Сьогодні: Пт, 22.11.2024 00:04:49
| ЖЖ інфо » Статті » Авторская колонка » Юрій Градовський |
Оповідка про крайовєдів, ч.5, язична
Автор: , 11.09.2015, 22:47:01
|
Юрій Градовськийвсе статьи автора |
«Каждому городу нрав і права, кажда імєє свій ум голова.» Саме так писав філософ Григорій Савович Сковорода. Та і легендарний хабарник Возний з «Наталки Полтавки» Івана Котляревського теж не відставав саме в такій говірці. Але, коли радянського «візантійця» академіка Рибакова запитали, про те, на якому «нарєчії» розмовляли в княжу добу кияни, без тіні хвилювання, без заминки по простецькому відповів: «Ізвєстно на каком – на малороссийском».
Після того, як крайовєди задумали повернути до нас з невідомості в «Русь-Україну», а почати цей «процес» задумали не звідкись, а з-під Новограду, де будь-хто володіє майбутньою «державною» «русько-українською» мовою.
При чому, вона застосовується саме в цих місцях, де завгодно: базар, город, «Богданчик»... Вирішено було зібрати абсолютно весь епос «русько-украйонський», збережений кобзарями-пєсєнніками – Поплавським, Сєрдючкою, «Кролікамі», «Світязьом» ...і віднести це до садиби академіка всіляких історичних дисциплін, що частенько заїжджав до батьків в село: порубати дрова і наносити води стареньким.
Академік, порівнявши тексти, різниці між ними не знайшов. Ба більше – знайшов схожість букв і розділових знаків з мовами і граматиками багатьох сусідніх, і не зовсім, держав.
Крайовєди зраділи – зробимо свій невеличкий внесок в лєпту «нової княжої доби» – відновимо древній мовний код. Домовилися зробити це зненацька, в таємниці від вчених-мовознавців, навіть від Михайла Яковича Калиновича і від австрійського українця Смаль-Стоцького, котрих вирішено було запросити до себе в місто на «дні повернення до древньої мови».
А поки що поїхали до редакцій обласних газет «Луна – з гучномовця», «Семимінутка», «Базарний чєтвєрг». Прочитавши «Каждому городу нрав і права, кажда імєє свій ум голова», редактори заявили і разом, і по одному, що вони вже давно використовують цю мову, тому потрібно поправити граматичні помилки. Мова була знайома, клавіатура настроєна, тєкст виправили швидко: «Каждому горАду нрав И права, каждаЯ имееТ свАй ум гАлАвА»…
А «Гугл» російською швидко підтвердив, що «Да, етот тєкст напісал вєлікій дрєвнєрусскій, общєрусскій, і просто рускій учьоній Грігорій Савовіч Скаварада». Велике чудо «Гугл» – всього лиш декілька літер і тебе розуміє весь «Мір» і даже зразу по русскі. Ще раз згадали, що батюшка Ануфрій учив – всє люді братія, всі от Адама і Єви, вінувато «Столпотворєніє»: його рєшєнія нужно відмінить – чим раніше, тим краще.
Редактори зразу запропонували логопедам відкрити курси «виправлення мови мєтодом віламіванія язика». Першою проблемою стала буква «ї» та звук «йі», позаяк «житель майбутньої Русі» часто не міг просто виговорити його, а значить і назву «матєрі гарадов русскіхх», століцу будучої «Русі-України» Київ. Виходив якийсь умлаут, заїкання – КиЕв, КиІв, але не Кийів… Навіть місцеві українські гуси не розуміли журналістів цих газет і реагували на їхню писанину сміхом «Га-га-га»…
Крайовєди кинулися в архів по ксєрокопію для пояснення цього заїкання. Підсліпуватий ханурик-архіваріус віднайшов «Майже граматику» Мелетія Смотрицького, ще за 1600-ті роки.
В ній пояснювалося, що для створення літературної «руської» мови було використано міжкультурну «староболгарську», або «церковнослов'янську» граматику – її службові слова, розділові знаки, правила правопису, відмінки. І не потрібно її плутати з тією руською, якою написано «Владімір на столє», дошки «Велесової книги» про повстання Хоми Слов'янина, візантійського «міністра оборони», літопис Войнича із зразками «писаних» букв, скопійованих древніми агрономами з корінців рослин, «Слово о полку Ігорєві» і назви сузір'їв, встановлених прелатом скіфом Діонісієм Малим.
