Вибори-2012. Хто «валитиме» владу в Бердичівському окрузі

По Бердичівському виборчому округу № 63 Центрвиборчком зареєстрував 23 (двадцять три) кандидати – найбільше з усіх шести округів Житомирської області. Хоча частина кандидатів почала активно любити подарунками виборців Бердичева, Ружина, Попільні та Андрушівки задовго до власної реєстрації, стартовий пістолет перегонів офіційно стрельнув саме зараз.

Детально  розписувати характеристики усіх кандидатів не будемо. По-перше, це довго. По-друге, просто ліньки робити зайву роботу, оскільки мінімум дві третини кандидатів у кінцевому підсумку неминуче виявляться лише статистами. Нарешті, по-третє, скільки б не значилося кандидатів у бюлетені – 23 чи 123, - вибір однаково зводиться до «за» чи «проти». Найперший закон будь-яких виборів звучить так: виборці голосують або за чинну владу, або за опозицію. Винятків не буває.

Тож наша увага  – на тих кандидатів, котрі, на нашу думку, реально представляють (явно чи приховано) ці два антагоністичні табори – владу і опозицію. Інших будемо згадувати лише тоді, коли вони або щось особливо смішне «відчибучуть», або таке, що може суттєво вплинути на боротьбу головних опонентів.

Соціологія  каже, що загалом по Україні більше 53% виборців не сприймають політику Президента Януковича і Партії регіонів і  готові проголосувати за опозицію. У Бердичівському регіоні таких, мабуть, ще більше, бо тут на всіх останніх виборах більшість здобувала нині опозиційна «Батьківщина». Тому ми почнемо з характеристики опозиційних до «регіоналів» кандидатів.

Павло Жебрівський. Житомирщина була першою з областей, де опозиція узгодила єдиних кандидатів в округах. Ще весною Арсеній Яценюк зробив з цього приводу заяву. Розклад був такий: з шести житомирських округів чотири – за Об’єднаною опозицією (нагадаємо: Об’єднана опозиція – це партії «Батьківщина», «Фронт змін», «Громадянська позиція», Народний рух України, «Реформи і Порядок», «За Україну», «Народна самооборона»), один – за «Свободою», ще один (Бердичівський) – віддавали особисто Павлу Івановичу. Він має репутацію твердого опозиціонера, вже вигравав вибори у Бердичеві у 2002 році, нарешті, і це головне, він – багата людина, доларовий мільйонер (чого Жебрівський і не приховує), а тому може сам профінансувати власну кампанію. З грішми в Об’єднаної опозиції сьогодні із зрозумілих причин не густо. Адже в її лавах після перемоги Януковича на президентських виборах залишилась лише одна справді багата людина – Костянтин Жеваго. Інші, як-от Губський, Васадзе, брати Буряки, Осика, вже давно змінили окопи. Та й з грошима Жеваго не зовсім зрозуміло, адже у списках Об’єднаної опозиції його нема, він здобуватиме мандат самостійно у мажоритарному окрузі в Кременчуку.

Поламав цю здавалося вже остаточно узгоджену  гру сам Жебрівський. За лічені дні  до початку реєстрації кандидатів він  несподівано для керівництва Об’єднаної опозиції оголошує про участь у виборах партійного списку очолюваної ним партії «Українська платформа «Собор». Яценюк з Турчиновим, зрозуміло, аж ніяк не зраділи новому конкуренту за голоси опозиційно налаштованих виборців. Адже партія Жебрівського за усіма соціологічними прогнозами до парламенту не потрапляє, але той відсоток-два голосів, які вона, завдяки кільком відомим у середовищі інтелігенції іменам (екс-міністр Огризко, видавці брати Капранови, співак Тарас Компаніченко) можливо набере на виборах, будуть голосами, відібраними насамперед у Об’єднаної опозиції, а не у влади. Крім того, «Українська платформа «Собор» висунула по Україні ще 17 кандидатів у мажоритарних округах, які теж боротимуться за голоси з іншими опозиційними кандидатами. Чому Павло Іванович вирішив розійтися з Об’єднаною опозицією, що об’єктивно зменшує його особисті шанси вибороти депутатство – відомо лише йому. Можливо, він вирішив, що переможе в Бердичеві і без допомоги інших опозиційних партій (нагадуємо, опозиційний кандидат потенційно має тут найкращий стартовий рейтинг), а тому не хоче бути чимось зобов’язаний Яценюку з Турчиновим.

