Сьогодні: Пт, 22.11.2024 00:07:57
| ЖЖ інфо » Статті » Авторская колонка » Юрій Градовський |
Сага о крайовєдах, ч. 2, воєнна
Автор: , 17.08.2015, 21:30:09
|
Юрій Градовськийвсе статьи автора |
«Серед всіх звірів польових самий хитрий був Змій...» А «хитромудрий Одіссей обманював всіх – і Героїв, і богів». Це про дошку Івану Черняховському, про якого знають всі, хто відвідує міську прокуратуру Житомира. Великий друг героїчної ізраїльської армії, в якій служать всі молоді жителі (і дівчата, і хлопці), країни, яка між Африкою, Азією і Європою.
Саме цей радянський маршал, при «визволенні» Києва, вручив капітану англійських «командос», що втратив око при Дюнкерку, за те що не розгубившись, хоча й був «в відрядженні», прижав кулеметними чергами «максима» німецьку роту до землі, орден радянського «Бойового Червоного Прапора», за який через незначний вміст дорогоцінних металів, на Житньому ринку дадуть гривень сто...
Але що було, то було – прижав, змінив положення на фронті, радянські перейшли до атаки... Саме звідси пішла гуляти легенда, що в Ізраїлі всі «наші», і, навіть, Моше Даян –радянський полковник, Герой Радянського Союзу, а око втратив десь в боях за Кенігзберг.
Відомі «крайовєди» нам вказують, що про план «Молотова-Рібентропа» знали дві перші в світі соціалістичні держави – Німеччина та СРСР, але окуповували троє – вповільнено-похмура Литва зробила це трішечки пізніше – коли взнала про договір. Литовцям теж захотілося в фашисти, до Німеччини і Союзу. Вони танками забрали собі польське Вільно, перенесли до нього столицю і назвали Вільнюс.
Так що в Вільно про Шевченка «крайовєди-архівники» щось знаходять, а про перебування в Вільнюсі – лише «Заслужені Чорні Археологи».
Але навіщо воно нам? Навіщо нам дошка біля прокуратури? Як відомо, «визволення» і «повернення» Червоної Армії чекали не скрізь, а ще більше не хотіли «визволятися» за допомогою цієї армії. Тому робилося це в інакший спосіб, а не відкриваючи ворота Черняховському, чи піднімаючи прорадянські повстання.
Як відомо, Прагу від німців німцями ж озброєна дивізія «власівця» Буняченка визволила ще до приходу ЧА, надіючись що їх пропустять до Італії, де було вже близько мільйона «власівців», німців і самих італійських фашистів, що от-от мали проголосити свою республіку замість королівства.
Але «хитроумні совіти» вговорили роззброїтися, постріляли ранених в госпіталі, швидко «визволили» Чехословаччину і від Буняченка, і від «Празького повстання» і від іллюзій… Злата Прага стала «наша», тобто «їхня».
Багаточисельна Армія Крайова, як свідчить нам автор «Михайлівська наша», штаб якої ніколи там не знаходився, бо там саме перебували «Чотири танкісти і собака» Армії Людової, зрозуміла – потрібно визволятися самим. Не довго думаючи, АКівці захопили у німців Вільно (Вільнюс), Луцьк, Ковель, Львів і приготувалися до повстання у Варшаві та Варшавському гетто. Потрібна для цього лише мобілізація. А не тут то було! Хитромудрий Іван Черняховський запропонував спільні патрулі в поки що Вільно і запросив до себе в штаб, «на чарку», союзників – поляків-офіцерів. Велике розчарування ждало союзників-поляків: три тисячі арештував Черняховський, три тисячі. Далі їх відвезли в Калугу – там построїли, стояли столи – на них горілка, ковбаса, коровай, за столами – радянські однострої. Випий, закуси і підпиши текст нової, іншої присяги, радянської. Як же жити далі із цим? Як після повернутися в Польщу? Ні один не зрадив, ні один. Їх переодягли в німецьку трофейну одіж, сказали місцевим (щоб не співчували), що це поляки, які прислужували німцям і відправили валити ліс…
Але дошка біля прокуратури висить...
А далі радянські літаки розкидали листівки над Волинню, по-польському, по-українськи. Туди прийшли радянські «партизани», залишаючи за «різаниною» «польські» та «українські» сліди, і, підбуривши молодь на Варшавське повстання, не допомогли йому, а майор «Вихор» ніби сам врятував Краків.