А чєрти і рєзи на бересті в Новгороді – зовсім не по-фінськи, чи угорськи, чи по-тюркськи. Заревіли не своїм голосом редактори – в нас дипломи філологів, точно такі, як в генералів КаГеБе – Марчука, Наливайченка, батька Бузини… А вони краще за всіх знають – все це підробки, ось висновки знаменитих крайовєдів, ось Валуєв, ось Бенкендорф, ось Пагодін…
Ми маємо документи, що ми шляхта, як Примаков – червоний козак, пасинок Коцюбинського. Але «махнувши» стопочку недорогого коньяку, архіваріус дістав з підручника «за сьомий клас» фото документа, де «освічений німецькою слободою» цар Пьотр Пєрвий перекреслив всі варіанти букви «ї», а подав йому на підпис Феофан Прокопович – ректор Могилянської Академії. Так як розумів, що собака – «це коли бачиш, а вимовити не можеш».
Назвав цей варіант «літературної» мови Мелетій Смотрицький просто «Язичіє».
Поправивши окуляри, архіваріус крізь вуса порадив редакторам і крайовєдам: «Сходіть до баби Мані, до тої, що ви рекламуєте в своїх газєтах, до тієї, що переляк курячими яйцями викачує, сходіть, сходіть»…
Редактори і крайовєди вважали бабу Маню «фармазоном», тобто шахрайкою, але оскільки йти не має до кого, то пішли. Баба Маня рекламувала себе просто «Даю – забираю, помагаю вмерти – беру трішки грішми, а трішки речами покійного. Даю і до дубового пенька, і до соснового… Суворо попереджую, де листочки дуба – спасу, а сосновий – ні».
Але вислухавши проблєму, рубанула діагноз просто: вчіть українську мову, вчіть букву «ї», вживайте цей звук 10 000 разів на день п'ять років, цей звук лікує від заїкання. А від переляку, склерозу, амнезії говоріть лікувальні слова – їжак, їв, сироїжка, Київ, Україна. І ніколи не давайте своїм і чужим дітям «двомовних газет» – заїками-каліками стануть, на все життя, і їхні діти. Це прокляття, що передається від батьків дітям і далі.
Після того, як крайовєди задумали повернути до нас з невідомості в «Русь-Україну», а почати цей «процес» задумали не звідкись, а з-під Новограду, де будь-хто володіє майбутньою «державною» «русько-українською» мовою.
При чому, вона застосовується саме в цих місцях, де завгодно: базар, город, «Богданчик»... Вирішено було зібрати абсолютно весь епос «русько-украйонський», збережений кобзарями-пєсєнніками – Поплавським, Сєрдючкою, «Кролікамі», «Світязьом» ...і віднести це до садиби академіка всіляких історичних дисциплін, що частенько заїжджав до батьків в село: порубати дрова і наносити води стареньким.
Академік, порівнявши тексти, різниці між ними не знайшов. Ба більше – знайшов схожість букв і розділових знаків з мовами і граматиками багатьох сусідніх, і не зовсім, держав.
Крайовєди зраділи – зробимо свій невеличкий внесок в лєпту «нової княжої доби» – відновимо древній мовний код. Домовилися зробити це зненацька, в таємниці від вчених-мовознавців, навіть від Михайла Яковича Калиновича і від австрійського українця Смаль-Стоцького, котрих вирішено було запросити до себе в місто на «дні повернення до древньої мови».
А поки що поїхали до редакцій обласних газет «Луна – з гучномовця», «Семимінутка», «Базарний чєтвєрг». Прочитавши «Каждому городу нрав і права, кажда імєє свій ум голова», редактори заявили і разом, і по одному, що вони вже давно використовують цю мову, тому потрібно поправити граматичні помилки. Мова була знайома, клавіатура настроєна, тєкст виправили швидко: «Каждому горАду нрав И права, каждаЯ имееТ свАй ум гАлАвА»…
А «Гугл» російською швидко підтвердив, що «Да, етот тєкст напісал вєлікій дрєвнєрусскій, общєрусскій, і просто рускій учьоній Грігорій Савовіч Скаварада». Велике чудо «Гугл» – всього лиш декілька літер і тебе розуміє весь «Мір» і даже зразу по русскі. Ще раз згадали, що батюшка Ануфрій учив – всє люді братія, всі от Адама і Єви, вінувато «Столпотворєніє»: його рєшєнія нужно відмінить – чим раніше, тим краще.
