Розмова по-душам з командиром 95-ї бригади

Ранок. Неділя. В житомирській кафешці домовилась про зустріч з командиром одного з батальйонів 95-тої бригади. Ім'я та прізвище навмисно не називаю, людина ще на полі бою. Оприлюднення для нього небезпечне.

Але так як весь Житомир і не тільки мобілізувалися допомагати та підтримувати наших військових, мені здалося, було б добре почути те, що відчувають хлопці там, на Сході, в зоні АТО, з перших вуст. Чи відчувають нашу підтримку, житомирян які моляться, тримають кулачки, переживають і чекають своїх героїв додому. Командир приїхав на два дні, каже в зоні АТО з початку квітня, страшенно скучив за донькою та дружиною. Радіє і цим кільком десяткам годин з родиною. Наше спілкування забрало годину часу командира, говорили про все потроху: фінансування, передачі, бойові дії, сепаратистів, патріотизм та майбутнє України. Але все по-порядку.

Як йдуть справи з фінансуванням армії на державному рівні на даний момент?

В Україні ніхто не думав, що буде війна і на цю справу просто не звертали уваги. Держава не займалося збройними силами. Постійно фінансування обрізали. Коли трапилася така ситуація, з’явилася загроза втратити територіальну цілісність держави, армія, м’яко кажучи, була не в найкращому стані. Але, в цей складний час людям був даний сигнал, вони почали збирати гроші. Зібралася дуже хороша сума. Проте, коли почали цікавитися, на що і куди ідуть гроші, ніхто відповісти не зміг. А це більше ніж 120 мільйонів. Вийшло так, що громада відреагувала швидше, ніж держава, так як процес зупинився через бюрократичну машину. Спочатку ця машина хотіла заробити дивіденди, потім не вийшло, почалися заворушення, в підсумку ці гроші лежать і не працюють. До чого це призвело? Люди перестали відправляти кошти на рахунок Мін.оборони, вони самі почали організовуватися.

Сьогодні активно мобілізований Житомир по збору допомоги для нашої 95-ої аеромобільної. Відправляється 20 тонна фура. Чи відчуває ваш батальйон на собі цю підтримку, цю допомогу? Наскільки вона суттєва сьогодні для батальйону?

Почалося все з того, що до нас в гості приїхали дві людини - Зубко і Сухомлин. Ну, для мене це два прізвища, які я періодично чую в житомирських новинах. Як все сталося? Подзвонили: «До вас їдуть», «Зараз підвезуть» деякі особисті посилки, продукти і так далі. Починаючи від туалетного паперу, засобів гігієни, закінчуючи тушонкою і водою. І тут нам привозять і мило, і зубні щітки, і пасти, і станки для гоління, і тушонку, і сік. Вся команда, яка вийшла з буса, вела себе якось по-сімейному. Іноді, коли до родичів приїжджаєш, вони вибігають, допомагають розвантажити, те що привезли. Так само і тут. Це все діло розвантажили, занесли, охайно поставили. Я запропонував попити кави. Вони зайшли в намет. Побут такий армійський, розумієте, що не з фотографії, як у фешенебельних готелях. Живемо по-простому. І вже коли вони сіли за стіл, мені почали представляти: «Ось це народний депутат, ось це заступник мера». Мене в деякому сенсі це здивувало, і чесно, було трохи не по собі. Чому? Тому, що в такому амплуа бачити політиків дивно! Інша б людина пафосно вийшла: «Дивіться який я молодець, вам все це привіз, розвантажте». А тут по-сімейному, люди вийшли, занесли ці речі, сіли за наш звичайний стіл: збиті дошки, стаканчики, вода, чайник, звичайна кава. Ми сіли з ними, попили кави і вийшла душевна бесіда. Після цього я подякував за допомогу. Вони, в свою чергу, запитали, що ще потрібно.

