Оренда "Житомиртеплокомуненерго" - корупція чи рейдерство?

А умываться как? – А вот так! Надо меньше пачкаться.
Саме ця мудрість, певно, допомагає більшості житомирян останніми роками миритися з тим, що гаряча вода буває тільки в чайнику, а тепло в оселях залежить виключно від погодних умов. Мутний потік загальнодержавного безладу, в якому так добре ловиться корупційна рибка, врешті решт поглинув і стратегічно важливі для життєзабезпечення міста структури, зокрема і “Житомиртеплокомуненерго”.

Об’єктивне старіння матеріально-технічної бази і патетично-суб’єктивні запевнення в хронічній збитковості – з кожним роком стає все холодніше і холодніше. І нічого не змінилося після того, як багато років тому підприємство було передане у оренду так званому “трудовому колективу” – майно підприємства так і залишилося комунальною власністю, і головний біль щодо його утримання у більш-менш придатному для використання стані так і залишився у міської влади. Натомість у абстрактного орендаря, або щвидше – у зовсім не абстрактного керівництва “суб’єкта господарювання орендної форми власності” – з’явилося безконтрольне право збирати кошти за начебто надані послуги теплопостачання і витрачати ці кошти на власний розсуд, не вкладаючи і копійки на відновлення того самого майна – теплових мереж, котелень тощо. Воно й зрозуміло – навіщо ділитися? З десяток (або й, за деякою інформацією, навіть більше) фірм та фірмочок-сателітів справно перекачують грошики у одному їм відомому напрямку, а орендар, щиро розплакавшись від самим ним же намальованих “результатів фінансово-господарської діяльності”, волає до міської влади: “Як можемо ми працювати на цьому зношеному барахлі? Робіть що небудь, шукайте гроші, відновляйте, ремонтуйте”. Влада шукає – закладає/перезакладає те саме майно, коли не вистачає – шукає що закласти ще, якось ремонтує, якось відновляє... а воно знову – все те ж саме.

Певно, мало було в міському депутатському корпусі цього скликання тих, хто не розумів би істиного стану речей. Тому тема розірвання договору оренди і повернення ЖТКЕ під контроль громади прозвучала вже влітку минулого року. Але не так швидко справа робиться, як казка кажеться. Договір є, і ніхто просто так своїми правами не поступиться. Тому й минулу зиму пережили, цією “думкою радіючи”, і навесні якось... не те, щоб підзабулося, але... не виходить воно ніяк. І вимоги про проведення аудиту на підприємстві з метою визначення – куди ж діваються наші гроші і як цьому зарадити, наштовхувалися на мовчазну бездіяльність – ви, мовляв, постукали, а ми – послухали, чого вам ще треба?

Та ось на початку літа сталося несподіване – депутатів терміново скликали на позачергову сесію, головним питанням якої було прийняття “Житомиртеплокомуненерго” у комунальну власність. Мовляв, “рада орендарів раптово прозріла і відмовилася від подальших суперечок – забирайте, кажуть, нам воно більше не треба” (власне кажучи, десь на цьому рівні пояснення того, що відбувається, й скінчилися, та ми особливо й не переймалися – самі ж цього хотіли). Зібралися, проголосували і, сповнені радісного передчуття, розійшлися. Пізніше познайомилися з новим директором підприємства. Дещо здивувало (хоча, на жаль, не насторожило) те, що профільного фахівця-господарника, як сам себе позиціонував Валерій Павлович Гармаш, довелося шукати в далекому Кіровограді, де пан Гармаш займав відповідні посади в аналогічних структурах, – важко вірилося в те, що серед наших фахівців немає достойного, але... міський голова знає, що робить, на те й голова. З цією думкою продовжували радіти життю, шукаючи собі клопоту в інших нагальних питаннях, яких і без цього вистачає. Тим часом новостворене підприємство виправляло необхідні юридичні формальності, а управління комунального господарства міста рапортувало про невпинні заходи по підготовці мереж і теплових пунктів до зими. Грім лупонув, як завжди, зненацька.

11-го вересня серед депутатів поширилася інформація про те, що вже прийнято рішення по передачі "Житомиртеплокомуненерго" в оренду, начебто вже й орендаря визначено – комерційну структуру з того ж таки самого Кіровограду. Перша реакція - “не вірю” (бо ж неможливо було повірити у таке безглуздя) швидко змінилося глибоким подивом – так, рішення таке є, і, на відмину від багатьох менш значних випадків, нас, депутатів, про таке рішення навіть і не думали повідомляти – не вашого, мовляв, розуму справа, самі розберемося як краще. Зрозумілішою ситуація стала лише по отриманні копій документів, які й визначали механізм передачі підприємства у чергову оренду на так званій “конкурсній” основі – механізм той було виписано очевидно таким чином, щоб унеможливити будь які конкурсні ризики, тобто – під конкретного “когось”. Вистачило лише звернути увагу на те, що так званий конкурс офіційно могло бути (і було) оголошено лише 13-го, а термін прийому заявок на участь у ньому спливав вже 20-го числа, головними ж вимогами до претендентів були реєстрація їх у Житомирі і досвід роботи в сфері теплопостачання. Погодьтеся, що в місті не так вже й багато тих, хто таким вимогам відповідав би, можна сказати – жодного (крім, хіба що, самого “Житомиртеплокомуненерго”). А ще комусь зареєструватися за тиждень, вперше про такий конкурс дізнавшись з аж ніяк не державного масштабу газети “Місто” – навіть теоретично неможливо. Що й дало підстави для впевненості у тому, що десь там, глибоко прихована, вже існує юридична особа саме з потрібними параметрами (і припущення ці пізніше підтвердилися, бо саме 12-м вересня було видано Свідоцтво про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю “Житомиртеплокомплектенерго” – головного і єдиного претендента, того самого – “визначеного”, але це стало відомо вже набагато пізніше).

