Рецензія спектаклю: Ніч проти Івана Купала

Під час міжнародної наукової конференції Betrachtung der Kunst und Kunst der Betrachtung […], яка відбулася 1-2 березня та була організована ННІ іноземної філології Житомирського державного університету імені Івана Франка в місті Житомир, її учасникам було продемонстровано виставу Ніч проти Івана Купала за мотивами однойменної розповіді Н. Гоголя.

Вистава була поставлена театральною групою Бурсаки, яку організовано в межах Дослідницько-художнього Центру Драматургія, засновником та керівником якого є професор Олександр Чирков, а режисером Петро Авраменко. Оскільки спектакль було поставлено українською мовою, гостям з Польщі та Німеччини були запропоновані виклади, які давали можливість орієнтуватися у п'єсі.

Варто зауважити, що багато учасників конференції дещо скептично відносилися до задуму презентації п’єси незрозумілою мовою, крім того, їх сумніви примножила інформація про експериментальний характер театру, часто поєднаним з надмірністю максимально "дивовижної" форми над змістом, прагненням шокувати, епатуванням абсурду та, як наслідок, − нерозуміння повідомлення.

Зміст п’єси простий, майже банальний: у невеликому українському селі бідний Петро закохується в красуню Пидорку – дочку багатого козака Корча, який – про що легко здогадатися −  не згоджується на цей шлюб. Тим часом по селі швендяє загадковий демонічний Басаврюк, який пропонує Петру свою допомогу, звичайна річ, за певну ціну. Петро добре розуміє ціну ризику, та все ж згоджується піти з Басаврюком опівночі до лісу. Все це відбувається в ніч проти Івана Купала, коли розквітає папороть, яка ж до того вказує на місце, де заховано скарб. Петро зриває квітку папороті, однак, щоб здобути скарб, йому потрібно пролити невинну кров, про що він дізнається від Чаклунки, яка живе у лісі. Коли раптом з’являється шестирічний брат Пидорки, зневірений Петро згідно вказівці Чаклунки вбиває хлопця, а потім повертається в село, сп’янілий розміром та блиском скарбу. Ніхто вже не стоїть на заваді одруженню з коханою Пидоркою, однак, хлопець нещасливий, не пам’ятає, що сталося останньої ночі. Його мучить невпевненість, він повільно божеволіє.  Коли Пидорка у відчаї прикликає Чаклунку, Петро спочатку згадує свій вчинок, а згодом, охоплений вогнем, перетворюється на попіл.

  Таким чином новаторським тут є не зміст, а форма вистави: група молодих акторів (важливо, відібраних на кастингу: усі вони, за виключенням шестирічного виконавця ролі Брата − студенти ВУЗу) у незвичайно яскравий спосіб передає емоції та настрій, викликаючи у глядача хвилююче тремтіння. Беручи до уваги ще й те, що ця прем'єра групи, її професіоналізм викликає величезний захват.  Використовуючи зовсім прості костюми, стилізовані під народні, а також декорації, які було створено за допомогою декількох простих дерев’яних лав та деяких інших елементів, що символічно утворюють село, (на очах у глядачів!) створюється казкова дійсність, у якій, з однієї сторони, головують людські слабкості та пристрасті, а з іншої − суворі закони та сили пітьми. У виставі величезну роль відіграє сценічний рух: "переулаштування" сюжетів з блискавичною швидкістю для місця дії, що стрімко змінюється,  елементи народного танцю, маніпуляції з підсвічуванням тканини (сцена вбивства хлопчика), а також оригінальне використання ляльок повністю збагачує артистичне бачення, яке доповнено надзвичайно переконливим використанням лазерного освітлення та динамічною музикою − усе це дозволяє вказати на поезію ночі проти Івана Купала, таємничу красу та силу цвіту папороті, а також співочу українську націю та чарівну народність.

Під час вистави актори контактують з глядачем, однак, без надокучливих спроб долучити їх до дійства, які так часто використовуються в експериментальному театрі, концентруючись лише на делікатних коментарях пригод "на стороні" та "ефектах відчуження", продовжуючи сценічну ілюзію, завдяки чому експериментальний характер театру абсолютно довершено вписується в хід пропонованого Бертольдом Брехтом "епічного театру" (доводячи тим самим рішення авторів спектаклю проводити прем’єру саме у рамках конференції, присвяченій цьому геніальному реформатору театру).

Спектакль справив на усіх величезне враження: захоплення та професіоналізм молодих акторів як у сфері акторської майстерності, так і танцювальних та вокальних вмінь, новаторство та оригінальність використаних сценічних засобів (хоча б на прикладі сцени цвітіння папороті), які дозволяють зачепити уяву глядача та активізувати його, чудовий музичний супровід, наближений до українського фольклору (весілля Петра та Пидорки) − усе це слугує ілюстрації старої правди, що багатство, що отримане нечесним шляхом та людською образою, не приносить щастя, та ба навіть призводить до загибелі.   

Я переконана у тому, що молоді актори з групи Бурсаки повинні отримати шанс заявити про себе також і за межами своєї держави, і не лише завдяки описаним мною цінним властивостям вистави, але й також для того, щоб довести, як завдяки таланту та захопленню акторів, вміло застосовуючи сучасне освітлення та звук, навіть без багатих костюмів, реквізитів та сценічного оформлення можна створити фантастичний театр, який глядачі обговорюють ще довго після того, як опустилася завіса.

Професор Дорота Томчук, Інститут Германської Філології ЛКУ