Інервью заступника мера Житомира Ігора Гундича - про життя, кохання і роботу. ФОТО

Заступник мера Житомира з питань діяльності виконавчих органів влади. Він займається такими серйозними питаннями як робота Трамвайно-тролейбусного управління, облік і розподіл житла, містобудівна політика та ін. Таким житомиряни знають Ігора Гундича.


- Ігоре, яке ваше життєве кредо?
Чесність, принциповість, послідовність дій. Стараюсь притримуватись цих позицій, будь то життя, чи робота. Ну, і ще, звичайно, здорова амбіційність. Бо часто амбіційність не здорова.

- Досить суворе кредо. Приміром принциповість. Як важко дотримуватись власних принципів?
Так, принципів не легко притримуватись, але поки мені вдавалося. Хоча міг би поступитися принципами заради нового, чогось кращого

- Яким ви бачите себе через 3-4 роки? Плануєте залишитись у владі?
Влада дається від Бога. Якщо я буду заслуговувати, то досягну успіху. Я ніколи не думав, що стану заступником. Це скоріше випадок. Ну і наполеглива праця, звичайно. Ніколи не мав грандіозних планів. Були лише таємні бажання, але нехай вони і залишаться таємними (посміхається).

- А ким ви мріяли стати в дитинстві?
В різному віці  по-різному. Хотів стати військовим. Колись мій дід сказав: ти будеш майором. Я чогось так і думав, що стану майором. А в років 13-15 хотів бути музикантом. Це під впливом  Віктора Цоя, Ігоря Талькова. У нас с друзями були гітари ми щось там трішки грали, співали. Але то так, не серйозно. А потім, як закінчив агроколедж , і зрозумів, що це не моє, твердо знав що буду менеджером, економістом.

- Ваша історія тісно пов’язана за Майданом. Помаранчева революція вплинула і на вашу кар’єру і на особисте життя. Багато говорили і писали про ваше кохання, яке зародилося на майдані. Ви не розчаровані тим, що відбувається зараз?
Я ніколи не розчаровуюсь. Те, що робив тоді, я робив і відчував, що це потрібно країні і мені особисто. Я тоді не мав великих ілюзій. І хто б що не говорив….(задумливо) Я – не розчарований. Після майдану, ми вже ніколи не звернемо з демократичного шляху. І це головне наше досягнення.

- А що сталося з коханням? Ви так і не одружились?
Я не одружений. Про це важко говорити. Просто дуже багато часу приділяю роботі. Я трудоголік. Життя зводило мене з дівчатами, які були молодші від мене, а вони більш романтичні. Я ж головну увагу приділяю роботі. Іду на зранку на 7.15, весь день на роботі, потім ділові зустрічі, затягується до пізнього вечора. Тому жінкам зі мною важко. Але я неодмінно знайду свою половину.

- Ви багато працюєте, а чи задоволені своєю роботою? Зарплата влаштовує?
Не можу сказати, що повністю задоволений. Адже завжди можна зробити більше. Зарплата – в принципі влаштовує. Я отримую 5000 гривень.

- А скільки у вас зазвичай є грошей в кишені?
Буває, що в кишені зовсім нема грошей. Я, як і всі чиновники, живу від зарплати до зарплати (сміється). Звичайно, в це важко повірити, адже нас сприймають як хабарників. Тому коли у мене в кишені є лише 10 гривень – багато хто дивується.

- Хто у вас головний критик в роботі???
Це і Віра Тимофіївна, і друзі і колеги. Проте справді оцінити роботу можуть лише мешканці міста. Житомиряни - кращі критики. Хоча з ними важко. Чим більше ти робиш – тим більше вони вимагають.   

- А що з вашої роботи мешканці найкраще змогли б оцінити. Якими своїми досягненнями ви пишаєтесь?
Я роблю повсякденну роботу. Особливо нема чим пишатись. Ті, хто зі мною працюють, знають – в роботі я примушую людей думати по-іншому, а не за звичкою або за старою системою. В роботі я на боці людей, які там…(вказує на місто).  З того, що ми вже зробили вагомого, це і реконструкція по Московській, і нові тролейбуси…

- Ігоре, про що ви мрієте?
Немає часу мріяти. Є плани і всі вони стосуються роботи. Втілити односторонній рух в Житомирі, відновити фонтани…

- Зачекайте, ви весь час говорите про роботу. Ви що, взагалі не відпочиваєте? Необхідна ж якась розрядка.
За останні 2 роки я лише один раз брав відпустку на 15 днів. І ті провів на роботі. Все має бути під контролем. А щодо відпочинку: зимою я купаюся в ополонці, це надає натхнення. Зараз кожного ранку в середу і в суботу ввечері граю в хокей. В неділю стараюся побувати на природі.

- Ну, це духовне, давайте про матеріальне. До речі, нові машини, мобілки, вам це близько? Адже такі речі нібито показник статусу.
Ніколи не переймався таким. Машини у мене немає. Аксесуари для мене не важливі, я не думаю про такі речі. Приміром цей телефон мені на день народження подарували однопартійці (Nokia 6500), раніше була якась моторолла, старенька проте надійна. 

- Ігоре, щастя – це…
Це тоді коли людина є фізично здоровою, отримує задоволення від роботи. Я ще не зовсім усвідомлюю, напевно створення сім’ї, діти.

фото Сергія Роздума