Вместо 50-долларовой каждодневной оплаты "заробитчане" получили только билет домой

Замість обіцяної 50-доларової  щоденної оплати на сільськогосподарських  роботах  у Росії  більшість заробітчан після трьохмісячної  виснажливої праці отримали лише квиток додому

Працівники  відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми УМВС України в Житомирській області наразі передали до суду кримінальну справу, порушену за фактом продажу до Російської Федерації громадян України для їх подальшої трудової експлуатації. Загалом оперативниками було встановлено особи 28 жителів Вінницької, Житомирської, Одеської та Сумської областей, чию працю безоплатно використовували сучасні рабовласники.

З’ясувати, звідки в 39-річного Вікентія (авт.- всі імена змінено), громадянина Молдови, виникла ідея створення системи вербування, перевезення та експлуатації дармової робочої сили на даний час не можливо. Чоловік відмовляється будь-яким чином коментувати свої дії. Для кращого розвитку свого «бізнесу» залучив близьких родичів – дружину, сестру та ще трьох громадян Молдови. Кожен з них повинен був займатись вербуванням робітників і відповідно отримувати за це гроші.

17-річний  Андрій, житель Бердичівського району,  розповідає, що у серпні 2007 року  до їх оселі зайшли двоє незнайомих чоловіків, які пропонували сезонну роботу у Харківській області по збиранню яблук. Не оминули вони і домогосподарств сусідів. Обіцяли гарні безкоштовні умови проживання і харчування та, головне, високу оплату – 50 доларів США за кожен день роботи. Андрій та троє його односельчан, хто на канікулах, а хто після закінчення школи ще не визначивсь – вирішили таки поїхати. По дорозі до них приєднався 23-річний Михайло з Вінницької області.

6 серпня хлопці прибули до Харкова,  однак, там їх очікувало перше  розчарування – виявилось, що  у промисловому центрі України  для них роботи, та ще й по  збиранню яблук, немає. Тоді ті ж підприємливі вербувальники запропонували парубкам поїхати до Воронєжської області, щоправда, це вже інша держава - Російська Федерація. Недосвідчені заробітчани погодились. Кордон перетинали нелегально – на третіх полицях купе електропотяга «Харків-Бєлгород». У самому Белгороді їх зустрічав, так би мовити, роботодавець, а насправді все той же організатор підпільного «бізнесу» - Вікентій. Він і довіз хлопців до одного з сіл Воронєжської області, де знаходилось сільськогосподарське підприємство, на якому вони повинні були працювати. Виглядало воно доволі обшарпаним – небілені ангари, напівзламані ворота, непривітні люди – такі ж заробітчани.

Обіцяні гарні умови проживання також вразили: давно закинуте приміщення школи з розбитими вікнами та не всюди наявними дверима. Класні кімнати слугували спальними приміщеннями для 10-15 людей, однак ліжок було всього три, то ж в основному обходились матрацами на бетонній підлозі – благо, літо. Всі інші зручності на вулиці, доступ до води, хоч і не обмежений, але, практично, і не можливий. На території господарства одна колонка для приблизно 400 людей, що намагаються хоча б вмитись. Про інше не йдеться.

У хлопців відразу під приводом оформлення трудової візи забрали документи, трохи згодом ще й мобільні телефони.

Сама  робота полягала  для одних у  збиранні яблук у численних садках, для інших – картоплі на полях  господарства. Не дивлячись на її фізичний характер харчування було досить скудним – картопля, каша, юшка.

Вікентій  у господарстві виконував роль наглядача-бригадира. Хлопці працювали під його безпосереднім  контролем, проте виплата заробітної плати переносилась з дня на день. Так тривало упродовж трьох місяців, допоки…. не закінчився сезон збирання врожаю.

Бердичівляни  їхали у серпні і сподівалися  у вересні повернутись, тож одяг у них був лише літній. Однак, потрапили додому вони аж у листопаді, коли на Воронєжчині випав сніг.

Найгірше  у цій ситуації те, що жодних грошей за свою роботу не отримали. Напередодні від’їзду, а відпускали їх маленькими групами, у черговий раз пообіцяли розрахуватись. Вранці зібрали й відвезли на вокзал, знову ж таки, сказавши, що гроші виплатять. На пероні кожному вручили квитки й попросили зачекати касира для кінцевого розрахунку. Приїхав потяг додому, а от будь-кого з їх чесно заробленими грошима вони не дочекались.

Як  розповів старший оперуповноважений  в особливо важливих справах відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми УМВС України в Житомирській області Олег Шевчук, ще одинадцять жителів Попільнянського району нашої області також потрапили у тенета вербувальників. Сестра Вікентія, що і сама там проживає, особливо не переймаючись, жваво запрошувала односельчан попрацювати знову ж таки у Харкові. Лише прибувши туди, люди дізнавались про подальший маршрут свого переміщення. Що на них там чекало ми вже знаємо.

  Заробітчанам вдалося повернутись додому лише після наполегливих прохань рідних до жінки повідомити, куди вона відправила їх дітей та чоловіків і чому вони не мають змогу з ними зв’язатись у телефонному режимі. Перед від’їздом Вікентій пообіцяв перерахувати зароблені гроші на банківський рахунок сестри. Через деякий час жінка дійсно виплатила кожному його заробіток – по 200 доларів США.

Скільки сама отримала за кожного завербованого, на жаль, на сьогодні питання риторичне.

Оперативники  встановили особи ще 12 жителів Одещини  та Сумщини, що за подібних обставин також  постраждали від «бізнесу» Вікентія.

Загалом, на території держави з початку року виявлено близько 200 злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми або іншими незаконними угодами щодо людини, такі цифри оприлюднив Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко на нещодавній прес-конференції. За їх вчинення до кримінальної відповідальності притягується 70 осіб. І головне – встановлено місцезнаходження та повернуто на Україну 229 потерпілих від торгівлі людьми, серед них 35 дітей.

За  безпосередню участь у розкритті  таких злочинів Міністр заохотив відомчими відзнаками, почесними грамотами або присвоїв чергові звання шістьом працівниками підрозділів БЗПТЛ з усіх регіонів України, серед них і Олег Шевчук.