Юрий Забела рассказал о первых впечатлениях от увиденного на Житомирщине

За останні три роки на Житомирщині змінилось п’ять голів облдержадміністрації, що аж ніяк не сприяло ні формуванню єдиної управлінської команди, ні підвищенню інвестиційної привабливості області, ні чіткому усвідомленню на рівні місцевих органів влади пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку краю.

Відтак призначення на посаду керівника області Юрія Забели, який став вже шостим губернатором за цей відносно короткий період, зустріли на Житомирщині з надією, що нарешті з’явилась людина, яка прийшла всерйоз і надовго. До того ж, він вмілий господарник, який ніколи не ставив і, як вже засвідчили перші його кроки на новій посаді, не ставить політику вище економіки, а партійні амбіції – над інтересами справи і обласної громади. Про те, якою бачить загальну ситуацію на Житомирщині нинішній керівник області і на чому він вважає потрібним зосередити зусилля, щоб цей потенційно багатий край нарешті перестав бути дотаційним, розмова нашого власного кореспондента із головою Житомирської облдержадміністрації Юрієм Забелою.

– Юрію Володимировичу, давайте розпочнемо розмову з цілком логічного і передбачуваного запитання про ваші перші враження від стану справ на Житомирщині.

– Насамперед скажу, що проблеми поліського краю для мене аж ніяк не чужі, адже перед нинішнім своїм призначенням я очолював Макарівську райдержадміністрацію на Київщині. Хоча, зрозуміло, масштаби району і області все ж абсолютно інші.

Однак я твердо переконаний, що в органах державної влади не можуть і не мають право працювати байдужі люди, а відтак саме турбота про інтереси і благо Житомирщини стануть тією основою, що попри всі політичні розбіжності дозволить сформувати команду однодумців, без ефективної роботи якої навіть найкращі задуми залишаться лише порожніми “прожектами”. Тим більше, що результати соціально-економічного розвитку Житомирщини переконливо свідчать: область має не лише ще не повною мірою задіяний економічний потенціал для зростання, а й працелюбних людей і здібні управлінські кадри, яким цілком по силах перетворити позитивні тенденції у реальні досягнення в економіці та забезпечити гідний європейської держави рівень життя населення. А відповідні можливості для цього в області є, починаючи із подарованих природою велетенських за обсягом і унікальних за якістю запасів природного каменю та виплеканих не одним поколінням лісівників поліських лісів і закінчуючи наявністю потужних промислових підприємств та безцінного досвіду високоефективної роботи аграріїв.

– Але якщо за десять місяців ц.р. у промисловому виробництві області дійсно досягнуто приросту на 10,1 відсотка, то сільгосппродукції вироблено на 6,9 відсотка менше. Причому спад спостерігався як у тваринництві – на 11,7 відсотка, так і у рослинництві – на 2,9 відсотка. І це при тому, що за погодно-кліматичними умовами нинішній рік був далеко не найгіршим для сільгоспвиробників.

– На жаль, дивуватись цьому не доводиться, якщо проаналізувати структуру розподілу залучених за цей рік в економіку області інвестицій. Майже половину їх загального обсягу вкладено у розвиток переробної промисловості, до якої належать і підприємства харчової галузі, завдяки роботі яких значною мірою було досягнута позитивна динаміка промислового виробництва, тим часом як в аграрну сферу було спрямовано... лише 4,9% інвестицій.

Зрозуміло, що приватний капітал йде туди, де найвищі віддача і прибутковість капіталовкладень, але погодьтесь, що і держава в цілому, і органи державної влади на місцях теж зобов’язані впливати на ці процеси. Адже коли за 10 місяців ц.р. на Житомирщині у всіх категоріях господарств молока було вироблено на 12,6 відсотка менше, ніж торік, то це вже має стати підставою для серйозної стурбованості як щодо забезпечення молокопереробних підприємств сировиною, так і з точки зору гарантування прийнятних для рівня доходів наших громадян цін на молочні продукти.

– Вибачте за відвертість, але аграрії Житомирщини за роки незалежності пережили вже не одну кампанію “по підвищенню і розширенню” – від нарощування поголів’я корів до збільшення площ під льоном і хмелем. Але зазвичай результат виявлявся незмінним: виділені державою для підтримки АПК субвенції в кінцевому підсумку збагачували лише посередників, а сільгоспвиробникам потенційно прибуткові галузі приносили лише збитки, втрати і розчарування.

