Житомирскому десантнику оторвало ногу, врачи борются за другую

Це розповідь про Юру. Йому лише 20 років і він захищає спокій і цілісність нашої країни. 22 червня Юрка було важко поранено. Зараз на лікування необхідні кошти.

Номер картки мами Юри 5168 7420 1198 0574 Косова Оксана Степанівна

«Історія одного Героя.

Юрі — 20 років. Він народився на Благовіщеня. 7 квітня 2014-го, в день народження, його забрали в зону проведення АТО.

Юра – солдат-контрактник. Він з дитинства мріяв стати військовим. Було на кого рівнятися. Його батько — військовий, двічі був в Югославії. Зараз в зоні АТО захищає Вітчизну. Охороняє аеропорт в Краматорську.

Після 9-го класу Юра спробував вступити до Суворовського училища. Склав на відмінно усі іспити, але не взяли. Проте на шляху до мрії ця прикра невдача його не зупинила. Він поступив до коледжу у рідному Житомирі, а після закінченні пішов за контрактом на військову службу.

Його мати розповідає, що ніколи не мала з сином проблем: «Він у мене домашній. Не п’є, не курить». Згадує, як його вчителька колись сказала, що Юрка треба зняти та показувати всім, як приклад для наслідування. Він дуже чуйна людина, якщо комусь потрібна допомога, ніколи не пройде повз. Для своїх менших братика та сестрички – найкращій друг. «Молодший зараз дзвонить Юрку в лікарню та все допитується, коли він нарешті повернеться», — розповідає мама Героя.

Як би не було важко, Юрко ніколи нічого не просить і не жаліється. Про трагедію, яка сталася з сином, мати дізналася постфактум, коли він був в реанімації. Юнак не хотів нічого казати. У мами хворе серце. Навіть зараз, лежачи без ноги в палаті, більше переживає за неї, ніж за себе. Бабусі та молодші братик з сестричкою досі не знають, що сталося.

Пізно вночі 22 червня Юрко разом з іншими бійцями 4 роти 95 окремої аеромобільної бригади колоною супроводжували танк. Їхній БТР йшов першим. Командир відділення Сергій, який зараз теж в госпіталі, розповідає, що поруч з дорогою побачив бойовика з РПГ та відчув постріл. Снаряд прошив БТР наскрізь. Від загибелі екіпаж врятувало тільки те, що люки машини були відкриті, і снаряд не здетонував всередині.

Головний удар на себе прийняли Юрко та командир. Снаряд пройшов по ногам. Командиру майже відрізало ногу. Після страшного поранення — одну ногу Юрку відрізало, а іншу дуже сильно пошкодило — цей 20-річний юнак не тільки вивів БТР з лінії вогню, чим врятував життя побратимів та не дав сепаратистам захопити танк, але й зробив перев’язку командиру.

Сергій зараз теж в шпиталі. Їхні палати майже поруч. Йому, на відміну від Юрка, пощастило більше. Лікарі пришили йому відірвану ногу. Прогнозів вони не роблять, але вірять, що нога приживеться.

Мама Героя розповідає, коли приїхала до шпиталю, з реанімації вийшов лікар і почав плакати. Сказав, що він таких дітей ще не бачив: «Треба офіцерам повчитися силі волі цього юнака».

Згадує, як вперше прийшла до сина. Каже, що він дивився на неї, і очима ніби благав не дивитися вниз, на те місце, де не було ноги. А потім сказав: «Мамо, все буде добре! Чуєш! Все буде добре! Я ще бігатиму!»

Для того, щоб Герой бігав, потрібно допомога. Поки лікарі не роблять прогнозів. Рани гояться дуже повільно. Юрко майже нічого не їсть. Перев’язки йому роблять під наркозом. Ліва нога, яка сильно постраждала, теж потребує лікування.

Хлопцю тільки 20-ть, у нього попереду все життя. Не хочеться ображати українських медиків, але не факт, що їм удасться виходити Юрка. Потрібна допомога та лікування за кордоном. Саме тому я звертаюся до людей, які готові допомогти нашому Герою. Потрібно зібрати кошти на його лікування в Німеччині або Ізраїлі.

Якщо ви знаєте, як допомогти — порадою, грошима, пишіть [email protected], або дзвоніть мені – 095 646 71 73 – Іра Соломко, а також - 097 806 80 96 - Таня Іванченко. Телефон мами Юрка не даю.

Вона повністю займається сином, краще берегти її сили.