Залишивши аналіз чуток і припущень на потім, частина депутатів міської ради спробувала втрутитися в процесс (того ж дня, 11-го, відповідну інформацію було оприлюднено і в ефірі “КРОК Радіо”). Тому вже наступного дня в кабінеті першого заступника міського голови (пізніше з’ясувалися й причини відсутності його самого – за дивним збігом обставин саме в цей день йому було запропоновано звільнитися) відбулася словесна бійка під назвою “повторне засідання коміссії у справах використання нежилих приміщень комунальної власності”, на якому, попри всі заперечення і сумніви, рішення це було підтверджено шляхом безнадійного голосування – у нас права голосу на тій коміссії не було, а можливість кричати... спробуй, покричи проти непохитної позиції міського голови, яка єдиним аргументом на користь цієї оборудки визначила наступне: “Або ми віддаємо теплокомуненерго, або нам не дають газу. Все. Крапка”.

Вже 19-го нас запросили на знайомство з майбутнім “інвестором”... тобто з “одним з претендентів” (дівчата з оргвідділу самі плуталися – чи то вже кланятися, чи то ще робити серйозне обличчя...). Знайомство, яке досить швидко переросло у жорстку дискусію, позначилося ще одним, м’яко кажучи – лукавством: доповідач Бульбас Сергій Валерійович – директор “Центру науково-технічних інновацій української нафтогазової академії”, посилався на досвід дочірнього підприємства цієї структури – “Кіровоградтепло”, при цьому ні півсловом не обмовившись про вже зареєстроване в Житомирі ТОВ “Житомиртеплокомплектенерго” (представником якого він і виступив пізніше на так званому конкурсі), натомість у відповідь на запитання “хто?” згадавши про ще одну дочірню структуру очолюваної ним організації - під назвою “Будмеблісервіс” (зареєстрованою також у Кіровограді і, до речі, використаної під час формального проведення так званого конкурсу у якості “масовки” – так званого другого претендента, якому було відразу ж відмовлено в участі з причини відсутності реєстрації в м.Житомирі).

Що, вже заплутались? Не дивно, тому спробуємо систематизувати викладене.
Менше ніж за три місяці після повернення з орендної форми цілісний майновий комплекс “Житомиртеплокомуненерго” без відома депутатського корпусу знову передається в оренду. Весь цей проміжок часу директором підприємства працює виходець з одного із теплопостачальних підприємств Кіровограда. На участь у конкурсі подають заявки два знову ж таки кіровоградских підприємства – обидва підпорядковані одному хазяїну. Ще запитання є?

Не вірте тому, хто скаже, начебто ми склали руки – майже безперервні перемовини з міським головою привели, кінець кінцем, до її згоди відкласти дату проведення конкурсу з 25-го вересня на першу декаду жовтня – натомість забезпечивши можливість ретельного вивчення питання у депутатських комісіях і прийняття іншими можливими претендентами участі у такому конкурсі (про відміну конкурсу взагалі пані Шелудченко й слухати не хотіла). Зрозуміло, що ніякого вивчення в коміссіях не відбулося, а 1-го жовтня...

Ні, дійсно, краще вибрати час було неможливо – красти, як відомо, найзручніше у глуху ніч. Саме 1-го жовтня, на ранок після виборів, я даремно намагався дозвонитися до своїх колег – хтось відсипався, хтось просто ще й не лягав – тому ніяк не міг зрозуміти про що йдеться мова. Теоретично у всіх голова повинна була бути зайнята лише одним питанням – “як воно там проголосувалося”? Теоретично. Практично ж декому з найбільш затятих депутатів вдалося підтягнутися о 17-тій до вже згадуваного кабінету без господаря і стати свідками фарсу під назвою “конкурс”. Дві години суперечок перед прийняттям остаточного рішення нічого не змінили, все було розіграно як по нотам: з п’яти членів наглядової ради Агенції з питань управління комунальним майном лише один депутат Борщівський зайняв категоричну позицію проти оренди, трьох голосів колег Федоренка, Сахнєвича і Туфанова вистачило для визначення позитивної рекомендації. Далі – сама комісія, де більшість сформована залежними від міського голови посадовцями і вже згаданими трьома богатирями Федоренко-Сахнєвич-Туфанов. Висновок – на конкурс. Далі вже, вибачте за вираз, сам конкурс: “у зв’язку з невідповідністю документів другого претендента умовам конкурсу передати цілісний майновий комплекс КП “Житомиртеплокомуненерго” в оренду ТОВ “Житомиртеплокомплектенерго” на загальних підставах” (ще одне маленьке пояснення – “загальні підстави”, це коли будь-які конкурсні зобов’язання втрачають сенс – плати собі до бюджету 50 з лишком тисяч гривень на місяць і збирай багатомільйонні доходи).