– Відповім теж прямо і без зайвої дипломатії відомим висловом Григорія Сковороди: не вчіть яблуню родити яблука, краще огородіть її від свиней. Бо на моє глибоке переконання, владі на місцях теж не потрібно вчити господарників-аграріїв виробляти сільгосппродукцію, наше завдання – забезпечувати економічні передумови для цього, в тому числі гарантуючи прийнятні для сільгоспвиробників реалізаційні ціни.

Причому визначатись з тим, куди і за якою ціною відправлятиметься сільгосппродукція, потрібно ще задовго до того, як її буде вироблено. І тут, я гадаю, область матиме і підтримку уряду, і повною мірою використовуватиме власні можливості. Адже не секрет, що і товарні біржі, і торгово-промислові палати, і, врешті-решт, нібито банальні товарно-збутові кооперативи, які теоретично мали б допомагати селянам реалізовувати вироблену їх нелегкою працею продукцію за справедливими цінами (особливо наголошую на цьому, бо навряд чи є резон, наприклад, займатися молочним скотарством, отримуючи від корів “козині” надої “золотого" за собівартістю молока), ще далеко не повною мірою справляються з цим завданням. Втім, це ще напрочуд м’яко сказано. Тому саме тут я бачу основне місце прикладання консолідованих зусиль владних структур.

Переконаний, що за дотримання цієї умови навіть на Поліссі будуть можливості для ведення високоефективного і прибуткового багатопрофільного сільгоспвиробництва, в яке підуть не лише державні, а й набагато ширшим потоком приватні, в т.ч. іноземні, інвестиції.

– Назвіть, на вашу думку, кілька найперспективніших для Житомирщини напрямків аграрного виробництва.

– Ними цілком можуть бути вже згадуване молочне і особливо м’ясне (перш за все пасовищне) скотарство, картоплярство, вирощування жита і ріпаку. До речі, останнього, то його можна успішно культивувати навіть на вражених чорнобильською бідою територіях області, працездатне населення яких потрібно забезпечувати роботою, а не соціальними подачками.

– Як на мене, досить несподівана постановка питання, адже ваші попередники зазвичай турбувались лише про збільшення видатків на фінансування “чорнобильських” пільг...

– Я вважаю, що вислів “чорнобильські пільги” взагалі не коректний, бо насправді мова йде не про пільги, а відшкодування потерпілим завданих їм внаслідок аварії на ЧАЕС збитків.

Разом з тим, не варто закривати очі на те, що на територіях так званого добровільного відселення мешкають люди. Причому особисто для мене стало відкриттям, що нині в Народицькому районі рівень народжуваності на 1 тис. населення – один із найвищих по області. Погодьтесь, що держава має потурбуватись про те, щоб ці діти не відчували себе обділеними, а їхні сім’ї не змушені були існувати лише за рахунок соціальних допомог.

– Юрію Володимировичу, неможливо не згадати ще про один важливий для області аспект – відносно низький рівень середньої зарплати, розмір якої за 9 місяців ц.р. склав лише 984,76 грн., що на сьогодні призводить до трудової міграції найбільш активних мешканців на заробітки і насамперед до Росії та сусідньої Київщини. А це втрати і для бюджету Житомирщини, і для самих заробітчан, які вимушено відірвані від своїх сімей.

– Це дійсно складна проблема, про гостроту якої можна судити вже навіть з того, що, згідно офіційних даних, у структурі доходів населення області зарплати становлять 39,2 відсотка, тим часом як частка соціальних допомог та інших виплат – 46,5 відсотка.

Відтак ми прагнемо нарощувати обсяги переробки сировини у таких важливих для області галузях, як камене- і лісообробка. Активно працюємо над збільшенням виробництва будівельних матеріалів, попит на які стабільно зростає. І, зрозуміло, не забуваємо про динамічний розвиток харчової галузі, яка дедалі тісніше інтегрується із сільськогосподарським виробництвом, що лише на користь як аграріям, так і переробникам.

Сподіваюсь, що вже найближчим часом ми доб’ємось якісних змін на краще у життєво важливій для області справі залучення інвестицій, в тому числі іноземних. Завдання нині ставиться таким чином, щоб чиновники всіх рівнів допомагали інвестору, адже, на жаль, наше вітчизняне законодавство настільки складне, що ми самі у своїх законах не завжди здатні розібратись, натомість чомусь вимагаючи цього від іноземних бізнесменів.

Тому кожен має чітко усвідомити, що лише створення достатньої кількості робочих місць і залучення нових передових технологій забезпечать достойний рівень зарплат для працюючих, а отже, і відповідні бюджетні надходження та соціальні гарантії для всіх без винятку громадян України. І це, як на мене, є найкращою і найдієвішою державною політикою, яку ми зобов’язані проводити.