У підсумку, Об’єднана опозиція отримала проблему: за кілька днів знайти рівноцінну заміну Жебрівському виявилося неможливим. Усі більш-менш солідні кандидати від Об’єднаної опозиції або вже у списку, або давно обрали інші округи. Спочатку (явно з відчаю) зареєстрували Валентина Саківського – колишнього голову Ружинської райради. Але, видно, швидко схаменулися. Саківський не лише без грошей, але й геть невідомий за межами рідного Ружина (та й там, авторитет у нього, м’яко кажучи, слабенький). 10 серпня ЦВК реєструє його кандидатом, а 15 серпня – його ж заяву про відмову балотуватися. Замість нього з’являється Павло Унгурян. Хто б пояснив, чому він для виборця кращий за Саківського? Швидше – гірший, бо його не знають навіть у Ружині. Унгурян – одесит, у «Батьківщині» працював лише в одеській партійній організації, до Житомирщини ніякого відношення раніше не мав. Схоже, він став кандидатом від Об’єднаної опозиції лише тому, що він – чинний народний депутат, котрий не потрапив до списку «Батьківщини». Тобто, щось схоже на «цукерку», щоб зовсім сумно не було. А, може, у нього є хоч трохи власних грошей на виборчу кампанію? Бо з Києва він їх навряд чи отримає. Він може розраховувати лише на моральну підтримку словами і гаслами. Можемо спрогнозувати, що такою «моральною» підтримкою кандидата Унгуряна можуть стати і публічні заяви лідерів Об’єднаної опозиції про «зраду» Жебрівського.

Про розгардіяш у висуненні кандидата від  Об’єднаної опозиції непрямо свідчить і поява кандидата від «Свободи» Олекси Побережного (хоча формально він – самовисуванець). Як відомо, «Свобода» домовилася про 35 своїх кандидатів по мажоритарних округах, яких офіційно підтримуватиме також і Об’єднана опозиція. Порушувати цю домовленість «Свободі» нема жодного сенсу. Наважитися на таке у Бердичівському окрузі вона могла лише тому, що бачить: Об’єднана опозиція фактично махнула рукою на вибори у Бердичеві, виставивши лише формального кандидата. Тому Тягнибок і не боїться «розборок» з Яценюком-Турчиновим. У такій ситуації чому б «Свободі» не дати можливості своєму зовсім молодому (25 років) активісту взяти участь у виборах? Виграти він їх, звісно, не виграє (у Побережного нема ні грошей, ні досвіду, та й рейтинг «Свободи» у нас ще  занадто низький, щоб всерйоз говорити про самостійну перемогу), то хай хоч політичного досвіду набереться.

Мабуть, найцікавіше  у ситуації з кандидатом від Об’єднаної опозиції те, що у неї, схоже, все-таки була можливість висунути сильного кандидата, навіть попри відмову Жебрівського. В окрузі зареєстрована кандидатом ще один чинний народний депутат України – Анжеліка Лабунська, котра, на відміну від Унгуряна, працювала на Житомирщині, а також може самостійно профінансувати власну виборчу кампанію. Вона двічі – в 2006 і 2007 роках – ставала нардепом за списком БЮТ. Її «чорна пляма» - вихід у 2011 році з фракції, хоча у фракцію Партії регіонів не увійшла. Чому вона залишила БЮТ – почекаємо відповіді від самої Лабунської, бо, звісно, від такого питання під час виборчої кампанії їй не сховатися. Якщо не журналісти, то конкуренти обов’язково дістануть.

За чутками  з середовища житомирської організації «Фронту змін», Лабунська нібито пропонувала себе як кандидата від Об’єднаної опозиції і навіть отримала згоду Яценюка-Турчинова. Але раптом рішуче запротестував голова житомирської обласної «Батьківщини» Сергій Пашинський. Причому, що особливо дивно і навіть смішно, Пашинський заперечував не з політичних, а з суто особистих міркувань. Нібито він має особистий конфлікт з Лабунською (а вони ж, кажуть, куми!). Це, звісно, чутки, а факт такий: ще один, крім Жебрівського, потенційно сильний кандидат від опозиції йде на вибори самостійно.

Залишилося згадати лише Миколу Файдуна – уродженця Ружинського району, а нині київського підприємця. Він – кандидат від УДАРу, а це помітна нині партія в Україні, котрій соціологи в один голос пророкують потрапляння в парламент. Це – сильна сторона Файдуна, але, схоже, єдина, бо нічим іншим особливим відзначити його не можна. Якщо припустити, що він набере тих 9 – 10% відсотків голосів, які, цілком ймовірно, матиме УДАР на всеукраїнському голосуванні за партійні списки, то це буде для нього максимальним результатом, але водночас програшним: цього явно замало для перемоги у Бердичівському окрузі. Втім, можливо, кандидат від УДАРу щось вигадає для перемоги?

Оце про опозицію поки що, мабуть, і все. Наступного разу – про потенційних кандидатів від влади.