний білет і від цього нікуди не дінешся. І хоч досить часто ми чуємо нарікання на кшталт «Чому саме я?», але застрахованим не може бути ніхто.
 

Коли життя оцінюють в купюрах!

Наразі за лікування Жені береться клініка в італійському місті Болонья. У родини вже є запрошення на операцію, яку потрібно провести якнайшвидше. Лік іде навіть не на місяці, а на дні, кожен з яких зменшує шанси на одужання. Як розповіла мати хлопця пані Наталія, допомогти родині взявся благодійний фонд «Таблеточки», котрий, згідно з укладеним з ним договором, оплачує 50% вартості лікування. Євген Хабовський четвертий у їхній черзі на допомогу. Фонд зібрав для хлопця 5 тис.євро, тепер родині потрібно швидко знайти ще 30 тис.євро для того, щоб розпочати пошук донора.

Звичайно, світ не без добрих людей, і для Жені збирають гроші в рідному селищі Стара Ушиця односельчани, учні загальноосвітньої школи, колектив дитячого обласного санаторію «Дністер», де працює мама хлопчика, але в порівнянні із необхідною сумою все ж це крапля в морі. Так, люди часто віддають свої останні заощадження, а хтось зовсім не вважає за потрібне допомогти в біді, мотивуючи це тим, що, мовляв, зараз усім нелегко. Проте людське здоров’я — це зовсім не те, на чому можна зекономити чи без чого обійтись. А опинившись за крок до смерті, людина ладна віддати все, лиш би врятуватися.

Наразі медикаменти для Євгена, які дозволяють підтримувати відносно стабільний стан здоров’я, обходяться в 4-6 тис.грн. на місяць.

Ми зверталися по допомогу до різних інстанцій, але руку допомоги нам простягнули не всі, - говорить мати хлопчика. – Зрозуміло, що й без нас у районі є море невирішених питань. Але ви навіть не уявляєте, як важко опинитися сам на сам із бідою, з котрої не бачиш жодного виходу. Боляче дивитися на свою дитину й знати, що наразі її життя залежить від пачки банкнот, котрі я вже навіть і не здогадуюся де шукати. Я, напевно, вже давно збожеволіла б, якби не Женя. Буває, сяду, ноги підкошуються, а на очах — пелена від сліз, а він обійме й заспокоює: «Мамо, я ж одужаю, все буде добре!».  

Як розповіла пані Наталія, Женя постійно повторює всім, що він здоровий, і не хоче миритися з тим, що йому постійно все забороняють. І коли надвечір, коли сонце вже сіло, вона відпускала його з друзями покататися на велосипеді, то довгий час навіть не могла уявити, що насправді він проводить цей час у спортивному залі, тягаючи гантелі та штангу. Але зрозуміти такий бунт хлопця-підлітка, який фактично змушений вести тепличний спосіб життя, можна. Тим паче, що понад рік тому він познайомився з дівчиною, для якої він, як і будь-який інший представник сильної статі, хоче бути здоровим та красивим. Тож відтепер ранок Жені розпочинається з підтягувань потай від батьків (як пояснила мама, турнік вони йому заборонили встановити, тож він викручується, як може – авт.).
 

І мрії розбиваються на друзки…

У Жені є зведений старший брат по татові, 23-річний Олександр, в якого вже самого є дітки – трирічний Сашко та півторамісячний Артем. Скоріше за все, що для молодшого племінника Женя стане хрещеним, а як говорить його мати, із хлопця міг би вийти гарний та уважний батько.

Чотири роки тому ми вже писали про Женю Хабовського – цього доброго, веселого та оптимістичного хлопчика. Хвороба тоді ще тільки підступала, а він марив футболом, хотів стати спочатку міліціонером, потім – шеф-кухарем власного ресторану. Тоді, в День святого Валентина, коли вони з мамою лежали в «ОХМАТДИТі», Женя зробив їй сюрприз - виклав цукерками серце та зробив бутерброд і чай. Далі, вже вдома, почав удосконалювати свої навички кухаря.

І чого він тільки нам не готував! – пригадує бабуся мого співрозмовника Таїсія Родіонівна. – І шарлотку пік, і супи варив, а якось навіть сам замісив тісто й наліпив вареників, коли ми всі поралися по господарству. Якщо йшов додому вулицею й чув запах якоїсь випічки, вже можна було здогадатися, що це наш Женя постарався.

Проте чотири роки лікування та одвічні скитання лікарняними палатами таки далися взнаки. Від ліків він відчуває постійну слабкість, його болить серце, а настрій псується від найменшої дрібниці. Сьогодні хлопець не мріє про жодну із професій, перестав планувати майбутнє. На запитання про друзів відповів коротко й сухо: «А вони в мене є? У кожного з них своє життя й проблеми, хіба їм цікаво зі мною в чотирьох стінах? Так і напишіть…».    

З кімнати Жені мене проводжав пластиковий баранчик Шон, і як жартує про іграшку підліток, безмовний і єдиний домашній улюбленець, якого йому можна в себе залишити. Відверто кажучи, я з важким серцем покидала домівку Євгена Хабовського, адже в його вже далеко не дитячому погляді можна було прочитати все що завгодно, окрім надії. Так, він продовжує заспокоювати згорьовану маму, постійно повторює, що він здоровий, але щось у нього всередині зламалося. Одне діло, коли бачиш подібні історії на екрані телевізора чи читаєш про них на шпальтах газет, геть інше – коли спілкуєшся з цією людиною наживо й кожною клітинкою тіла відчуваєш весь той біль та безвихідь, які повисли в повітрі. Для цієї родини кожна додаткова гривня на їхньому банківському рахунку є тією рятувальною соломинкою, котра зрештою не дасть згаснути життю їхньої кровиночки. Але для цього потрібна наша з вами допомога, тож давайте згадаймо біблійні заповіді й не будемо байдужими до своїх ближніх! Подайте руку допомоги в біді, від котрої ніхто з нас не застрахований!

Номер картки отримувача 5168755613205562.
Телефон матері, Наталії Іванівни Хабовської: 067-663-8725.

Ваша допомога – єдиний порятунок для родини!