Вже коли ми йшли до машини було сказано такі слова: «Хлопці, зараз ми відпрацьовуємо такий момент, що б стабільно щоп'ятниці з Житомира виїжджала машина. Мобілізуємо людей, будемо вам передавати». Я скажу вам так, ми бачили, що по телебаченню обіцяють дуже багато, тому спочатку я не надавав словам Зубка та Сухомлина особливого значення. Мені сказали адресу. Ввечері я довів інформацію до особового складу, куди їх родичі можуть передати посилки. Народ (військові – ред.) поставився до цього дуже скептично. І тут на наше здивування приїжджає перша величезна машина з передачами. Десь до четвертого приїзду ми все ще не вірили, що так і буде, як обіцяли, а зараз вже знаємо точно - кожного тижня житомиряни щось передадуть. Це таке щастя, це величезна підтримка, якщо за нами такий тил, то й за нами перемога.

Чи всі отримали передані посилки?

Спочатку були деякі ексцеси. Люди неправильно підписували коробки. На них потрібно було величезними буквами писати підрозділ, прізвище, звання. А вони навпаки маленьким літерами в куточку писали. Залишали контактні телефони. Хоча це небезпечно. Десь три тижні у нас були невеличкі непорозуміння. Неправильно запакували коробку – при розвантаженні впала, пошкодилася, розсипалася. Розвантажуючи близько 20 тонн в умовах, коли доводиться одночасно по сторонам дивитися, особливо не звертаєш уваги на те, як ти цю коробку поклав. Ось тому і були розмови, що не доїжджали посилки. До цього взагалі посилки відправляли по «Новій пошті». Але в умовах війни, їхати за коробкою консерви та трьома бутилками води - це небезпечно для життя. А фура, яка організовано приходить в певну точку щотижня, це дуже зручно.

Коли налагодилася робота з розвантаженням автівки?

Десь на четвертій фурі. Раніше багато пакували в целофанові пакети. Це все рвалося. А зараз – картонова коробка, на аркуші А4 великими літерами написали підрозділ і прізвище. Тоді легко відсортувати і доставити посилку одержувачеві. В цілому, вже менше нарікань. Раніше – прийшла машина, її розвантажили, поки доїдуть в частину вже ніч. Вночі розвантажувати – це «бардак». Зараз фура приходить раніше, перевантажується набагато швидше і організованіше. В цей час є представники всіх підрозділів. Посилки перевантажили, привезли в те місце, де перебуває підрозділ, там вже стоять командири і хлопці. Все чітко розподіляється.

Бували казуси з вмістом посилок?

Хочу звернути увагу на алкогольні напої. Зброя і алкоголь не сумісні! Не зрозуміле мені ставлення деяких дружин, посилки від яких складаються суто зі спирту. Це не огірочки, не помідорчики ... Навіщо вони це роблять? Тут є відсоток хлопців, які ніколи не пили. Трохи випив і починає діяти неадекватно. Тому, ми змушені алкоголь вилучати та демонстративно виливати.

У фурі багато посилок від підприємців. Як вони сортується?

У бригаді є служба, яка займається розподілом таких передач. Від машини, яка прибуває на отримання цієї допомоги, є один представник, який дивиться, веде всьому облік. Приїхало, наприклад, 100 банок тушонки "на 95-то бригаду". Він це записує і вже на місці та ділить все рівномірно між підрозділами. У будь-якому випадку все розходиться.

20 тонн щотижня достатньо?

Так. Ну, по-перше, кожен день виїжджати і організовувати супровождуючий конвой - це дуже ризиковано. Є стабільно один день, субота-неділя, може варіюватися. Конвой приїхав і 100% ці посилки доставляються. Якщо це буде йти щодня - то ми там потонемо в смітті, і: «Що занадто, то не здраво». Тому разу на тиждень достатньо. Задумка цих передач досягнута. Стабільність і інтервал часу, з якими їх передають, дозволяє на щось розраховувати, подзвонити в Житомир і скоординувати щоб привезли саме те, що нам потрібно.

У чому є потреба?

Тут варто говорити не тільки про те, що хочеться, а й про те, що ми можемо зберігати. Бувало, люди несуть картоплю, ми перевезти її всю не можемо. І вона швидко псується. Але зараз, на приклад, людина вільно може підійти, взяти скільки потрібно, піти почистити і посмажити. Приміром, ті ж крупи - вони у нас є. Тобто, ось ці поставки дають нам можливість людям сказати спасибі, щоб вони не витрачали на це гроші, нехай акумулюють їх на щось більш дороге. Буває дзвонять, хочуть допомогти. Я відповідаю, припустимо, картопля у нас є, але від моркви ми б не відмовилися, від часнику, від цибулі. Нам не треба думати про те, як його зберігати, за тиждень ми це з'їдаємо. Та ж тушонка, у нас вириті спеціальні ями і вона там перебуває. Тобто ми знаємо, що якщо будуть якісь збої – ми можемо її використовувати.

