Додому…

Разогнать оных казаков за противуестественный образ жизни без женщин

Екатерина II (Дословная формулировка из указа о роспуске Запорожской Сечи)

Рік політичної Кама-сутри з усією різноманітністю тих поз, позицій і опозицій, які нам продемонстрували українські політики, завершається черговим конкурсом на кращого розтлумачувача Конституції. Це, як завжди, закономірно, але від процесу в цілому залишилося відчуття якоїсь протиприродності.

От, наприклад, нерест червоної риби – видовище завжди цікаве. Дивно, якщо кав’яр блакитний. Виборці тоді не відтворюються. Просто живуть, доки не вимруть. Таке трапляється, але розвивати цю думку неполіткоректно.

Краще про "Нашу Україну". Чарівне маленьке збіговисько олігархічних гномиків і задуманих дядечок, у якому кожен каже те, що думає, думає навпаки, а робить те, чого від нього ніхто не очікував. Усе це називається демократія.

Шкода, що їхній почесний голова так і не засвоїв головне правило будь-якого менеджменту: хочеш, щоб тебе слухалися, говори коротко та предметно, хочеш, щоб слухали, поступово занурюючись у летаргічний сон, роби навпаки.

А якщо вже наважився затягнути промову, то роби паузи, говори з придихом, змінюй темп і не забувай про правильний нахил голови й очі по "центру".

Слава богу, що Юлія Володимирівна вміє це робити. Приємно слухати, очі тішаться. Добре з нею попрацювали політтехнологи та їхні вже вимерлі попередники іміджмейкери. Набагато краще, ніж перший політттехнолог професор Преображенський попрацював із Шаріковим. От тільки серце залишилося таке ж саме: "грабуй награбоване ", а інше – косметика.

За Віктора Андрійовича за результатами року можна сильно порадіти – він одержав те, чого йому завжди найбільше не вистачало: слухачів із числа великої провладної коаліції. Вередливих і життєрадісних, як діти. Зате тепер уся країна знає, чому в президента такі діти – вони просто збунтувалися проти безкінечних моралей.

Скільки протримаються "Янукович і пацани" під потоком президентського красномовства, науці невідомо. Янукович для науки взагалі є об’єктом досі невідомим і некласифікованим. Річ у собі. Терикон землі донецької.

Скільки на нього порожньої породи не кидай, він від цього тільки більшим стає. Як яма навпаки. Поки вугілля не скінчиться.

Але тепер поруч із ним ще й втілення народної мудрості – Олександр Олександрович Мороз (тільки по імені та по-батькові). Спокійно та врівноважено, крізь простір і час, він з висоти спікерського крісла, відкинувши особистий комфорт і принісши в жертву загальному добробуту особисті моральні принципи, ставить собі одне зі споконвічних запитань людини "А чи не продешевив?"

Ось воно – звернення до гуманістичних цінностей. Так і треба. Соціалізм із людським обличчям. Приклад для всіх.

Між цими титанами в легкому шоці від власної нахєрнікомунепотрібності ходить у азарті броунівського руху натовп недоперефарбованих помаранчевих, недобитих есдеків, озимих, що досі не проросли, та недорослих аграріїв. Це точно третя сила. Хто ж, як не вони....

Але головне – не писати про Черновецького. Не писати про Черновецького. Ще раз не писати про Черновецького. Ти ба, вийшло! Стримався! Блін, але я ж напишу! Я не те, що напишу – заспіваю, про це співати треба.

Ну і що вони з нами зроблять у новому, наступаючому, світлому та радісному 2007-му?

Спокій, головне – спокій. Не буде ні перевиборів, ні імпічментів, ні відставок уряду. Вони вже майже домовилися.

Будуть скандали, провокації, штурми, розколи, буде друга серія конституційної реформи, боротьба за врожай і боротьба з врожаєм, підвищення цін, тарифів, безліч розумних теорій і емоційних заяв.

Буде яка-небудь хлібо-булочна або помідорна криза, у якій вони звинуватять один одного. Все це, звичайно, важливо. Але зараз це їхня війна. Нехай разом із ними воюють ті, хто досі не навоювався.

А ми – додому. Багнети в землю, ятагани в кущі, телевізори на футбол. Додому. До шмаркатих дітей і стомлених дружин, до буркотливих чоловіків і домашніх капців, до дівчат на острови, до тещі в село, до чоловіків на шию.

Жити без цього – протиприродно. А все протиприродне швидко закінчується. Дембель.

У нас є й інші справи вдома. Щоб змінити країну, потрібно змінитися самим. І коли ми знову, як у 2004, зрозуміємо, що ця країна знову тісна для нас таких, якими ми тоді станемо, то ми знову зробимо новий вибір.

Більш осмислений, більш чесний і більш вузький. Вибір, який уже ніхто не проігнорує. Тому що ми зрозуміємо, як саме його потрібно робити і як гарантувати.

Гідне завдання...

З Новим роком!