Дякувати богові, у цьому місті ще є прокуратура. І на сесії п’ятого числа, яка повинна була затвердити договір оренди (бачили б ви той договір!) саме втручання прокурора міста привело як до скасування псевдоконкурсного фарсу, так і відміни (на підставі п.15 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування”) прийняте в аккурат перед початком сесії рішення виконкому про передачу теплокомуненерго в оренду.

Думаєте, на цьому й казочці кінець? Як би не так. Саме тоді почалося найцікавіше. Сесію не було закрито, натомість фінансовий депертамент міськради отримав доручення депутатів про підготовку пропозицій щодо джерел фінансування розрахунків за газ, необхідних для початку опалювального сезону. Термін – до вівторка. Зібравшись у вівторок на друге засідання, не без подиву зауваживши на присутність вже згадуваного пана Бульбаса (здавалося, що йому тепер в Житомирі робити?), ми... ми були не просто здивовані – ми були приголомшені. Бо з’ясувалося, що про сім мільйонів гривень кредитних коштів (під заставу нашого з вами майна), накопичених на рахунках “Житомиртеплокомуненерго” – і мови не може бути. Немає їх. Були. Ще першого – були, що й підтвердив заступник міського голови пан Кругляк. А наразі – немає. Де поділися, яким чином – це тепер нехай з’ясовує прокуратура, але вже з того, що відомо, зрозуміло – щонайменше звичайнісінький, як то кажуть у народі, “кидок” – гроші начебто терміново поїхали у сплату за якись ще ніким не бачені труби, та ще й по цінам, які викликають реакцію на кшталт “сісти не встати”. Варто зауважити, що для вкрай необхідного першого платежу потрібно було трохи більше вісьми мільйонів, саме тому власна платоспроможність до цього часу і не викликала у нас жодних сумнівів.

Далі ж події почали розгортатися з динамікою товарного потягу на мінному полі – кошти якось нашкребалися, прозакладати вирішено було все можливе, навіть будівлю міської ради (та й, власне кажучи, навіщо вона?). Вже 11-го було досягнуто попередніх домовленостей з постачальниками газу, але... 11-го – зник директор “Житомиртеплокомуненерго”. Офіційно – ліг на лікарняний, але де, в якому лікувальному закладі... шукали на совість, і не тому, що так хотілося мандарин хворому принести, а тому – що разом із ним зникла печатка “Житомиртеплокомуненерго”. Розписувати вам всі перипетії цієї детективної історії за лаштунками міської влади не можу – не маю права. Можу лише сказати – 12-го, у п’ятницю, печатку було... скажімо так – знайдено, остаточні переговори з постачальниками газу проведено з позитивним результатом, і вже надвечір стало відомо про початок подання тепла до лікарень.

В перспективі, якщо хтось або щось знову не зникне – у понеділок вже будуть підключатися дитячі садки і школи, далі вже і нас із вами потихеньку-помаленьку... дай боже тим, хто ці дні майже не спить і працює без вихідних, справитися з узятим на себе тягарем. Бо це – тягар. Не витримав напруги рейдерських перегонів головний інженер Житомиртеплокомуненерго – подав заяву про звільнення, а фахівця рівня Павленка Петра Йосиповича знайти буде нелегко, майже неможливо – з чим погоджуються всі, кому відомі особливості функціонування міського комунального господарства. Дарма, Вірі Тимофіївні не звикати – останнім часом не лише теплокомуненерго залишилося без директора, міськводоканал очолює в.о., управління комунального господарства – також в.о., директор підприємства по екслуатації штучних споруд – раптово опинився на лікарняному, вже кілька місяців немає у міського голови заступника з питань будівництва, а з минулого місяця – ще й з питань фінансів і бюджету... дійсно – не звикати. Воно б нехай, взявся – тягни, але... до чого ще доведеться звикати нам із вами?

Ситуація навколо теплокомуненерго ще ікнеться, і ікнеться найближчими днями. З одного боку, продовжуються погрози, що місто буде залишене без газу. З іншого – закритість інформації про істиний стан речей з міськими фінансами, ручне ними управління – приводить до того, що нам доводиться погоджуватися з більш ніж сумнівними джерелами коштів на оплату цього газу – і у прокуратури вже є запитання до прийнятих нами останніх рішень. Є вони й у нас, але... коли не буде тепла, чи станете ви слухати пояснення? Ото ж бо й воно...