Боротьби за загальну посилку в колективі не має?

Привозять, припустимо, печиво. І ми вже не те що видаємо кожному підрозділу по коробці - ні, вони стоять і кажуть: «Ми ще те печиво не з'їли», інші кажуть: «А нам треба більше, ми з'їли». Ми вийшли на той рівень, що взяли, поїли, залишилося – віддаємо на взвод матеріального забезпечення. І воно викладається в їдальні – бери, скільки хочеш. Хлопці вже між собою вирішують. Так само із взуттям – розподіляють за розмірами. Так само з вологими серветками. Тобто немає такого: «Давайте мені побільше, нехай валяється», а діє принцип «треба – не треба». Зубні пасти, щітки, станки для гоління - поки вистачає. Йде обопільна згода.

Чи вистачає питної води?

В принципі, так. Зараз завдяки цьому більш стабільно почала працювати їдальня. Виходить, раніше з водою були у нас проблеми, не було відчуття стабільності. Є таке поняття як тридобовий запас, це стосується і води, і їжі. Ми ж передислоковуємось періодично. Перші три доби на новому місці ми обживаємося і виникають проблеми, де взяти воду, як її доставити. Було таке, що дехто, виходячи з того, що йому хотілося поїсти, ось ці триденні запаси витратив дуже швидко. Приїхали на нове місце – а тут йому вже їсти нічого. І починаються істерики, дзвінки близьким, типу їсти та пити не має. У будь-якому випадку, куди б ми не переїхали – завжди в першу чергу поповнюється тридобовий запас. І ти не маєш права його чіпати. Якщо просто сказати, то найближчі три доби без поставок їжі та води - протягнемо точно.

Ви сказали, стабільно працює їдальня. Хто там готує?

У нас в батальйоні є кухарі. Дуже смачно готують. Харчуються всі з одного котла. Насправді я намагаюся потрапити, коли вони готують борщ. Розходиться дуже швидко. Від борщу усі божеволіють. Є стереотипи – громадське харчування не може бути таким смачним, як вдома – це не так. Готують просто на ура. Хлопці ж всі дорослі, сідають разом, шаткують. Яблука хлопці помили, нарубали, взяв собі скільки хочеш. Я скажу про свій підрозділ – якщо якісь продукти хтось хоче передати - вони ніколи не будуть зайвими. У нас кухарі спритні. Та ще й так все поріжуть, що вистачить всім...

Скільки людей з Вашого батальйону знаходиться зараз на Сході?

Близько чотирьох сотень бійців.

Хто у Вас там є в батальйоні?

У нас і аеромобільно-десантна рота, і зенітно-ракетний взвод, зенітно-артилерійський взвод, взвод матеріального забезпечення (кухня, кухарі), медичний пункт, де є начмед, санінструктори, розвідувальний взвод, взвод зв'язку. Ось така маленька бригадка - називається батальйон.

Ви всі безпосередньо знаходитеся в місці проведення АТО?

Так.

У самому епіцентрі бойових дій, у небезпечній зоні?

Там зони, в принципі, всі небезпечні. Люди розуміють так: якщо військовий з криком «Ура!» біжить в атаку, значить він в небезпечній зоні. А якщо людина просто прогулюється вночі по незнайомому районі, це можна вважати небезпечною зоною чи ні? Тобто, тут виходить в будь-якому випадку, та територія на якій ми знаходимося, за Харківською областю, чи у нас бій чи він за декілька десятків кілометрів, все це несе небезпеку для людей. Розумієте, тут не має чіткої лінії. Ось в часи Другої Світової була лінія оборони. Ось тут - наші, а тут - не наші. А сьогодні виходить парадокс - Україна наша і на її території діють нехороші дядьки і вони не виставляють певних точок, вони наступають коли їм захочеться і де їм захочеться.

Досі наші війська, що знаходяться на Сході недоотримують підтримки від держави, в плані їжі і обмундирування?