А дошка висить… Якийсь крайовєд дав консультації та, мабуть, довідки з архівів на ксероксі створив, лише навіщо така дошка полякам і українцям Житомира? А прокуратурі? Хіба що як зразок радянського беззаконня, підлості та відсутності повних базових знань, навіть при поверхневій перевірці. Кому це потрібно, хто в цьому зацікавлений?..
Саме цей радянський маршал, при «визволенні» Києва, вручив капітану англійських «командос», що втратив око при Дюнкерку, за те що не розгубившись, хоча й був «в відрядженні», прижав кулеметними чергами «максима» німецьку роту до землі, орден радянського «Бойового Червоного Прапора», за який через незначний вміст дорогоцінних металів, на Житньому ринку дадуть гривень сто...
Але що було, то було – прижав, змінив положення на фронті, радянські перейшли до атаки... Саме звідси пішла гуляти легенда, що в Ізраїлі всі «наші», і, навіть, Моше Даян –радянський полковник, Герой Радянського Союзу, а око втратив десь в боях за Кенігзберг.
Відомі «крайовєди» нам вказують, що про план «Молотова-Рібентропа» знали дві перші в світі соціалістичні держави – Німеччина та СРСР, але окуповували троє – вповільнено-похмура Литва зробила це трішечки пізніше – коли взнала про договір. Литовцям теж захотілося в фашисти, до Німеччини і Союзу. Вони танками забрали собі польське Вільно, перенесли до нього столицю і назвали Вільнюс.
Так що в Вільно про Шевченка «крайовєди-архівники» щось знаходять, а про перебування в Вільнюсі – лише «Заслужені Чорні Археологи».
Але навіщо воно нам? Навіщо нам дошка біля прокуратури? Як відомо, «визволення» і «повернення» Червоної Армії чекали не скрізь, а ще більше не хотіли «визволятися» за допомогою цієї армії. Тому робилося це в інакший спосіб, а не відкриваючи ворота Черняховському, чи піднімаючи прорадянські повстання.
Як відомо, Прагу від німців німцями ж озброєна дивізія «власівця» Буняченка визволила ще до приходу ЧА, надіючись що їх пропустять до Італії, де було вже близько мільйона «власівців», німців і самих італійських фашистів, що от-от мали проголосити свою республіку замість королівства.
Але «хитроумні совіти» вговорили роззброїтися, постріляли ранених в госпіталі, швидко «визволили» Чехословаччину і від Буняченка, і від «Празького повстання» і від іллюзій… Злата Прага стала «наша», тобто «їхня».
Багаточисельна Армія Крайова, як свідчить нам автор «Михайлівська наша», штаб якої ніколи там не знаходився, бо там саме перебували «Чотири танкісти і собака» Армії Людової, зрозуміла – потрібно визволятися самим. Не довго думаючи, АКівці захопили у німців Вільно (Вільнюс), Луцьк, Ковель, Львів і приготувалися до повстання у Варшаві та Варшавському гетто. Потрібна для цього лише мобілізація. А не тут то було! Хитромудрий Іван Черняховський запропонував спільні патрулі в поки що Вільно і запросив до себе в штаб, «на чарку», союзників – поляків-офіцерів. Велике розчарування ждало союзників-поляків: три тисячі арештував Черняховський, три тисячі. Далі їх відвезли в Калугу – там построїли, стояли столи – на них горілка, ковбаса, коровай, за столами – радянські однострої. Випий, закуси і підпиши текст нової, іншої присяги, радянської. Як же жити далі із цим? Як після повернутися в Польщу? Ні один не зрадив, ні один. Їх переодягли в німецьку трофейну одіж, сказали місцевим (щоб не співчували), що це поляки, які прислужували німцям і відправили валити ліс…
Але дошка біля прокуратури висить...
А далі радянські літаки розкидали листівки над Волинню, по-польському, по-українськи. Туди прийшли радянські «партизани», залишаючи за «різаниною» «польські» та «українські» сліди, і, підбуривши молодь на Варшавське повстання, не допомогли йому, а майор «Вихор» ніби сам врятував Краків.
А дошка висить… Якийсь крайовєд дав консультації та, мабуть, довідки з архівів на ксероксі створив, лише навіщо така дошка полякам і українцям Житомира? А прокуратурі? Хіба що як зразок радянського беззаконня, підлості та відсутності повних базових знань, навіть при поверхневій перевірці. Кому це потрібно, хто в цьому зацікавлений?..
Юрій Градовський | 17.08.2015 | Переглядів: 2511
Редакція сайту може не розділяти думку автора статті
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
Коментарів: 0