Ведмідь, що полюбляв поезію

Ведмідь, що полюбляв поезію…

                                 (байка)

Ведмідь, що полюбляв поезію,

Всій фауні вручив претензію,

Мов, в лісі його ім’я без поваги,

А він, поет, в оточенні зневаги.

Що має він фальшиві ордени,

З плеча чужого одягнув штани,

А ще й Господь не дав йому таланту…

А наслідок - вірші його не варті.

… На ранок в лісі страшний переляк -

Претензія ведмедя, як не як.

Розгублені… Не знають що робити,

І як тепер у лісі звірям жити.

Опівдні ніби стих переполох,

Зібралась Рада із десятків двох,

Зійшлися в думці – варто, як годиться,

Звернутися до хитрої лисиці.

Порода їхня хитра, без проблем,

І знається в конкретиці всіх тем…

Коли ж почули відповідь лисиці,

У звірів враз повеселіли лиця.

- Я зналася колись з поетами,

І що у них під еполетами;

Хваліть ведмедя, що він класик жанру,

Ще й оду проспівайте йому гарну.

Послухались… О диво! Помогло,

Не довго й часу цінного пройшло,

Як наш ведмідь промовив: - Славінь чую,

А ту претензію я … анулюю.

Й серед людей такого є добра,

А суть завжди лишається одна:

Якщо поет обділений талантом,

Претензія не виступить гарантом;

Друкуй вірші й на гарному папері –

До визнання це не відчинить двері…