Пісня ПРо "воно"

Пригадався анекдот часів так званого комуністичного тоталітаризму:
- Сарочка, поздравь меня – я в партию вступил!
- Вей! Вечно ты куда-нибудь вступишь! Вон, на прошлой неделе – в дерьмо, до сих пор не отчистила, а теперь ещё и в…

Пригадався, як перша реакція на ранішню суботню новину: в п’ятницю, 4-го квітня, конференція Житомирської міської організації Партії Регіонів прийняла рішення про виключення з лав партії Іваницького Ігоря Миколайовича (мене тобто – головного редактора “КРОК Радіо”) та порушення питання про відкликання його зі складу депутатів Житомирської міської ради 5-го скликання.

Чим аргументували таке, на перший погляд – жорстке і ніщівне, рішення (про різницю між першим і другим поглядами – трохи далі) мої, вже в минулому – партайгеноссе, мені достеменно невідомо, бо екс-колеги з політичної сили, яка, за їх хворобливою уявою, і по сьогодні залишається світочем і надією половини країни – Статуту своєї ж партії, зокрема розділу третього, певно не читали – тому я таки залишився без сумнівного задоволення бути присутнім при розгляді цього, начебто доленосного для мене, питання. Доброзичливці доповіли, що єдино можливим аргументом на користь такого рішення хлопці витягли той самий потворний утвір неформальної коаліції бютівців і регіоналів від 12-го січня 2007-го року – відомий в народі як закон про імперативний мандат, бо ж саме тепер пригадався той факт, що ваш покірний слуга ще в грудні 2006-го за особистим бажанням склав з себе повноваження голови фракції Партії Регіонів в Житомирській міській раді і вийшов зі складу фракції. Вміли б читати, то на підставі тієї ж третьої частини Статуту послалися б ще й на те, що партійних внесків я не сплачував, але... Житомирські регіонали, як і решта блюзнірів з інших політичних сил, не заморочувалися й вивченням статті 58-ї Конституції України, яка подібні рішення робить безумовно незаконними... далебі – який дурень сьогодні на ту Конституцію зважає? Як і на решту законів, які, як відомо – що дишло, куди повернув – туди й вийшло.

По суті ж – все правильно. Будь-яка політична сила безумовно повинна перейматися питанням чистоти своїх лав. І до поняття цього не мають жодного відношення такі, вже більш ніж застарілі, категорії як то совість, честь, послідовність і відповідальність тощо. Будь-яка партія – то бізнес-структура, а головне у бізнесі – отримання прибутку. Щоб там не було написано в Статуті та Програмі партії. Не може існувати в бізнес-процесі ланки, яка отримання прибутків ставить на "шосте" місце після якихось там ідеалістичних уявлень про інтереси громади, господарську доцільність, соціальну справедливість, звичайну порядність кінець кінцем – шкодить така ланка бізнесу об’єктивно, є не лише чужорідною, але й небезпечною. Тому й сьогоднішній розвиток подій не став для мене несподіванкою – на рішення це я давно очікував, ще з того самого грудня 2006-го.

Певно, вже мало хто пригадає, що саме тоді я публічно мотивував свій вихід з фракції небажанням мати спільне з тими, хто принижує гідність і авторитет партії, наводив аргументи... ідеалізм. У сегменті ринку, який лише тому не можна віднести до тваринництва, що вовну тут стрижуть не з баранів, а з людей – пересічних громадян нашої держави, будь-які ремінісценції на тему якості пасовиськ, рівня утримання худоби, ії, худоби, громадянських прав тощо – неприпустимі, бо зменшують прибуток.

Партії, як і будь-які інші кримінально-бізнесові угрупування, очищаються від тих, хто не відповідає, нехай і не прописаній в статутах і програмах, але головній і очевидній їх меті – отримання прибутку, прибутку і ще раз прибутку. І це нормальний природний процес. І не є виключенням з цього правила й Партія Регіонів, і це знову ж таки правильно.

Партія – очищається. А я... повертаючись до наведеного на початку бородатого анекдоту (покійний батько розповідав його ще коли я був зовсім малим): як будь-яку дитину, мене неабияк схвилювала не сумнівна доцільність вступу його героя до партії – перед очима поставала змучена побутом Сарочка, яка ніяк не могла відчистити взуття опартієного героя від лайна.

Очищення. Вступивши в це лайно 26-го лютого 2005-го року – в якості публічного ж жесту на підтвердження своєї позиції проти беззаконня державного перевороту 2004-го і наступного за ним мракобісся, гидливо відскочивши від цієї смердючою купи в грудні 2006-го – я і по сьогодні ніяк не міг відмитися від амбре партійної приналежності – впертість не дозволяла. Не так вчив мене батько.

Та трапилось майже неймовірне – лайно саме відринуло чужородне в ньому тіло. І тіло те, попри всі очікування, зітхнуло з полегшенням – не приведи господи комусь іншому витримати те, що витримав я за останні два роки. Залишається лише побажати шановній громаді усього найкращого – відтепер ваші інтереси в міській раді представлятимуть виключно тверді партійці, з характером нордичним, стійким, що бездоганно виконують свій партійний обов’язок… звертайтесь – може й вам щось перепаде.

А я... відтепер, дякуючи богові і моїм в минулому партайгеноссе – я вільний. Остаточно.

05.04.2008р.