Редактори зразу запропонували логопедам відкрити курси «виправлення мови мєтодом віламіванія язика». Першою проблемою стала буква «ї» та звук «йі», позаяк «житель майбутньої Русі» часто не міг просто виговорити його, а значить і назву «матєрі гарадов русскіхх», століцу будучої «Русі-України» Київ. Виходив якийсь умлаут, заїкання – КиЕв, КиІв, але не Кийів… Навіть місцеві українські гуси не розуміли журналістів цих газет і реагували на їхню писанину сміхом «Га-га-га»…
Крайовєди кинулися в архів по ксєрокопію для пояснення цього заїкання. Підсліпуватий ханурик-архіваріус віднайшов «Майже граматику» Мелетія Смотрицького, ще за 1600-ті роки.
В ній пояснювалося, що для створення літературної «руської» мови було використано міжкультурну «староболгарську», або «церковнослов'янську» граматику – її службові слова, розділові знаки, правила правопису, відмінки. І не потрібно її плутати з тією руською, якою написано «Владімір на столє», дошки «Велесової книги» про повстання Хоми Слов'янина, візантійського «міністра оборони», літопис Войнича із зразками «писаних» букв, скопійованих древніми агрономами з корінців рослин, «Слово о полку Ігорєві» і назви сузір'їв, встановлених прелатом скіфом Діонісієм Малим.
А чєрти і рєзи на бересті в Новгороді – зовсім не по-фінськи, чи угорськи, чи по-тюркськи. Заревіли не своїм голосом редактори – в нас дипломи філологів, точно такі, як в генералів КаГеБе – Марчука, Наливайченка, батька Бузини… А вони краще за всіх знають – все це підробки, ось висновки знаменитих крайовєдів, ось Валуєв, ось Бенкендорф, ось Пагодін…
Ми маємо документи, що ми шляхта, як Примаков – червоний козак, пасинок Коцюбинського. Але «махнувши» стопочку недорогого коньяку, архіваріус дістав з підручника «за сьомий клас» фото документа, де «освічений німецькою слободою» цар Пьотр Пєрвий перекреслив всі варіанти букви «ї», а подав йому на підпис Феофан Прокопович – ректор Могилянської Академії. Так як розумів, що собака – «це коли бачиш, а вимовити не можеш».
Назвав цей варіант «літературної» мови Мелетій Смотрицький просто «Язичіє».
Поправивши окуляри, архіваріус крізь вуса порадив редакторам і крайовєдам: «Сходіть до баби Мані, до тої, що ви рекламуєте в своїх газєтах, до тієї, що переляк курячими яйцями викачує, сходіть, сходіть»…
Редактори і крайовєди вважали бабу Маню «фармазоном», тобто шахрайкою, але оскільки йти не має до кого, то пішли. Баба Маня рекламувала себе просто «Даю – забираю, помагаю вмерти – беру трішки грішми, а трішки речами покійного. Даю і до дубового пенька, і до соснового… Суворо попереджую, де листочки дуба – спасу, а сосновий – ні».
Але вислухавши проблєму, рубанула діагноз просто: вчіть українську мову, вчіть букву «ї», вживайте цей звук 10 000 разів на день п'ять років, цей звук лікує від заїкання. А від переляку, склерозу, амнезії говоріть лікувальні слова – їжак, їв, сироїжка, Київ, Україна. І ніколи не давайте своїм і чужим дітям «двомовних газет» – заїками-каліками стануть, на все життя, і їхні діти. Це прокляття, що передається від батьків дітям і далі.
Юрій Градовський | 11.09.2015 | Переглядів: 2374
Редакція сайту може не розділяти думку автора статті
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
Коментарів: 0