Изумрудная наивность...

Уривки з книги «Ізумрудна наївність або Синдром Монро»


... Спогади з гіркого досвіду... :)

Перш ніж я вирішила публікувати книгу, мені спромоглося увійти в трихвилинну дискусійну полеміку з досить відомою публічною людиною Дмитром Гордоном, потенційним роботодавцем.

У пошуках цікавої роботи, я шукала всілякі варіанти, і цей пункт не виявився виключенням. У лаконічному резюме я вказала всі реальні досягнення, плюси й у тому числі мінуси, а саме, те, що планую видати книгу.

Першою справою Дмитро, виразив приємний подив, що я родом з Донбасу (або мені здалося. Але я не марновірна, тому на людях хреститися не стала).

Мій інтерв'юер виявився непоганим психологом, провокуючи мене на сум'яття або агресію провокаційними питаннями. Він досить мило спостерігав за моєю реакцією, щось мотаючи на вус у розум. Я відчула себе піддослідним кроликом, на якому без зазору совісті практикують психологічні тести на стриманість і стресову стійкість .

Як не дивно, але саме цього я й очікувала, тому мило посміхалася, безмовно відповідаючи на абсурдні питання, уявляючи, що я товстошкіра непроникна слониха з велетенськими пухнастими вухами як у кролика із Плейбою й добродушною посмішкою поганулі - Попелюшки.

Мій співрозмовник, був до божевілля неоригінальний, продовжуючи задавати питання, що заводять у повну гальмуючу безвихідь.
- Пані Христина, виходячи з Вашого юного віку (трохи більше двадцяти років), як Вам вдалося створити книгу? - пане Дмитро оголив свої білосніжні зуби, і я знов побачила чарівну посмішку гарного чоловіка, що регулярно дивиться із глянсових і газетних обкладинок.
Я автоматично перемкнула коробку передач своєї голодної уваги на його оголену голову.

Ця єдина оголена частина його тіла, на частку секунди здалася мені більше нейтральною, яка не визивала зухвалих сумбурних думок.
Моя типова байдужість до гарних чоловіків очевидна, і не, тому що жінки мені подобаються більше. На мою думку, пещені запаморочливі мужчИноньки завищують про себе ціну, і при цьому множать сформовану суму в три рази, адже вони відмінні комерсанти по життю. Таким шикарним аполлонам під стать силіконові ляльки - Барбі, з повітряними кулями нижче шиї й цілодобовою бездоганною силіконовою посмішкою. А я, усього лише зеленоока брюнетка, скромно відповідаючи параметрам Венери.

Я б так і продовжувала займатися медитаційними вправами на оголеній частині верхівки пана Дмитра, але, хвала Богові, цього не трапилося.
- Ну, що ж. Судячи з назви вашої книги, пані Христина, вона про збіглу наївність, чи не так? Перепрошую, я вам скажу важливу деталь, але будь ласка, не ображайтеся. Через вашу юність, Ви, мила Христина, самі ще занадто наївні, так само як і ваші погляди, - тактовно сказав Дмитро Г., сліпуче знову оголивши свою голлівудську посмішку, без особливого ентузіазму, скоріше для професійної пристойності цікавлячись назвою й змістом мого рукоприкладства, втім, як і змістом мого лаконічного резюме.

- Я згодна з Вами, Дмитро Ілліч, але, проте, смію затверджувати, що наївність людини - це не порок. Неважливо скільки Вам років, двадцять або ж сорок. Ця риса характеру перевтілюється з однієї іпостасі в іншу, супроводжуючи нас все свідоме життя.
Людині властиво помилятися, але хочеться вірити в краще. Всупереч двозначному резонансу й затятій критиці, я намагалася дотримуватися закону літературної творчості по Дону Маркізові, «Я ніколи не думаю, коли пишу. Ніхто не може займатися двома справами одночасно й робити їх добре» Міркуючи й аналізуючи нашу «бесіду», я відчула себе мізерною часткою сірої маси людей, які кудись постійно біжать, як голодні оскаженілі безцільні миші.

Хвилиночку! Зачекайте! Пак! Я доведу! Не йому, великому дядьку з шаленою популярністю, яка вище ніж платинові хмарочосі.
Я доведу собі, і тільки собі, що не у віці справа! А наївність - це не порок і не клеймо на все життя! Наївність - є стимул до руху, розвитку й самореалізації!

Хоча вік 21 років - найжахливіший період для незадоволеної в самореалізації дівиці як я. Ти начебто б по європейських мірках з 21 року повнолітня, але при цьому не маєш достатнього досвіду, що б працювати, наприклад, на ТВ, у відомому виданні, навіть у політиці! Мінімум з 25 і крапка. Я говорю про серйозні й ставні вакансії.

Авжеж, для всього свій час.

Досвід приходить винятково із практикою. Це я зрозуміла, коли на третьому курсі стаціонару в столичному Вищому Навчальному Закладі безглуздо просиджувала на нудних не регулярних лекціях, у пів вуха слухаючи суху, безжиттєву інформацію, що не втілиш у життя. А для загального розвитку можна й курс по Кама Сутрі провести. Принаймні, кількість присутніх студентів збільшитися.
Хоча, людині, властиво помилятися, тим самим не усвідомлено піддаючи свою сіру речовину на якусь провокаційну деградацію, - подумала я, - так само як і властиво вдосконалюватися, переборюючи один щабель малюсінької перемоги за іншою.





Уривки з книги «Ізумрудна наївність або Синдром Монро»