Трагедия. В Малинском районе мама и сын отравились угарным газом

МАТИ ТА СИН ПРОЛЕЖАЛИ ДВА ДНІ МЕРТВИМИ

Надія разом із чоловіком Володимиром були в Слобідці близько 19:00. Двері в хату були зачинені зсередини ключем.

-Чоловік вибив вікно в кімнаті і пробрався всередину. Шибки в хаті були гарячі, але запаху газу не було. Моя мама лежала на ліжку, а брат – на дивані. Так і померли. Потім Володя відчинив двері. Мене туди не пускав, я була сама не своя, - веде далі жінка.

78-річна Марія Григорівна та 57-річний Володимир Михайленки отруїлися чадним газом ще 8 листопада і так пролежали два дні, доки сусіди не забили на сполох. Газ був із груби.

Після цього винесли усі меблі із кімнати, де померли Михайленки. Лишилися фото та церковні календарі на стінах, буфет та стіл, де стоять свічки, зерно та цукерки.

-Бачите, тут пусто. Я не могла дивитися. Ліжка спалили, а підлогу вимивали хлоркою, - показує Надія на підлогу.

Ховали мати та сина у четвер, 12 листопада.


МАРІЯ МИХАЙЛЕНКО ЛЮБИЛА СПІВАТИ НАРОДНІ ПІСНІ

Напередодні трагедії Надії снився сон, що начебто в селі велика чорна ворона вкрала у неї обручку. Жінка хвилювалася, що горе може спіткати її другу половинку.

-Ми приїжджали у село на кожні вихідні із Києва. Перед виїздом я дзвоню мамі і прошу наварити картоплю. Тут ми були як на дачі. В минулу суботу я набрала маму і сказала, що не зможу приїхати, бо багато роботи. Вона попросила, щоб наступного разу я взяла з собою насіння моркви та цибулі, - розказує Надія Петрівна.

Марія Григорівна, за словами доньки, не готувалася вмирати. Вона була життєрадісною жінкою. Її чоловіка Петра Олександровича не стало 12 років тому. Все життя Марія Михайленко працювала на сільській птахофермі.

-Найбільше мамі подобалося співати народні пісні. На свято Параски такий гарний концерт зробила. Вона мене в дитинстві також вчила цих пісень. А вдома завжди така акуратна: все вимиє, вилочки і ложечки гарненько розставить, по-сучасному. Коли хтось приходив, то обов’язково пригостить. Її фірмовою стравою були деруни із сметаною.

Надія згадує, що її чоловік не міг після весілля назвати її маму мамою.

-Мамі було всього 44 роки. Вона була для нас як подружка. Багато чому навчила мого коханого. Ніколи не забуду, як ми всією сім’єю ходили на річку, що неподалік від хати, - втирає сльози.

Говорить, що домашнім котам зараз воля, бо мама не дуже любила їх.

-Ледачі були, не ловили мишей. Мама їх весь час ганяла.


ВОЛОДИМИР НЕ ВІДХОДИВ ВІД МАТЕРІ

Брат Надії Володимир був спокійним. Часто говорив про Леніна та Брежнєва.

-Брат Володя ні на крок не відходив від мами. Ми його усі любили і жаліли. Він був інвалідом дитинства, змалечку хтось перелякав його. До 16 років учився в школі-інтернаті в Житомирі. Потім лікарі наполягали на операції на голові, але мій батько був проти і забрав його назад в село.

Володимир Михайленко любив пити молоко і дивитися телевізор.

-У мами дві корови та кури. Брат передусім дивився за худобою. І пас її, і годував, - каже Масловська.

У цьому році Володимиру вирізали грижу. Чоловік радів, бо міг вже допомагати по господарству.


РІДНІ БОЯТЬСЯ ВКЛЮЧАТИ В ДОМІ ГАЗ

Надія Петрівна розглядає фото рідних, яких не стало.

-Пішло з життя дві людини. Я ледь стримуюся. Добре, що діти допомагають, - витирає червоні від сліз очі.

Жінка тепер має проблему із господарством. Хоче продати корови.

-Але хату – ні. Це наше рідне, - оглядає дім. – Ми ще жодного разу після того не включали газ, бо страшно. Газовики до нас так і не приїхали.