Людям не розібратися, що таке підтримка держави. Зараз модно про це говорити. Просто держава не займалася досить добре. Державні чиновники чомусь відмовилися їздити на «Волгах», вони зараз їздять на «Мерседесах». Ось у чому парадокс. Вони переглянули свої норми комфорту, вони вважають, що «Волга» - це не так круто, як «Мерседес», але що стосується армії, вони ці речі не переглянули. А форма наша взагалі не відповідає нинішньому часу. Є таке поняття як ступінь захисту форми - у нас вона жахлива, просто пофарбована, швидко вигорає. Якщо форма камуфльована, вона повинна залишатися в потрібному кольорі і після прання. Другий момент – її зносостійкість. Її теж нема. Якщо її тиждень використовувати в полі, як зараз, то вже після першого прання вона як туалетний папір - рветься. Дуже багато не відповідає ГОСТу. Якщо йде загоряння - форма повинна захистити. Такого теж немає. Навіть беремо один із прикладів - цю форму одягаєш, виходиш на сонце, вона вже починає пекти. Якщо температура вище - вона просто може завдати опіків. Вона вся з китайського матеріалу, з пластикової пляшки. Форма, пошита за стандартами при загорянні – захищає. Якщо хтось хоче передати форму – я прошу на всі ці пункти звернути увагу. Є фірма в Києві, яка шиє таку форму, її вартість близько тисячі за один комплект, в ній 12 ступенів захисту. Вона добре переться, зносостійка, і для ворога тебе в ній не видно, вона тебе «розчиняє».

Як на сьогодні складаються стосунки з місцевими жителями?

На даний момент виходить так, що я не бачу там цих місцевих жителів. Місцева еліта вже всім зрозуміло на чиїй стороні, вона не переживає за громадян, які кидають все і біжать або в Росію, або в центр України подалі від цього всього. Тут виходить, що люди просто захотіли пограти у «войнушки», захотіли того, чого їм не вистачає. Вони наситилися грошима, владою - тепер захотіли пограти у війну. А люди, які там знаходяться, вони цього не бажають. Простіше було б зараз цю проблему зупинити і нехай люди оберуть свого представника, нехай люди починають мирне життя. А ці всі «товариші», вони не роблять жодних кроків у цьому напрямку, вони просто ще глибше загострюють конфлікт.

А до вас(військових) як ставляться, ви вороги чи друзі?

Спочатку ми стояли в районі Добропілля. Перше ставлення до нас було: «окупанти», «фашисти», «чому ви сюди пришли». Але потім, коли вони на власні очі побачили хто наступає, а хто захищає, все змінилось. Люді приїжджали на блок пости, в наше розташування і привозили борщі, супи, воду і т. д. Люді побачили, що є влада, що їх взяли під охорону внутрішні війська, вони побачили, що немає тут ніяких злих «бАндеровцов», які вирізують сім'ї, а є нормальні, адекватні військові. Вони нас почали навіть інформувати з приводу переміщень ворога, попереджати про небезпеку.

Ваш батальйон в зоні АТО з початку квітня, як ви там, тримаєтеся, які настрої в середині батальйону?

Якби не було уваги від житомирян, було б все дуже погано. Навіть та ж посилка прийшла, це привід згадати будинок, рідних, друзів, які вірять в нас, в перемогу, в майбутнє. Підживлення із Житомира дає нам відчуття стабільності і впевненості.

Дуже складно підібрати слова подяки, хочеться їх говорити, говорити і говорити. Те, що зробили люди - це настільки надихає, настільки відчувається на відстані, що від душі, хочеш якось узагальнити, а воно не виходить. Настільки все сконцентровано на нас, ця доброта, це відчуття, що ми не забуті, що є люди небайдужі - це дуже сильно підтримує. Окремо хочу сказати спасибі діткам і людям, які організували передачу віршиків, малюнків. Тому що, чесно, коли мужики всі такі дорослі і вже биті життям заходять в намет, вони плачуть і до себе їх притискають. Коли приїжджають посилки, хлопці їх розбирають і починають розповідати про свою сім'ю, для них всіх це така віддушина. Тому людям скажу одне: велике спасибі. Скажу навіть так, що слів подяки недостатньо. Хочеться говорити спасибі, спасибі і ще раз спасибі…